Ухвала суду № 63021823, 10.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2016 року м. Київ К/800/23672/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Борисенко І.В. Олендер І.Я.,за участю секретаря:Латишевої Л.П.,за участю представників позивача:не з'явився,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року

у справі № 805/15938/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амстор»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Амстор» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 13 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року, позовні вимоги задовольнив, визнав незаконним та скасував податкові повідомлення-рішення від 21 серпня 2013 року №1919/10/22-1/0000222201 та №1920/10/22-1/0000232201, а також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 458,81 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Податковий орган провів позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Саноіл торг» за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2013 року, про що склав акт від 25 липня 2013 року №306/22-1/32123041, яким встановив порушення позивачем, зокрема вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на 72 222 613,00 грн. у тому числі за ІІ квартал 2012 року - 64 254 809,00 грн., за ІІІ квартал 2012 року - 3 444 388,00 грн., за ІV квартал 2012 року - 4 523 416,00 грн. Також встановив порушення вимог підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 89 645 683,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 21 серпня 2013 року №31919/10/22-1/0000222201, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 108 333 920,00 грн., з яких 72 222 613,00 грн. за основним платежем та 36 111 307,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №1920/10/22-1/0000232201, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 118 390 080,00 грн., з яких 89 645 683,00 грн. за основним платежем та 28 743 397,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Саноіл торг» за нікчемними правочинами.

Контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що господарські операції позивача з вказаним контрагентом не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень на іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення такої діяльності.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Саноіл торг».

Як вбачається з матеріалів справи, у перевірений період позивач уклав з ТОВ «Саноіл торг» договори купівлі-продажу від 05 жовтня 2010 року № 05-10-10 та від 01 лютого 2012 року № 01-02-12, фактичне виконання яких підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та податковими накладними, додатковими угодами та специфікаціями до них, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Придбані за вказаними договорами товарно-матеріальні цінності в подальшому були продані позивачем нерезидентам через комісіонера ТОВ «Югекотоп», що підтверджується відповідними договорами, актами, вантажно-митними деклараціями та платіжними дорученнями.

Оскільки спірні правовідносини відбулися у період дії різних нормативно-правових актів, то застосуванню підлягають як норми Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», так і Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні норми закріплено у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статі 139 Податкового кодексу України.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, що також узгоджується з приписами Податкового кодексу України.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач формував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента та у зв'язку з оплатою цьому підприємству вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що відповідає наведеним вимогам законодавства.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу валових витрат суми податку по господарським операціям з вказаним контрагентом.

Також безпідставним є і доводи контролюючого органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «Саноіл Торг».

Так, за приписами пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, наявність у платника податку (позивача) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість, з встановленням судом реальності та товарності господарської операції, є достатніми підставами для визначення податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні вимоги щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість містить Податковий кодекс України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідних періодів, на підстав належним чином виписаних податкових накладних контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Доводи податкового органу про відсутність між позивачем та контрагентом реальності здійснення господарських операцій, як підстави неправомірності формування валових витрат та податкового кредиту перевіреного періоду, ґрунтуються також на наявності постанови слідчого від 16 квітня 2013 року №1812/8, відповідно до якої у провадженні управління розслідування особливо важливих справ ГСУ ДПС України перебувають матеріали досудового розслідування №32012110100000031 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України та щодо невстановлених осіб за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

На час розгляду справи відсутній будь-який вирок у кримінальній справі відносно позивача чи його посадових осіб.

У даному випадку, судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентом, виходячи з того, що в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним підприємством, складені за результатами проведених операцій з дотриманням вимог законодавства і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Фактичні обставини свідчать про правомірність включення відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов вказаних договірних відносин.

Також, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних у позивача, як на доказ відсутності фактичного здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, обґрунтовано не взяті до уваги попередніми судовими інстанціями, оскільки договорами купівлі-продажу товару (робіт, послуг) визначено обов'язок поставки товару продавцем.

Також, не менш важливим є той факт, що висновки податкового органу викладені у акті перевірки спростовуються висновками судово-економічної експертизи від 03 лютого 2014 року №31/1, призначеної ухвалою суду першої інстанції від 25 листопада 2013 року та підтверджені експертом під час апеляційного розгляду справи.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень та наявність правових підстав для їх скасування.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року у справі № 805/15938/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіБорисенко І.В. Олендер І.Я.