Постанова № 63021148, 23.11.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

Головуючий у 1 інстанції Мельников Р.В.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 листопада 2016 року справа № 820/1286/16 Приміщення суду за адресою: 49083, м. Дніпропетровськ, пр.імені Газети Правда, 29

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білак С.В., суддів: Чумака С. Ю. Шальєвої В.А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 р. у справі №820/1286/16 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Харківського апеляційного адміністративного суду про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-1), Харківського апеляційного адміністративного суду (далі - відповідач-2), в якому, з урахуванням уточнень, просила:

- зобов'язати Харківський апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок заробітної плати позивачу з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, призначеного відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ " Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 14.10.2014 року № 1697- VІІ "Про прокуратуру", а з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом другом частини першої статті 147 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 року № 192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд", виплативши різницю в нарахованих сумах з урахуванням виплачених коштів;

- зобов'язати Державну судову адміністрацію України вчинити дії щодо затвердження кошторису та виділення коштів для виплати перерахованої суми заробітної плати позивачу з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ " Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 14.10.2014 року № 1697- VІІ "Про прокуратуру", а з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом другом частини першої статті 147 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ " Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 року № 192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд";

- зобовязати відповідачів подати у строк 10 днів звіт про виконання рішення по даній справі;

- допустити негайне виконання постанови суду про присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 01.10.2012 року по 24.05.2015 року працювала на посаді помічника заступника голови Харківського апеляційного адміністративного суду, а з 25.05.2015 року помічника судді Харківського апеляційного адміністративного суду. По теперішній час вона працює у Харківському апеляційному адміністративному суді та з 26.10.2014 року нарахована їй заробітна плата не відповідала законодавству про оплату праці працівників апарату судів, а саме ст.144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру», а з 29.03.2015 року по 08.09.2015 року нарахована заробітна плата не відповідала ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», що свідчить про наявність підстав для перерахунку заробітної плати за зазначені періоди. При перерахунку заробітної плати слід виходити з підвищеного розміру посадового окладу, а розмір інших доплат, надбавок і премій, які входять до структури заробітної плати, визначити в межах затвердженого фонду оплату праці.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 р. в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне дослідження обставин у справі, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що позиція Верховного суду України у рішеннях від 12.07.2016 року та від 13.07.2016 року повинна враховуватися судом, але із всебічним та повним дослідженням обставин конкретної справи, а також із урахуванням позиції Верховного Суду України, висловленої ним у інших судових рішеннях.

В силу норм чинного законодавства, закріплених у Законі, позивач на час спірних правовідносин мала право на заробітну плату в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, тобто на заробітну плату, виходячи з окладів, які повинні були визначені Кабінетом Міністрів України, однак не прийняті. Маючи відповідне право, проте перебуваючи в стані невизначеності і внаслідок тривалої бездіяльності компетентного органу, позивач не може його реалізувати.

Оскільки Кабінетом Міністрів України не вжито заходів на реалізацію вищенаведеної норми, виходячи із приписів ст.22 Конституції України, позивач має право на отримання заробітної плати у розмірі, передбаченому Законом, що не може бути обмежено бездіяльністю Кабінету Міністрів України, що узгоджується із висновками Верховного суду України у постановах від 10.12.2013 року, від 17.12.2013 року, від 01.07.2014 року.

Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 26.12.2010 року по теперішній час працює в Харківському апеляційному адміністративному суді: з 26.10.2010 року на посаді помічника судді, 01.10.2012 року переведена на посаду помічника заступника голови суду, з 25.05.2015 року переведена на посаду помічника судді (а.с.14-16).

З наявного в матеріалах справи витягу по особистому рахунку позивача вбачається, що у спірний період з 26.10.2014 року по 08.09.2016 року розмір посадового окладу позивача складав 1218 грн., згідно постанови Кабінету Міністрів України №268.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскільки з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16 січня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та "Про державний бюджет України на 2015 рік", видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції з 26 жовтня 2014 року), частини першої статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, управління Державної судової адміністрації України як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з правової позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах від 12 липня 2016 року №21-1726а16 та від 13 липня 2016 року №21-1888а16, №21-1488а16.

Правовідносини, щодо яких Верховним Судом України висловлені правові позиції у постановах від 12 липня 2016 року №21-1726а16 та від 13 липня 2016 року №21-1888а16, №21-1488а16 є аналогічними з правовідносинами у цій справі.

Отже, прийняття рішення яке не відповідає висновкам Верховного Суду України потребує мотивування відступу від правової позиції Верховного Суду України.

Так, Верховний Суд України ґрунтував свою позицію на положеннях Закону України «Про державну службу» та Закону України «Про оплату праці», відповідно до яких умови оплати праці державних службовців, її розміри визначаються Кабінетом Міністрів України.

Законом України «Про оплату праці» в редакції від 07.07.2010 року встановлено, що умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Одночасно, ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів визначається законом і не може бути меншим, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади.

Таким чином, на 07.07.2010 року склалася ситуація, відповідно до якої існували два однопредметних нормативних акта, які по різному визначали порядок та розміри оплати працівників апарату суду.

Тому, вирішення цієї колізії полягає у визначені спеціального закону у цих правовідносинах.

Згідно Закону України «Про оплату праці» він є загальним нормативним актом, що визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати. Тобто, цей ОСОБА_3 визначає загальні положення, яких повинен дотримуватися роботодавець визначаючи порядок та розміри оплати праці, незалежно від форм власності організації роботодавця.

В той же час, ОСОБА_3 України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року, як і ОСОБА_3 України «Про державну службу» регулюють питання порядку та розмірів оплати праці окремих категорій працівників, що знаходяться на державній службі.

Враховуючи, що ОСОБА_3 України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року визначаючи мінімальні розміри заробітної плати виходив із забезпечення конституційної гарантії незалежності судів, діяльність яких без працівників апарату є неможливою, отже цей ОСОБА_3 є спеціальним по відношенню до Закону України «Про оплату праці».

За таких обставин, законом, що підлягає застосуванню для визначення розміру заробітної плати працівника апарату суду є ОСОБА_3 України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року, тому і розмір заробітної плати повинен визначатися Законом, а не постановою Кабінету Міністрів України.

14 жовтня 2014 року був прийнятий ОСОБА_3 України «Про прокуратуру» №1697-VII (далі ОСОБА_3 України «Про прокуратуру», пунктом 5 розділу ХІІ Прикінцеві положення якого було внесено зміни до частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: її було доповнено абзацом другим, відповідно до якого «розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».

Пунктом 1 розділу ХІІ Прикінцеві положення Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що ці зміни набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Закону України «Про прокуратуру» був опублікований у газеті «Голос України 25 жовтня 2014 року, відтак викладені зміни набрали чинності 26 жовтня 2014 року.

Таке правове регулювання означає, що з 26 жовтня 2014 року за працівниками апарату судів було визнано право на посадові оклади у нових (підвищених) розмірах.

Абзацом же другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк - внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Водночас у Державному бюджеті України були відсутні кошти на фінансування посадових окладів у таких розмірах, а правові акти, видані на виконання Державного бюджету (кошториси, щомісячні розписи видатків тощо), не передбачали фінансового механізму реалізації згаданого права.

Абзац другий частин першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру" був прийнятий після прийняття Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік". За загальноприйнятим у праві прийомом із усунення колізій між однопредметними законодавчими актами закон, що прийнятий пізніше, має пріоритет над законом, прийнятим раніше. Відтак, перший із названих Законів має пріоритет над другим. А отже, з огляду на принцип законності (пріоритет закону на підзаконними актами) правові акти, що прийняті на виконання Закону про Державний бюджет України на 2014 рік і суперечать Закону України "Про судоустрій і статус суддів", застосуванню не підлягають.

Таким чином, взявши на себе обов'язок із виплати посадових окладів у підвищених розмірах, але при цьому не внісши необхідних змін до закону про Держаний бюджет, держава допустила недобросовісність. Оскільки у відносинах виконання цього обов'язку державу представляють органи Державної судової адміністрації, то саме вони повинні нести відповідальність від імені держави.

Викладене дозволяє дійти до висновку, що з 26 жовтня 2014 року працівники апаратів судів мають право на посадові оклади у розмірах, визначених абзацом другим частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру".

Виходячи з правової позиції, наведеної в постанові Верховного Суду України від 22.05.2013р. (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 31701325), та висловленої Європейським судом з прав людини в рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України", це право підлягає реалізації і захисту незважаючи на те, що Законом про Державний бюджет України на 2014 рік видатків на ці потреби не було передбачено.

З 1 січня 2015 року набрали чинності ОСОБА_3 України від 28.12.2014 р. № 79-VIII, яким внесено зміни до Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 р. № 2456-VI, і ОСОБА_3 України від 28.12.2014р. № 80-VIII "Про Державний бюджет України на 2015 рік", якими встановлено, що норми і положення частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Отже, Бюджетний кодекс України із змінами і ОСОБА_3 України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" по-іншому врегульовували відносини в частині визначення розміру посадових окладів працівників апарату судів і, враховуючи, що ці закони були прийняті 28 грудня 2014 року, тобто пізніше, ніж ОСОБА_3 України "Про прокуратуру", то вони мають пріоритет у застосуванні.

ОСОБА_3 делеговане Кабінету Міністрів України з 1 січня 2015 року повноваження щодо визначення розміру посадових окладів працівників апарату судів Уряд виконав лише у вересні 2015 року, прийнявши постанову від 02.09.2015р. №644 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" (набрала чинності з 9 вересня 2015 року), якою внесено зміни в постанову Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 р. № 268 шляхом затвердження нової схеми посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів залежно від місячного посадового окладу (коефіцієнту від місячного посадового окладу) судді місцевого суду.

З 29 березня 2015 року набрав чинності ОСОБА_3 України від 12.02.2015р. №192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд", яким ОСОБА_3 України "Про судоустрій і статус суддів" викладено в новій редакції.

В абзаці другому частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України від 12.02.2015 р. № 192-VIII закріплено аналогічну норму про те, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Наведене положення не передбачає повноважень Кабінету Міністрів України щодо регулювання розміру посадових окладів працівників апаратів судів.

Підпунктом 2 пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

02 березня 2015 року, тобто після прийняття Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд", був прийнятий ОСОБА_3 України № 217-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік". Підпунктом 12 пункту 1 Закону № 217-VIII з абзацу третього пункту 9 Закону про Державний бюджет України на 2015 рік було виключено посилання на частину третю статті 69, статтю 129, частину першу статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", зберігши при цьому загальне посилання на положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Внісши такі зміни, законодавець фактично повторно прийняв абзац третій пункту 9 Закону про Державний бюджет України на 2015 рік, яким Кабінету Міністрів України делеговано право визначати розмір посадових окладів працівників апаратів судів.

ОСОБА_3 України від 02.03.2015 р. № 217-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" набрав чинності з 13 березня 2015 року, а ОСОБА_3 України від 12.02.2015 р. № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" - з 29 березня 2015 року, тому останній із названих законів почав справляти вплив на розмір посадових окладів працівників апаратів судів з урахуванням положення абзацу третього пункту 9 Прикінцевих положень Закону про Державний бюджет України на 2015 рік: розмір окладів визначався безпосередньо Законом України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Верховний Суд України, зробивши акцент на невиконання Кабінетом Міністрів України покладеного на нього обов'язку щодо врегулювання умов та розмірів оплати праці та відповідно відсутність у ДСА України правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату судів поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено КМУ віддав перевагу нормам права, що продовжували регулювати спірні відносини, а саме постанові КМУ №268 у редакції від 12.05.2007 року, а не нормам Закону, у відповідних редакціях, що мають вищу юридичну силу.

Вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Також слід зазначити, що Верховний Суд України не врахував положень ст. 8 КАС України щодо застосування принципу верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст.1 Протоколу №1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Крім цього, у цій же справі Європейський суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як причину невиконання своїх зобов'язань.

Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 року по справі «Будченко проти України» (заява № 38667/06) наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 39 рішення).

З огляду на наявну практику Європейського суду з прав людини, відсутність бюджетного фінансування не може бути тією обставиною, яка виключає відповідальність субєкта владних повноважень перед особою.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства" (абзац другий та третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).

Верховним судом України не було враховано того, що вирішальне значення для висновку суду про наявність у особи певного права, а у держави відповідного фінансового зобовязання відіграє не ОСОБА_3 про Державний бюджет та похідні від нього акти (бюджетний розпис, кошторис тощо), а також постанови Кабінету Міністрів України, а нормативно-правовий акт, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин, в розглядуваному випадку - ОСОБА_3 України «Про судоустрій і статус суддів».

Колегія суддів зазначає, що норми статей 144 та 147 Законів України «Про судоустрій та статус суддів» в редакції від 14.10.2014 року та від 28.03.2015 року відповідно були чіткими та встановлювали розмір заробітної плати працівників апарату суду, який не потребував будь-якої деталізації з боку Кабінету Міністрів України.

Обмеження, встановлені Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» із змінами для визначених Законами України «Про судоустрій та статус суддів» розмірів посадових окладів та делегування Кабінету Міністрів України права на встановлення розміру посадових окладів працівників апарату суду слід розцінювати як втручання у права позивача, які не ґрунтуються на Законі.

В свою чергу, бездіяльність Кабінету Міністрів України в період з 26.10.2014 року до 08.09.2015 року щодо не приведення у відповідність до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» постанови №268 від 09.03.2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» не може бути перешкодою для застосування прямих норм Закону.

З огляду на вищевикладене колегія суддів прийшла до висновку, що з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року розмір посадових окладів працівників апаратів судів мав визначатись відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про прокуратуру", а з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року - відповідно до абзацу другого частини першої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд".

Таким чином, колегія суддів вбачає підстави для перерахунку позивачу заробітної плати за спірний період: з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, призначеного відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ " Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 14.10.2014 року №1697- VІІ "Про прокуратуру", а з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом другом частини першої статті 147 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 року №192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд" та виплати різниці в нарахованих сумах з урахуванням виплачених коштів, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Державної судової адміністрації України вчинити дії щодо затвердження кошторису та виділення коштів для виплати перерахованої суми заробітної плати позивачу з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до статті 144 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ " Про судоустрій і статус суддів", а з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до статті 147 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 року № 192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд" колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, застверженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року №228 (далі Порядок №228), кошторис бюджетної установи (далі - кошторис) - основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.

Частиною 7 Порядку №228 визначено, що за обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів (далі - головні розпорядники) - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України отримують повноваження шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (далі - розпорядник нижчого рівня) - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього.

Згідно Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 року № 12, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.

Пунктом 11 Порядку №228 передбачено, що для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік:

встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання;

розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватися відповідно до законодавства і які необхідні для правильного визначення видатків бюджету та надання кредитів з бюджету у проектах кошторисів;

забезпечують складення проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.

З огляду на норми діючого законодавства, саме Державна судова адміністрація України забезпечує складення проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), що виконуються безпосередньо нею.

Колегія суддів зазначає, що на данний час заробітна плата позивача за спірний період не перерахована, недоплачена сума заробітної плати не визначена, а тому вимога позивача про зобовязання Державної судової адміністрації України затвердити кошторис та виділити кошти для перерахованої суми заробітної плати є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

З приводу вимоги позивача про встановлення контролю за виконанням судового рішення шляхом зобовязання податі у 10-денний термін звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З огляду на наведену норму, зобовязання субєкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та визначення строку подання такого звіту є правом суду, а не його обовязком. З метою застосування наведеного судового контролю повинні існувати обєктивні обставини, які викликають сумнів у виконанні субєктом владних повноважень рішення суду, яке в силу приписів ст.129-1 Конституції України є обов'язковим до виконання.

Позивачем не наведено, а колегією суддів не встановлено жодної обставини, яка б свідчила про можливість нехтування Харківським апеляційним адміністративним судом своїми обовязками в частині виконання судового рішення, а тому не вбачає необхідності у встановленні строку для подання звіту про виконання судового рішення.

Щодо вимоги позивача про негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами п.1 ч.1 ст.256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

На даний час сума недоплаченої заробітної плати позивача не визначена, позовні вимоги задоволені в частині зобовязання відповідача-2 перерахувати та виплатити недоплачену суму заробітної плати, вимоги про стягнення заробітної плати позивачем не заявлялись, а тому підстав для допущення до негайного виконання постанови суду у межах стягнення за один місяць відсутні.

Відповідно до ст.202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За наведених обставин колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції неповно зясовано обставини, які мають значення для вирішення справи, порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а адміністративний позов частковому задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 р. у справі №820/1286/16 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Харківського апеляційного адміністративного суду про зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Харківського апеляційного адміністративного суду про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов'язати Харківський апеляційний адміністративний суд здійснити перерахунок заробітної плати ОСОБА_2 з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, призначеного відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ " Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 14.10.2014 року №1697- VІІ "Про прокуратуру", а з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом другом частини першої статті 147 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ " Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 12.02.2015 року №192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд", виплативши різницю в нарахованих сумах з урахуванням виплачених коштів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя С.В. Білак

Судді В.А.Шальєва

ОСОБА_4