Ухвала суду № 63020258, 22.11.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Провадження № 22-ц/790/4608/16 Головуючий 1 інстанції - Шишкін О.В.

Справа № 638/3142/15-ц Доповідач - Коровін С.Г.

Категорія: захист прав споживачів

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Коровіна С.Г.

суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

при секретарі - Личак А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Вараксіна Тетяна Юріївна про захист прав споживачів шляхом розірвання кредитного договору, договору іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, яким просила суд визнати недійсним Кредитного Договору № НАА0GK15670077 від 05 вересня 2007 року, що укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» та застосування до сторін наслідки недійсності правочину, визнавши недійсним Договір іпотеки реєстровий № 863 від 05.09.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» - Філія «Харківське головне регіональне управління» Публічного Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», посвідчений Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вараксіною Тетяною Юріївною, щодо квартири АДРЕСА_1 яка була придбана 05 вересня 2007 року ОСОБА_1, згідно договору купівлі-продажу від 05.09.2007 за реєстровим № 853 та зобов'язавши Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Вараксіну Тетяну Юріївну виключити з Реєстру іпотек та заборон відчуження записи про іпотеку та заборону відчуження предмету іпотеки а саме - належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1, яка була придбана 05 вересня 2007 року ОСОБА_1, згідно договору купівлі-продажу від 05.09.2007 за реєстровим № 853.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем вказано про те, 05.09.2007 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Договір про надання кредиту № HAA0GK15670077 (далі за текстом - Кредитний договір) за яким банк мав надати позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу Банка на строк з 05 вересня 2007 року по 03 вересня 2027 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 33 604,63 дол. США (тридцять три тисячі шістсот чотири дол. США 63 центи) на придбання нерухомості в сумі 28 000,00 дол. США, сплату страхових платежів у сумі 5 604,63 дол. США на строк з 05 вересня 2007 року по 03 вересня 2027 року включно.

У той же день, (05 вересня 2007 року) з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватВанк» було укладено Договір іпотеки, посвідчений Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вараксіною Тетяною Юріївною, щодо квартири АДРЕСА_1, яка була придбана 05 вересня 2007 року ОСОБА_1, згідно договору купівлі-продажу від 05.09.2007 за реєстровим № 853, іпотечний договір зареєстрований у реєстрі за № 863.

Окрім того, 05 вересня 2007 року нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вараксіною Т.Ю. накладено заборону на відчуження зазначеної у договорі квартири, АДРЕСА_1, вказана заборона зареєстрована у реєстрі за № 864.

Про порушення своїх прав, у зв'язку із укладенням та виконанням означених договорів, позивач, згідно позовної заяви дізналась після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, у зв'язку із чим звернулись до суду із даним позовом.

У судовому засіданні представник позивача позовну заяву підтримав на викладених у ній підставах, представник відповідача просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасуватита ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування скарги зазначено, що судом першої інстанції були порушенні норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

Апелянт вказала, що суд першої інстанції не враховано той факт, що порушення банком обов'язку надати інформацію щодо правочину, який укладається, є триваючим правопорушенням, оскільки, обов'язок банку ознайомити споживача із відповідною інформацією є суттєвою умовою договору, обов'язковість якої закріплена законодавчо. Вважає, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам по справі.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

За правилом ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу, які не підлягають доказуванню.

Суд, за нормою ч.1 ст.11 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.09.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Договір про надання кредиту № HAA0GK15670077 (далі за текстом - Кредитний договір) за яким банк мав надати позивачу кредиті кошти шляхом видачі готівки через касу Банка на строк з 05 вересня 2007 року по 03 вересня 2027 року включно, у вигляді не поновлювальної кредитної лінії в розмірі 33 604,63 дол. США (тридцять три тисячі шістсот чотири дол. США 63 центи) на придбання нерухомості в сумі 28 000,00 дол. США, сплату страхових платежів у сумі 5 604,63 дол. США на строк з 05 вересня 2007 року по 03 вересня 2.027 року включно.

Крім того 05 вересня 2007 року з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватВанк» було укладено Договір іпотеки, посвідчений Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вараксіною Т.Ю., щодо квартири АДРЕСА_1, яка була придбана 05 вересня 2007 року ОСОБА_3, згідно договору купівлі-продажу від 05.09.2007 за реєстровим № 854, іпотечний договір зареєстрований у реєстрі за № 863.

Також, 05 вересня 2007 року нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Вараксіною Т.Ю. накладено заборону на відчуження зазначеної у договорі квартири, АДРЕСА_1, заборона зареєстрована у реєстрі за № 864

Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобовязується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Стаття 526 даного Кодексу вказує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до приписів ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розміру та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як роз'яснено у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснив, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, якій не вчинено.

Зокрема, не є укладеним правочин (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладання (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Судом першої інстанції встановлено, що сторони на час укладення договору дійшли згоди про істотні умови договору, позивач отримала кредитні кошти та розпорядилась ними на власний розсуд.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Частиною другою зазначеного Закону передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Укладений між сторонами кредитний договір відповідав зазначеним вимогам закону.

Позивачем та її представником не доведено у суді першої інстанції та в апеляційному суді, що умови договору є несправедливими і суперечать принципу добросовісності і що наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав на шкоду позивача.

З матеріалів справи вбачається, що договір сторони уклади 05.09.2007 року. Після укладення договору протягом тривалого часу позивач виконувала умови договору. Як зазначив представник відповідача претензій щодо невиконання договору до позичальника відсутні.

Таким чином обов'язки кредитора передбачені частинами 2 та 4 статті 11 цього Закону про надання споживачу інформації про кредит та вимог до змісту договору виконані. Зокрема кредитодавець повідомити споживача у письмовій формі про особу та місце знаходження кредитодавця та кредитні умови. У договорі про надання споживчого кредиту зазначені: сума кредиту; детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; дата видачі кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; умови дострокового розірвання договору; інші умови визначені законодавством.

З урахуванням вказаних вимог закону, суд першої інстанцій дійшов до правильного висновку, що оспорюваний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. Що стосується позовних вимог про визнання недійсними договорів іпотеки, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

За змістом ст. 99 Конституції України та ст. 192 ЦК України грошовою одиницею України та законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

При цьому іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку встановлених законом (ч. 2 ст.192 ЦК України).

Статтями 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено перелік кредитних та банківських операцій, які банки мають право здійснювати на підставі банківської ліцензії, в тому числі операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також операції з валютними цінностями.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (в редакції, що діяла на час укладення оспорюваного договору) Національний банк України видає комерційним банкам та іншим фінансовим установам генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. При цьому генеральні ліцензії надаються НБУ на здійснення валютних операцій, що потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Частиною 4 статті 5 Декрету визначено перелік валютних операцій, на здійснення яких видаються індивідуальні ліцензії, до яких, крім інших, належить надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», не мав ліцензії НБУ на право здійснювати низку банківських операцій, передбачених положеннями закону України, в тому числі і операції з валютними цінностями. Крім того самі по собі коливання курсу іноземної валюти до української грошової одиниці - гривні не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Суд першої інстанції дав належну оцінку наданим доказам і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Колегія суддів погоджується з рішенням суду і відхиляє апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 24 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -