Постанова № 63013887, 23.11.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 876/7247/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Дяковича В.П., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судових засідань Гелецького П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду Закарпатської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

03 червня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати незаконними дії Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду Закарпатської області (далі - УПФ) по зменшенню розміру виплати пенсії та зобов'язати відповідача проводити виплату пенсії у раніше встановленому розмірі з лютого 2015 року без обов'язкових відрахувань, встановлених Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 за № 71, а з квітня 2015 року - ще й без обмежень щодо розміру її виплати, встановлених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 за № 213.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 серпня 2016 року у справі № 308/6337/15-а позов ОСОБА_2 було задоволено.

У поданій апеляційній скарзі УПФ просить вказану постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що оскільки позивач є працюючим пенсіонером, то управлінням було здійснено відповідне перерахування пенсії відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Особи, які беруть участь у справі, на виклик апеляційного суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки пенсію у відповідному розмірі позивачу було призначено до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 за № 71, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 за № 213, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 № 909 та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 № 911-VІІІ, то норми цих правових актів в частині додаткових утримань з пенсії відповідача та обмежень у її виплаті не можуть застосовуватися до даних правовідносин.

Крім того, згідно з нормами Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 за № 213, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 № 911-VІІІ, якими внесено зміни до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», виплата пенсії у розмірі 85% від призначеної проводиться лише за умови, що особа у певний період виконує роботу на інших посадах/роботах.

На думку суду першої інстанції, сам факт взяття позивача 05 травня 2014 року на облік, як самозайнятої особи, що провадить незалежну професійну діяльність, виключає можливість роботи як найманого працівника, тобто зайнятості на інших роботах, а також перебування у статусі фізичної особи-підприємця.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, апеляційний суд виходить із таких міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є пенсіонером та одержує пенсію за вислугу років, як колишній працівник органів прокуратури. Пенсію йому призначено 28 вересня 2012 року. Згідно з перерахунком, проведеним 02 квітня 2014 року, розмір пенсії ОСОБА_2 становить 7794,02 гривень, а з урахуванням індексації - 7906 гривень.

Пенсію у вказаному розмірі позивач одержував до лютого місяця 2015 року, коли відповідачем розмір виплати пенсії було зменшено. У квітні 2015 року відповідачем повторно було зменшено розмір виплати призначеної пенсії, в результаті чого відповідач протягом 2015 та 2016 років отримує пенсію в розмірі 6214,19 грн.

На звернення 21 квітня та 05 травня 2015 року до відповідача з вимогою про поновлення виплати йому пенсії у попередніх розмірах позивачу ОСОБА_2 28 квітня 2015 року листом № 11/Г-50 та 19 травня 2015 року листом №11/Г-62 було відмовлено.

Нормами Податкового кодексу України та Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» (далі - Закон № 71-VIIІ) встановлено, що особами, з яких удержується податок на доходи фізичних осіб, що визначені п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, є фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об'єктом оподаткування збору є доходи, визначені п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, а саме: доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Відповідно до п.п. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України та Закону № 71-VIIІ до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2015 рік» встановлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн.

Таким чином базою оподаткування у 2015 році є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує 3654 грн. на місяць.

Платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, а саме: фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування військового збору є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), тобто, із сум пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує 3654 грн. сплачується військовий збір.

Оскільки положення Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсії набрали чинності 01 січня 2015 року, то вони є обов'язковими для врахування управлінням пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян з метою реалізації наданих державою повноважень в частині обчислення пенсійних виплат.

Пунктом 15 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ) ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» викладено в такій редакції:

Тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року:

особам, на яких поширюється дія цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених цим Законом, Законами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про судоустрій і статус суддів», пенсія, призначена відповідно до цієї статті, не виплачується;

у період роботи на інших посадах/роботах пенсія, призначена особі відповідно до цієї статті (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Таким чином, оскільки позивач отримує пенсію за віком відповідно до норм Закону України «Про прокуратуру», був самозайнятою особою (період роботи на інших посадах/роботах), то у відповідності до внесених змін до вказаного Закону йому пенсія починаючи з 01 квітня 2015 року виплачувалася у розмірі 85 відсотків призначеного розміру.

Відповідно до п.п.1, 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VІ), адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі ст. 13 Закону № 5076-VІ, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Пунктом 4 ст. 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що особи, які забезпечують себе роботою самостійно, займаються, зокрема адвокатською діяльністю, підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Страхувальником в цьому випадку є сама застрахована особа (п. 5 ст. 14 Закону).

Відповідно до п. 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Взяття на облік осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, зокрема тих, що займаються адвокатською діяльністю, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (абзац 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Особа, яку внесено до реєстру страхувальників, вважається працюючою з дати, що зазначена в реєстрі, як дата взяття на облік платника єдиного внеску, у випадку позивача це з 05 травня 2014 року (а.с. 14).

Пунктом 178.1 ст. 178 Податкового кодексу України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у фіскальних органах за місцем постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік відповідно до статті 65 цього Кодексу.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що адвокатську діяльність мають право здійснювати фізичні особи, належним чином узяті на облік у фіскальних органах як фізичні особи, що провадять незалежну професійну діяльність.

При цьому з аналізу положень Закону № 5076-VІ слідує, що право на зайняття адвокатською діяльністю у особи зберігається до зупинення або припинення ним права на зайняття адвокатською діяльністю.

Підстави та порядок зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю передбачені ст. 31 та ст. 32 Закону № 5076-VІ. За змістом зазначених статей, зупинення та припинення адвокатської діяльності, різниться лише в частині можливості відновлення такої діяльності. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати (ч. 5 ст. 31 Закону № 5076-VІ). Припинення права особи на заняття адвокатською діяльністю має наслідком припинення такої діяльності та права особи на участь у роботі органів адвокатського самоврядування (ч. 5 ст. 32 Закону № 5076-VІ).

Відомості як про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю так і про припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України (ч. 6 ст. 31, ч. 7 ст. 32 Закону № 5076-VІ).

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (ч. 1 ст.17 Закону № 5076-VІ).

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, наслідком як зупинення, так і припинення права на заняття адвокатською діяльністю є відсутність права адвоката на здійснення такої діяльності.

Водночас, як випливає з п. 178.3 ст. 178 Податкового кодексу України, якщо після внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення незалежної професійної діяльності фізична особа продовжує провадити таку діяльність, вважається, що особа розпочала таку діяльність без взяття її на облік як самозайнятої особи, і це призведе до оподаткування доходів без урахування витрат.

Отже, аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що до зупинення чи припинення права на заняття адвокатською діяльністю, особа зберігає право провадити таку діяльність, що не виключає здійснення такої діяльності без взяття її на облік як самозайнятої особи.

На думку апеляційного суду, у спірному випадку, статус непрацюючого пенсіонера набувається за умови як зняття такої особи з обліку податкових органів, так і зупинення або припинення ним права на зайняття адвокатською діяльністю відповідно до ст.ст. 31 та 32 Закону № 5076-VІ.

Разом із тим, відповідно до матеріалів справи, інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю до Єдиного реєстру адвокатів України не внесена, як то передбачено Законом № 5076-VІ.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду Закарпатської області задовольнити.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 серпня 2016 року у справі № 308/6337/15-а скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Ужгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду Закарпатської області відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.П.Дякович

Л.П.Іщук

Постанова у повному обсязі складена 25 листопада 2016 року.