Ухвала суду № 63015942, 23.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 821/1058/16

Категорія: 14 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Скадовського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до Відділу державної виконавчої служби Скадовського районного управління юстиції Херсонської області (третя особа ОСОБА_1) про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі ТОВ «Кей-Колект») звернулось до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Скадовського районного управління юстиції Херсонської області (далі ВДВС Скадовського РУЮ Херсонської області) про скасування постанови відповідача від 5 листопада 2010 року № 22410978 про відкриття виконавчого провадження в частині накладення арешту на нерухоме майно, а саме, квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначалось, що 16 червня 2005 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за № 61-11, а також іпотечний договір, згідно якого Іпотекодавець (ОСОБА_1) передає в іпотеку Іпотекодержателю (АКІБ «УкрСиббанк») у якості забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. Згідно договору факторингу від 13 лютого 2012 року № 2 ПАТ «УкрСиббанк» передало у власність ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за зобов'язаннями по кредитному договору та договору іпотеки. 30 червня 2016 року позивачу стало відомо, що постановою ВДВС Скадовського РУЮ Херсонської області від 5 листопада 2010 року за № 22410978 на майно третьої особи накладено арешт. На думку позивача, вказані дії державного виконавця порушують права ТОВ «Кей-Колект», оскільки товариство має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект» задоволено. Знято арешт з нерухомого майна квартири АДРЕСА_1, який накладено постановою відповідача про відкриття виконавчого провадження від 5 листопада 2010 року № 22410978.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, начальник Скадовського РВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Херсонській області в апеляційній скарзі зазначає, що при вирішенні справи судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом не прийнято до уваги, що оскаржена постанова прийнята на виконання ухвали Скадовського районного суду Херсонської області від 3 листопада 2010 року по справі № 2-1403/10. Крім того, ТОВ «Кей-Колект» не є стороною і учасником зазначеного виконавчого провадження і не має у даному випадку права оскаржувати постанову державного виконавця. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постановленого по справі судового рішення з винесенням нової постанови про відмову у задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність її часткового задоволення.

Судом встановлено, що 16 червня 2005 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за № 61-11, а також іпотечний договір, згідно якого Іпотекодавець (ОСОБА_1) передає в іпотеку Іпотекодержателю (АКІБ «УкрСиббанк») у якості забезпечення виконання зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1.

Згідно договору факторингу від 13 лютого 2012 року № 2 ПАТ «УкрСиббанк» передало у власність ТОВ «Кей-Колект» права вимоги за зобов'язаннями по кредитному договору та договору іпотеки.

Постановою ВДВС Скадовського РУЮ Херсонської області про відкриття виконавчого провадження від 5 листопада 2010 року за № 22410978 накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект», суд першої інстанції виходив з того, що в порушення вимог ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» арешт, накладений на нерухоме майно ОСОБА_1 постановою від 5 листопада 2010 року про відкриття виконавчого провадження, не було знято у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.

Проте, при розгляді справи судом першої інстанції не дотримано вимоги процесуального права, від яких прямо залежало правильне по суті вирішення справи.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 6 ст. 3 названого Закону у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Статтею 28 Закону України «Про заставу» визначено, що застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

На підставі ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 4 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що даний позов про звільнення майна з-під арешту заявлено у зв'язку з наявністю у позивача пріоритетного права звернення стягнення на заставлене майно перед іншими кредиторами (а. с. 3, зворот). Тобто, предметом позову у цій справі є спір з іншими кредиторами про захист наявного у позивача переважного права звернення стягнення на майно як заставодержателя, щодо якого встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 17 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 цього ж Кодексу справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

На підставі ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV).

Під час вирішення такого спору з'ясуванню підлягають обставини щодо підстав набуття права власності на спірне майно, у зв'язку з чим зазначені вимоги є приватноправовими.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач вибрав для себе такий спосіб захисту, який за змістом унеможливлює визначити та захистити можливе його порушене право.

Аналізуючи наведені вище норми чинного законодавства, апеляційний суд приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки, виходячи з заявлених позовних вимог, захист прав та інтересів позивача підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Водночас, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, а тому, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

На підставі ч. 1 ст. 203 КАС України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Із врахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки заявлені по справі вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Скадовського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, роз'яснивши позивачу право на звернення з позовом в порядку господарського судочинства.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 28 листопада2016 року.

Головуючий: О.С. Золотніков

Судді: Ю.В. Осіпов

В.О. Скрипченко