Постанова № 63020445, 25.11.2016, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 листопада 2016 р. Справа № 802/1381/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Бошкової Юлії Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Коляденка Олександра Леонідовича,

представника відповідача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області

про: визнання протиправною вимоги

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Вінницької обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі Вінницька ОДПІ) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату недоїмки №Ф-3339-17 від 05.08.2016 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що вона зареєстрована як фізична особа-підприємець, є платником єдиного внеску та перебуває на спрощеній системі оподаткування (2 група). Крім того, вона є пенсіонером за віком та інвалідом ІІ групи, а тому згідно ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» є звільненою від сплати за себе єдиного внеску. Разом із тим, 05.08.2016 року відповідачем було сформовано вимогу про сплату недоїмки №Ф-3339-17 від 05.08.2016 року, відповідно до якої їй нараховано борг зі сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 5293,88 грн.

Із даною вимогою позивач не погоджується, оскільки в силу положень ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» вона є звільненою від сплати єдиного внеску.

Вказані обставини зумовили звернення позивача з даним адміністративним позовом, у якому вона просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Вінницької ОДПІ №Ф-3339-17 від 05.08.2016 року.

Позивач у судове засідання не прибула, натомість у матеріалах справи наявна заява за вх. №24712 від 11.11.2016 року, у якій представник позивача просить здійснювати розгляд справи без її участі, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечила, зазначивши, що позивач дійсно підпадає під дію положень ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», однак остання добровільно подавала звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, що свідчить про її добровільну згоду на участь у системі загальнообовязкового державного соціального страхування. Відтак вважає, що позивач подавши добровільно звіт за 2015 рік зобовязана сплатити суму єдиного внеску, вказану у цьому звіті.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 4 статті 122 КАС України, суд вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності позивача.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, врахувавши позицію позивача, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 14.05.2013 року, є платником єдиного податку та перебуває на спрощеній системі оподаткування.

Згідно пенсійного посвідчення серії АЗ №345209 позивач ОСОБА_2 перебуває на пенсії за віком та є інвалідом ІІ другої групи з 2010 року довічно.

Разом із тим, судом встановлено, що 05.08.2016 року відповідачем було сформовано вимогу про сплату недоїмки №Ф-3339-17 від 05.08.2016 року відповідно до якої позивачу нараховано борг зі сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 5293,88 грн.

Незгода позивача із вказаною вимогою №Ф-3339-17 від 05.08.2016 року зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464-VI).

Стаття 1 цього Закону визначає єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Поряд із цим, за приписами частини четвертої цієї статті особи, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аналогічні за змістом положення відображенні п. 4 Розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 року та у ч. 3 Розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 року.

Із зазначеного слідує, що необхідними умовами для застосування положень частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI є отримання особою статусу пенсіонера та отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги, при цьому єдиною підставою за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах відповідно до укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"

Таким чином, особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах. У такому разі вони подають до органу доходів та зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Крім того, ч. 3 Розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 року, передбачено , що Звіт зазначеними особами не подається.

У разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску ФО - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та які є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію за віком або соціальну допомогу, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом.

В даному ж випадку, враховуючи, що позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 є пенсіонером за віком, інвалідом ІІ групи та перебуває на спрощеній системі оподаткування, що власне й не заперечувалось відповідачем, суд приходить до висновку, що вона в силу положень частини 4 статті 4 Закону № 2464-VI звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією неодноразово висловленою Верховним Судом України у своїх постановах від 02.06.2015 року, від 24.03.2015 року, від 15.04.2014 року (справи №25-57а14 та №21-70а14), від 13.05.2014 року (справа №21-74а14).

При цьому суд також зауважує, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач укладала договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Більш того, суд також враховує доводи представника позивача, яка зауважила, що позивач не подавала до податкового органу заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, а звіти подавала у зв'язку з юридичною необізнаністю.

Водночас, суд критично оцінює посилання представника відповідача на подану позивачем звітність щодо суми нарахованого єдиного внеску, яка на його думку свідчить про добровільну згоду останньої на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, позаяк подача такої звітності не є передбаченою законом умовою на підставі якої особа, що підпадає під дію положень ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» може добровільно брати участь у відповідній системі страхування.

Відтак, звіт має бути врахований податковим органом лише при наявності заяви про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, враховуючи усі вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що сформована Вінницькою ОДПІ вимога про сплату недоїмки №Ф-3339-17 від 05.08.2016 року є протиправною та, як наслідок, підлягає скасуванню.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити частково.

Враховуючи відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Вінницької ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області про сплату недоїмки № Ф-3339-17 від 05.08.2016 року.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна