Постанова № 63015812, 23.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 821/858/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Варняк С.О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -судді Романішина В.Л.,

суддів Запорожана Д.В., Шляхтицького О.І.,

за участю секретаря Колеснікова-Горобець І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, Міністерства юстиції України, про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, Міністерства юстиції України, в якому, з урахуванням уточнення у вересні 2016 року позовних вимог, просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №3088/к від 26.05.2016р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області; визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Херсонській області №1244/1 від 27.05.2016р. «Про звільнення ОСОБА_1»; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з 27.05.2016р.; стягнути з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 37757,44 грн. та витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката, в сумі 3000 грн.

Позов обґрунтовував тим, що оскільки в поданій ним в квітні 2016 року заяві про звільнення, яка написана під моральним тиском керівника кадрового персоналу Міністерства юстиції України, відсутнє посилання на конкретну дату звільнення і дата звільнення 27.05.2016р. не узгоджувалася, що відповідно до ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» є основною умовою для припинення державної служби за угодою сторін, то сама по собі згода відповідача задовольнити заяву працівника не може розцінюватись як наявність взаємної домовленості і, як наслідок, наказ про звільнення на підставі такої заяви є протиправним та підлягає скасуванню. Позивач зазначив, що написана ним в квітні 2016 року заява не відображала його свідомого волевиявлення та не була наслідком досягнутої угоди сторін, а обумовлена виключно здійсненням тиску з боку посадових осіб Міністерства юстиції України.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 28.09.2016р. позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Приймаючи вказану постанову суд першої інстанції не взяв до уваги посилання позивача на написання ним заяви про звільнення за відсутності його волевиявлення, зазначивши, що такі доводи не підтверджено жодним доказом, а не зазначення дати написання заяви не може слугувати беззаперечною підставою для визнання її недійсною. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки закон не встановлює форми угоди сторін про припинення трудового договору, тому така згода може бути виражена як у письмовій формі з посиланням на дату або подію, так і в усній формі.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права, з неповним з'ясуванням обставин справи, та прийняти нову постанову, якою його позов задовольнити.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що обов'язковою умовою для звільнення державного службовця за ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» в інший строк є взаємна домовленість про строк припинення трудового договору. Викладене в заяві про звільнення формулювання строку припинення трудового договору за угодою сторін «в день досягнення взаємної домовленості» не можна вважати досягненням сторонами угоди щодо строку припинення трудового договору, оскільки, згідно вимог трудового законодавства, такий строк має бути чітко погоджений сторонами в роках, місяцях, тижнях або днях.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки направленій ним на ім'я Міністра юстиції України телеграмі про безпідставність написання заяви про звільнення за власним бажанням.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, у період з 01 квітня 2009 року по 25 травня 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку та був звільнений з займаної посади в зв'язку з переведенням до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, відповідно до п.5 ст.36 КЗпП України.

Наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015р. №1674/к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом, із збереженням 9 рангу державного службовця, в порядку переведення, як такого, що успішно пройшов стажування, з випробувальним терміном шість місяців.

Наказом Міністерства юстиції України від 23.05.2016р. №2917/к ОСОБА_1 присвоєно 6 ранг державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби з 01.05.2016р.

Наказом Міністерства юстиції України від 26.05.2016р. №3088/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області 27.05.2016р. за власним бажанням відповідно до частини 2 статті 86 Закону України «Про державну службу».

27.05.2016р. в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області прийнято наказ №1244/1 «Про звільнення ОСОБА_1», яким оголошено наказ Міністерства юстиції України від 23.05.2016р. №2917/к.

ОСОБА_1, при зверненні з позовом до суду першої інстанції про визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України від 26.05.2016р. №3088/к та Головного територіального управління юстиції у Херсонській області від 27.05.2016р. №1244/1, свої вимоги обґрунтовував тим, що заяву про звільнення за власним бажанням написано ним 23.04.2016р. під тиском, а також, що ним не досягнуто взаємної домовленості із суб'єктом призначення про звільнення за угодою сторін, зокрема, щодо дати звільнення, що є однією з обов'язкових умов про припинення державної служби на підставі ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу».

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, дійшов висновку, що заява позивача про звільнення за угодою сторін, яка слугувала підставою для видання оскаржуваних наказів, була надана до Міністерства юстиції України 23.04.2016р. і саме цього ж дня досягнута взаємна домовленість із суб'єктом призначення про звільнення за угодою сторін на підставі ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком Херсонського окружного адміністративного суду. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно ч.1 ст.86 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Частиною 2 вказаної статті Закону передбачено, що державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

З вказаної норми слідує, що основними умовами припинення державної служби за ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» щодо яких працівник та суб'єкт призначення повинні дійти згоди для звільнення до закінчення двотижневого строку є: підстава припинення державної служби, тобто, наявність відповідної заяви працівника, та узгоджена між сторонами дата, з якої такий працівник підлягає звільненню.

Визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення за власним бажанням та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі ч.1 ст.86 Закону, так як частина 2 вказаної статті передбачає умови звільнення державного службовця до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою статті 86 Закону України «Про державну службу».

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Дослідивши наявну в матеріалах справи заяву ОСОБА_1 про звільнення його із займаної посади за власним бажанням апеляційний суд встановив, що вказана заява не містить дати її підписання, прізвища посадової особи Державного секретаря Міністерства юстиції України, якій вона адресована, а також вказівки на дату звільнення. Вказана заява містить лише формулювання «в день досягнення взаємної домовленості».

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази щодо досягнення між ОСОБА_1 та суб'єктом призначення взаємної домовленості про звільнення до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною 1 статті 86 Закону України «Про державну службу», тоді як позивач стверджує про відсутність такої домовленості, а відповідачі - про її досягнення.

На підставі ч.2 ст.71 КАС України та п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», саме суб'єкт призначення, який є роботодавцем, повинен довести, що звільнення працівника відбулося без порушення законодавства про працю.

З наявних матеріалів справи та пояснень представника відповідача апеляційний суд не встановив дату та спосіб досягнення між позивачем та суб'єктом призначення взаємної домовленості про звільнення до закінчення двотижневого строку, встановленого ч.1 ст.86 Закону.

При зверненні з позовом до суду ОСОБА_1 зазначив про написання ним заяви про звільнення 23.04.2016р. в приміщенні Міністерства юстиції України. Представник відповідачів не заперечував вказаних обставин та вважає, що саме 23.04.2016р. досягнуто взаємної домовленості про звільнення позивача з 27.05.2016р. шляхом накладення суб'єктом призначення на цій заяві резолюції «ОСОБА_2 До наказу. Звільнити з 27.05.2016р.».

Колегія суддів критично ставиться до таких доводів апелянта, оскільки зазначивши підставою для звільнення позивача ч.2 ст.86 Закону, яка передбачає можливість скорочення встановленого частиною 1 вказаної статті Закону двотижневого строку звільнення, сторони нібито досягли взаємної домовленості щодо такого звільнення більше ніж через місяць.

Більше того, з вказаної резолюції неможливо встановити прізвище посадової особи, яка її зробила, а також резолюція не містить дати її проставляння. Висновки суду першої інстанції, що така резолюція проставлена саме заступником міністра юстиції України - керівником апарату не підтверджені матеріалами справи.

Апеляційний суд, також, враховує, що написана позивачем 23.04.2016р. заява про звільнення адресована Державному секретарю Міністерства юстиції України, посада якого введена Законом України «Про державну службу», який набрав чинності з 01.05.2016р.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалами від 24.06.2016р. та від 29.07.2016р. судом першої інстанції зобов'язано Міністерство юстиції України надати, серед іншого, витяг з журналу реєстрації вхідної кореспонденції щодо реєстрації заяви ОСОБА_1 про звільнення, а також відомості про надходження такої заяви (дата, особа, яка її отримала, рух заяви).

Міністерство юстиції України не надало витребуваних судом першої інстанції документів, з посиланням на те, що Інструкцією з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2012р. №973/5, не передбачено необхідності реєстрації заяв працівників про звільнення. При цьому, відповідачем не враховано, що вказана Інструкція втратила чинність згідно з наказом Міністерства юстиції України від 03.08.2015р. №1405/5.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції колегією суддів запропоновано представнику Міністерства юстиції України надати суду докази щодо реєстрації поданої ОСОБА_1 заяви про звільнення, з метою встановлення кому безпосередньо таку заяву подано позивачем, ким і кому вона передана на резолюцію, однак представником відповідачів жодного доказу в підтвердження вказаних обставин суду не надано.

На підставі викладеного, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість доводів апелянта, що між ОСОБА_1 та Міністерством юстиції України, як суб'єктом призначення, не було досягнуто взаємної домовленості щодо звільнення на підставі ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу», зокрема, не узгоджено дати такого звільнення. Відсутність узгодження дати звільнення та волевиявлення позбавляло права відповідача на звільнення позивача в порядку ч.2 ст.86 Закону.

А відтак, накази Міністерства юстиції України №3088/к від 26.05.2016р. та Головного територіального управління юстиції у Херсонській області №1244/1 від 27.05.2016р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області є протиправними та підлягають скасуванню.

У постанові від 26.10.2016р. у справі №6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за угодою сторін, суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою та чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Відповідно до ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розслідує трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника, згідно ч.1 ст.27 Закону України №108/95-ВР «Про оплату праці», визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100.

Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п.8 Порядку №100 у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Згідно п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно із правовим висновком, зазначеним у Постанові ВСУ від 14 січня 2014 року по справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.

З наявної в матеріалах справи довідки про заробітну плату ОСОБА_1 від 16.06.2016р. слідує, що середньоденна заробітна плата позивача, розрахована судом відповідно до Порядку №100, складає 439,04 грн.

Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 27.05.2016р. по 23.11.2016р. складає 125 робочі дні, а тому стягненню на його користь підлягає заробітна плата за час вимушеного прогулу в сумі 54 880 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебував на обліку у Херсонському міському центрі зайнятості, де йому за вересень 2016 року нараховано 2126,67 грн. Однак, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області середній заробіток за весь час вимушеного прогулу позивача, оскільки законодавством України не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-511цс16.

На підставі ч.1, п.1 ч.3 ст.87, ст.ст.90, 94 КАС України задоволенню підлягають і вимоги позивача про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджених витрат на правову допомогу в сумі 3000 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.256 КАС України постанови про поновлення на посаді у відносинах публічної служби; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; виконуються негайно.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Оскільки відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права, апеляційний суд, на підставі п.1, п.4 ч.1 ст.202 КАС України, доходить висновку про необхідність скасування постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року та прийняття нової постанови - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 196, 198 ч.1 п.3, 202 ч.1 п.1, п.4, 205 ч.1 п.3, 207, 254, 256 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №3088/к від 26 травня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Херсонській області №1244/1 від 27 травня 2016 року «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з 27 травня 2016 року.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 54880 (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят) гривень, з відрахуванням обов'язкових платежів.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені витрати на правову допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

Постанова суду в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати за один місяць в сумі 9439,33 грн. підлягає негайному виконанню.

Постанова суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 28.11.2016р.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Запорожан Д.В.

Шляхтицький О.І.