Постанова № 63021473, 29.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/5430/16 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2016 року у справі за адміністративний позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України в особі Центральної комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій, третя особа: Головне управління Національної поліції в Черкаській області, про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 року позивач - ОСОБА_2, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України в особі Центральної комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій, третя особа: Головне управління Національної поліції в Черкаській області, в якому просить:

визнати протиправним рішення відповідача про відмову у наданні статусу учасника бойових дій,

зобов'язати відповідача надати позивачу статус учасника бойових дій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення від 16.10.2015 №6/2/2-Т-1801 Міністерства внутрішніх справ України в особі Центральної комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій, про відмову у наданні ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України в особі Центральної комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій, надати ОСОБА_2 статус учасника бойових дій.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням Міністерство внутрішніх справ України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

У судове засідання з'явилися не всі особи, які беруть участь у справі, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - задовольнити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2016 року - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції зважаючи на підтверджений довідкою від 04.01.2015 №81/17023/4 факт участі позивача в АТО, дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, враховуючи встановлення під час судового розгляду справи невідповідності оскаржуваного рішення вимогам законодавства, встановлено його протиправність, з огляду на те, що задля належного та повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, керуючись положеннями ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вийшов за межі позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, протягом 2014 року ОСОБА_2 проходив службу в Чорнобаївському РВ УМВС України в Черкаській області на посаді слідчого відділення вище вказаного райвідділу.

Згідно наказу УМВС України в Черкаській області від 01.12.2014 №389 о/с ДСК з метою забезпечення охорони громадського порядку в районі проведення АТО позивача відряджено з 02.12.2014 по 31.12.2014 в зону АТО.

Згідно з дорученням від 02.12.2014 №6597 на виконання вимог наказу УМВС України в Черкаській області від 01.12.2014 №389 о/с з метою забезпечення охорони громадського порядку доручено відрядити з 03.12.2014 по 02.01.2015 для надання практичної допомоги з охорони громадського порядку в районі проведення АТО слідчого СВ капітана міліції ОСОБА_2

Капітану міліції ОСОБА_2 на підставі наказу від 01.12.2014 №389 о/с ДСК видано посвідчення про відрядження №13, згідно з яким мета відрядження - охорона громадського порядку.

Відповідно до відмітки у вказаному посвідченні позивач вибув із Чорнобая 03.12.2014, прибув у Барвінкове 03.12.2014, вибув з Барвінкового 17.12.2014, прибув у Краматорськ 17.12.2014, вибув з Краматорська 17.12.2014, прибув у Слов»янськ 17.12.2014, вибув із Слов'янська 18.12.2014, прибув у Барвінкове 18.12.2014, вибув з Барвінкового 23.12.2014, прибув у Слов'янськ 23.12.2014, вибув із Слов'янська 24.12.2014, прибув у Барвінкове 24.12.2014, вибув із Барвінкового 30.12.2014.

Відповідно до довідки начальника Ізюмського МВ ГУ МВС України в Харківській області від 05.01.2015 №81/17023/4, виданої ОСОБА_2 (М - 143921), слідчому Чорнобаївського РВ УМВС України у Черкаській області про те, що він дійсно в період з 02.12.2014 по 31.12.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення АТО на території Харківської, Донецької та Луганської областей.

У вказаній довідці зазначено, що вона є підставою для надання особі статусу учасника бойових дій.

Згідно витягу із наказу від 05.01.2015 №5 першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі Безпеки України (по стройовій частині) на підставі рапорту начальника Ізюмського МВ ГУ МВС України в Харківській області від 28.12.2014 №81/17023 ОСОБА_2 вважається таким, котрий перебував у службовому відрядженні у складі сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення, з метою виконання службових (бойових) завдань.

18.10.2015 на адресу позивача надійшов лист з Департаменту кадрового забезпечення МВС України від 16.10.2015 №6/2/2-Т-1801, згідно якого матеріали про визнання позивача учасником бойових дій направлені на доопрацювання до УМВС України в Черкаській області (протокол від 31.07.2015 №14).

30.11.2015 на адресу позивача надійшов лист з УМВС України в Черкаській області від 30.11.2015 №14/8-Т-10, в якому зазначено, що матеріали позивача буде повторно направлено до Центральної комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій.

Відповідно до листа УМВС України в Черкаській області від 25.01.2016 №14/8-30 в результаті повторної перевірки встановлено відсутність необхідних копій розпорядчих документів, на підставі яких здійснювалось залучення до виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» (копії наказів, витяги з оперативних завдань, журналів бойових дій, книг, нарядів, графіків несення служби тощо) на території Донецької та Луганської областей.

У листі зазначено, що для повторного відправлення документів позивача до Центральної комісії МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України йому запропоновано надати додатково документи, що підтверджують безпосередню участь позивача у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення (на території Донецької та Луганської областей).

Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив позивачу у наданні статусу учасника бойових дій, останній звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №413).

Згідно до абз. 2 п. 2 цього Порядку статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Згідно до п. 4 Порядку підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення).

Положеннями п. 5 Порядку №413 рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС (далі - комісія); міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера, яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі - міжвідомча комісія), - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.

Відповідно до пункту 6 Порядку №413 для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники установ, закладів у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.

Комісії вивчають документи, у разі потреби заслуховують пояснення осіб, стосовно яких вони подані, свідків та у місячний строк з дня надходження документів приймають рішення щодо надання статусу учасника бойових дій. За відсутності підстав повертають їх до військових частин (органів, підрозділів), установ, закладів з метою подальшого доопрацювання.

Пунктом 8 Порядку №413 встановлено, що у разі неподання командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником установи, закладу до комісії документів, необхідних для надання статусу учасника бойових дій, особи, зазначені в абзаці другому пункту 2 цього Порядку, можуть самостійно звернутися до відповідної комісії.

У разі відмови в наданні статусу учасника бойових дій питання про надання особі зазначеного статусу може повторно виноситися на розгляд комісії за рішенням керівника відповідного міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади чи іншого державного органу, зазначеного у пункті 5 цього Порядку, міжвідомчої комісії - за рішенням Міністра соціальної політики.

З матеріалів справи убачається, а саме з витягу з протоколу №14 від 31.07.2015 засідання комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ, копію якого долучено до апеляційної скарги, що за результатами розгляду матеріалів, які є підставою надання статусу учасника бойових дій особами рядового і начальницького складу та працівникам МВС, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції, прийнято рішення направити на доопрацювання матеріали щодо надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_2, капітану міліції.

Слід зазначити, що про зазначену обставину, позивачу було повідомлено листом Департаменту кадрового забезпечення МВС України від 16.10.2015 №6/2/2-Т-1801.

Наведені обставини свідчать, що позивач помилково дійшов висновку, що Міністерство внутрішніх справ України в особі Центральної комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій приймало рішення про відмову у наданні йому статусу учасника бойових дій. В свою чергу, суд першої інстанції помилково погодився із такими доводами позивача та безпідставно визнав лист від 16.10.2015 №6/2/2-Т-1801 рішенням Міністерства внутрішніх справ України в особі Центральної комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій, про відмову у наданні ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій.

Зокрема, положення Порядку №413 вказують, що прийняттю рішення Комісією про встановлення особі статусу учасника бойових дій по суті передує вивчення поданих командирами (начальниками) військових частин (органів, підрозділів) або інших керівників установ, закладів визначених цим Порядком документів та перевірка таких документів на їх відповідність чинному законодавству. Разом з тим, обов'язок надання таких документів покладено саме на командирів (начальників) військових частин (органів, підрозділів) або інших керівників установ, закладів.

З матеріалів справи убачається, що відповідач не приймав рішення про відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій, як вважає останній, а лише направив його матеріали на доопрацювання відповідно до п. 6 Порядку №413. Наведені матеріали повторно до Комісії не надходили, а тому відсутні підстави для повторного винесення на розгляд комісії питання про надання позивачу зазначеного статусу.

Отже висновок суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для задоволення позовних вимог, а відповідно, з урахуванням виходу суду за межі позовних вимог, скасування рішення від 16.10.2015 №6/2/2-Т-1801, є необґрунтованими, оскільки останнє не є рішенням відповідача.

Слід відмітити, що відповідно до листа УМВС України в Черкаській області від 25.01.2016 №14/8-30 в результаті повторної перевірки встановлено відсутність необхідних копій розпорядчих документів, на підставі яких здійснювалось залучення позивача до виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» (копії наказів, витяги з оперативних завдань, журналів бойових дій, книг, нарядів, графіків несення служби тощо) на території Донецької та Луганської областей.

Тобто, в даному випадку має місце бездіяльність УМВС України в Черкаській області щодо не направлення на адресу відповідача матеріалів для встановлення позивачу статусу учасника бойових дій, що не є предметом розгляду в межах цієї адміністративної справи, оскільки предметом даного адміністративного позову є рішення Міністерства внутрішніх справ України в особі Центральної комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій.

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Такий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 15.12.2015 у справі 800/206/15.

Враховуючи викладене, а також, що відповідачем у цій адміністративній справі не приймалось рішення про відмову позивачу у наданні статусу йому учасника бойових дій, натомість оскаржений ним лист від 16.10.2015 №6/2/2-Т-1801 не є таким рішенням, в межах цього адміністративного спору відсутнє порушене право, яке підлягає відновленню.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про скасування листа від 16.10.2015 №6/2/2-Т-1801 Міністерства внутрішніх справ України в особі Центральної комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій, та визнаючи його рішенням про відмову у наданні ОСОБА_2 статусу учасника бойових дій, на викладені вище обставини уваги не звернув.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було не правильно встановлено обставини, що мають значення для справи, що призвело до ухвалення неправомірного рішення. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - задовольнити, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2016 року - скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2016 року - скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України в особі Центральної комісії МВС України з розгляду питань, пов'язаних з установленням статусу учасника бойових дій, третя особа: Головне управління Національної поліції в Черкаській області, про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.