Ухвала суду № 63012463, 22.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1539/16 Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л. Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Шутовської І Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року позивач звернувся в Чернігівський окружний адміністративний суд з позовом до Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 20 травня 2016 року про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_5.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі. Рішення суду вмотивовано тим, що оскаржуване рішення було прийнято відповідачем в межах його повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України та з дотриманням вимог Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржувана постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуваним рішенням відповідач порушив право позивача на свободу пересування, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародним пактом про громадські та політичні права та Конституцією України.

В судове засідання сторони не з'явилися, хоча про день, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Кутаїсі, Республіки Грузія, є громадянином Грузії, зареєстрований в Україні за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13-14).

Позивач звернувся до Чернігівського районного сектору УДМС України в Чернігівській області з заявою від 04 червня 2015 року № 38 про отримання посвідки на тимчасове проживання та надав довідку від 04.06.2015 № 50 про тримання іноземця (особи без громадянства) у ПТПІ, видану Чернігівським пунктом тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (а.с. 36-37).

На підставі заяви ОСОБА_2 та висновку Шевченківського РВ ГУ ДМС України в м. Києві, затвердженого начальником ГУ ДМС України в м. Києві 27 травня 2015 про неможливість примусового видворення з України громадянина Республіки Грузія ОСОБА_2, Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області 05 червня 2015 року було прийнято рішення про документування позивача посвідкою серії НОМЕР_3 на тимчасове проживання в Україні строком дії до 04.06.2016 (а.с. 41).

Департаментом карного розшуку Національної поліції України було подано до Державної міграційної служби України подання від 18.05.2016 № 14/04/12-45/15 про скасування посвідки на тимчасове поживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому посилаючись на те, що дії останнього загрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб які проживають на території України просив прийняти рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання (а.с. 52-53).

20 травня 2016 року Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області було прийнято рішення № 74.01/05-6753 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_5, про що останнього було повідомлено листом від 20.05.2016 № 74/01/05-6758 (а.с. 54-55, 60).

Позивач, вважаючи зазначене рішення від 20 травня 2016 року № 74.01/05-6753 протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність зазначеного рішення відповідача, виходячи з такого.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до ч. 17 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (в редакції, що діяла на момент видачі посвідки) ноземці та особи без громадянства, яких до завершення граничного терміну перебування у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, не було примусово видворено з України з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною їх походження або з інших причин, що не залежать від таких осіб, визнаються такими, які на законних підставах тимчасово перебувають на території України, на період дії обставин, що унеможливлюють їхнє примусове видворення з України.

Частиною 4 ст. 5 даного Закону встановлено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, дозвіл на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (крім іноземців та осіб без громадянства, які згідно із законодавством України мають право на працевлаштування без отримання такого дозволу) та зобов'язання роботодавця повідомити центральні органи виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сферах міграції, зайнятості населення та трудової міграції про дострокове розірвання чи припинення трудового договору (контракту) з таким іноземцем або особою без громадянства.

Згідно частини 15 цієї статті підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною сімнадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, подана після завершення граничного терміну тримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, а також висновок центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, про неможливість примусового видворення з України іноземця або особи без громадянства з причин відсутності проїзного документа, транспортного сполучення з країною походження іноземця або особи без громадянства або з причин, що не залежать від таких осіб, після завершення дванадцятимісячного строку тримання в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, або якщо технічну неможливість здійснити примусове видворення іноземця було з'ясовано раніше.

Технічний опис, зразки бланків посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, порядок їх оформлення, виготовлення та видачі встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 № 251 затверджено Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків.

Цей Порядок визначає механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання.

Згідно п. 2 Порядку заяви для оформлення посвідок подаються іноземцями та особами без громадянства до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразки заяв та порядок їх розгляду визначаються МВС.

Пунктом 11 даного Порядку встановлено, що за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для оформлення посвідки на постійне проживання) або не більш як 15 днів (для оформлення посвідки на тимчасове проживання) з дня подання всіх визначених цим Порядком документів приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, яке затверджується Головою ДМС, а у разі його відсутності - заступником Голови ДМС чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником.

Відповідно до п. 19 Порядку (в рекції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення) посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) отримання від органу Національної поліції, іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця та особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;

3) коли іноземця та особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;

4) коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

5) коли уповноваженим органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця та особи без громадянства або їх примусове видворення за межі України;

6) інших випадках, передбачених законами.

Рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання приймається начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для скасування посвідки.

Копія рішення про відмову у видачі посвідки або скасування посвідки на тимчасове проживання видається територіальним органом або підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві та особі без громадянства під розписку або надсилається рекомендованим листом таким особам і приймаючій стороні не пізніше ніж протягом п'яти днів з дня його прийняття (п. 20).

Як вбачається зі змісту подання Національної поліції України від 18.05.2016 № 14/04/12-45/15 про скасування посвідки на тимчасове поживання в Україні громадянину Грузії ОСОБА_2, останній неодноразово затримувався співробітниками поліції за порушення правил перебування на території України. На території Грузії він був засуджений до 12 років позбавлення волі з відбуванням покарання в колонії суворого режиму за скоєння злочину, передбаченого частиною 2 статті 223, частини 2 статті 260 КК РГ (торгівля наркотиками особою, яка є «злодієм в законі»), про що зазначає і сам позивач в апеляційній скарзі.

Також, Державною міграційною службою України стосовно позивача були прийняті рішення від 16.01.2014 про примусове повернення з України та заборону в'їзду на територію України строком до 15 січня 2017 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що рішення про заборону в'їзду на територію України позивачем не оскаржувалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2014 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року вирішено примусово видворити з України громадянина Республіки Грузії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, як такого, що незаконно перебуває на її території.

Як вбачається зі змісту зазначених судових рішень, 19 лютого 2014 року відповідач змінив ім'я та прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_7, відповідно до свідоцтва про зміну імені № 68145000058, виданого Кутаїською службою громадянського реєстру Агентства розвитку державних послуг Грузії

21 лютого 2014 року відділенням Міністерства юстиції Грузії у місті Кутаїсі видано паспорт громадянина Грузії на ім'я ОСОБА_7 № НОМЕР_1. Строк дії паспортного документу - до 21.02.2024 року.

З рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2015 вбачається встановлення факту-а саме те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_7 - одна особа (а.с. 18).

Докази зміни ім'я вдруге на ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

27 березня 2014 року позивач за паспортом громадянина Грузії № НОМЕР_4 перетнув державний кордон України автомобілем на прикордонному пості Маяки-Удобне, на що вказує відмітка прикордонної служби на аркуші 32 паспорту громадянина Грузії НОМЕР_2.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено факт незаконного перетину 24 березня 2014 року державного кордону України позивачем, зважаючи на наявність рішення про заборону в'їзду на територію України цього громадянина Грузії до 15 січня 2017 року.

На думку колегії суддів, факт зміни позивачем імені та прізвища вказує на його бажання протиправним шляхом потрапити на територію України всупереч встановленої органами державної міграційної служби заборони та підтверджує доводи відповідача про те, що останній, з метою прибуття до України та перебування на її території в порушення вищезазначеного рішення про заборону в'їзду, повідомляв про себе завідомо неправдиві відомості.

Крім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України від 09.01.1997 року № 3/1/2/5/2/2 затверджено Інструкцію про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів.

Так, згідно відомостей НЦБ Інтерполу в Грузії та Російській Федерації ОСОБА_2 є лідером організованих злочинних угрупувань та становить загрозу.

Закон України «Про основи національної безпеки України» визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

Згідно статті 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.

Статтею 5 цього Закону визначені принципи забезпечення національної безпеки, одним з яких є своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом N 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Оскільки позивач незаконно перебував на території України та повідомляв про себе завідомо неправдиві відомості, чим неодноразово порушував Конституцію та закони України, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень в повній мірі доведено правомірність оскаржуваного рішення, оскільки останнє прийняте в межах його повноважень та у спосіб встановлений законом, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 25 листопада 2016 року.

Головуючий суддя: Н.В. Безименна

Судді: В.О. Аліменко

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Аліменко В.О.