Постанова № 63011256, 28.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 листопада 2016 року письмове провадження № 826/4276/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання протиправним і скасування наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 26.02.2016 № 182 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції; зобов'язання Головного управління Національної поліції у м. Києві поновити ОСОБА_1 на службі - на посаді оперуповноваженого Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві та зарахувати трудовий стаж з 26 лютого 2016 року; стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 березня 2016 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач незаконно звільнив позивача зі служби в національній поліції на підставі необґрунтованого висновку про службову невідповідність позивача займаній посаді з порушенням вимог законодавства про працю. А саме те, що звільняючи позивача з посади, відповідач керувався висновком атестаційної комісії та не врахував в сукупності всіх відомостей, які характеризують позивача

Відповідач заперечень на позов не надав, у судовому засіданні участі представника не забезпечив.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього докази, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, керуючись ч.6 ст.128 КАС України, суд встановив:

07.11.2015 позивача призначено на посаду оперуповноваженого Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві на підставі Наказу Головного управління національної поліції у місті Києві від 07.11.2015 № 1 о/с.

24.11.2015 позивач пройшов тестування на загальні здібності та навички за результатами якого отримав 37 балів, та тестування на знання законодавчої бази, під час якого отримав 26 балів.

20.01.2016 позивач пройшов співбесіду, яку проводила Атестаційна комісія Національної поліції України.

28.01.2016 позивача ознайомлено зі змістом атестаційного листа та висновком атестаційної комісії, відповідно до якого позивача визнано таким, що займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню.

01.02.2016 позивач оскаржив наведені вище результати до апеляційної атестаційної комісії.

04.02.2016 за результатами проведеної з позивачем співбесіди його скарга була відхилена.

14.03.2016 позивача ознайомлено з наказом Головного управління Національної комісії у м. Києві № 182 о/с від 26.02.2016 про звільнення з посади оперуповноваженого Святошинського управління поліції через службову невідповідність.

Позивач вважає, що висновок про його службову невідповідність займаній посаді є необґрунтованим, оскільки прийнятий без урахування позитивного висновку прямого керівника позивача, його службової характеристики та інших даних, які характеризують його на займаній посаді.

Аналізуючи наведені вище обставини, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Національну поліцію", Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Як встановлює стаття 3 Закону України "Про Національну поліцію", у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до даних, що містяться у справі, до початку служби в складі Національної поліції позивач проходив службу в міліції.

Згідно з п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

З цієї норми випливає, що колишній міліціонер може бути призначений на посаду поліцейського у разі виявлення ним такого бажання, а також якщо він відповідає вимогам до поліцейських, встановлених Законом України «Про Національну поліцію».

Вказані вимоги закріплені у ст.49 цього Закону.

Так, відповідно до ст.49 Закону України «Про Національну поліцію» на службу в поліції можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 років, які мають повну загальну середню освіту, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, які володіють українською мовою.

Вимоги щодо рівня фізичної підготовки для поліцейських та кандидатів, які вступають на службу в поліції, затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Незалежно від професійних та особистих якостей, рівня фізичної підготовки та стану здоров'я на службу в поліції не можуть бути прийняті особи у випадках, визначених частиною другою статті 61 цього Закону, а також особи які:

1) відмовляються від взяття на себе зобов'язань дотримуватися обмежень та/або від складання Присяги поліцейського, визначених законом;

2) особи, які звільнені або мали бути звільнені з посад на підставі Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до ст.50 Закону України «По Національну поліцію» громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, з метою визначення стану їхнього здоров'я зобов'язані пройти медичні обстеження, а також перевірку рівня фізичної підготовки, психофізіологічне обстеження, обстеження на предмет виявлення алкогольної, наркотичної та токсичної залежності в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України.

Громадяни України, які виявили бажання вступити на службу в поліції, за їхньою згодою проходять тестування на поліграфі.

Відповідно до порядку, встановленого законом, щодо осіб, які претендують на службу в поліції, проводиться спеціальна перевірка, порядок проведення якої визначається законом та іншими нормативно-правовими актами.

З аналізу наведених вище норм видно, що для призначення на посаду поліцейського вперше або ж переведення на посаду поліцейського зі служби в міліції не передбачено проходження атестування.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.57 Закону України «Про Національну поліцію» атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Згідно з ч.2 ст.57 Закону України «Про Національну поліцію» атестування поліцейських проводиться:

1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;

2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Відповідно до ч.4 ст.57 Закону України «Про Національну поліцію» рішення про проведення атестування приймає керівник поліції, керівники органів (закладів, установ) поліції стосовно осіб, які згідно із законом та іншими нормативно-правовими актами призначаються на посади їхніми наказами.

Згідно з ч.5 ст.57 Закону України «Про Національну поліцію» Порядок проведення атестування поліцейських затверджується Міністром внутрішніх справ України.

Аналогічного змісту норми містяться і в пунктах 3-5 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої Наказом Міністра внутрішніх справ України від 17.11.2015 № 1465.

Як видно з наведених вище норм законодавцем встановлені виключні обставини та підстави проведення атестування поліцейських. Тобто, для проведення атестування поліцейських необхідні певні передумови, які випливають із змісту ч.2 ст.57 Закону України «Про Національну поліцію». Це означає, що стосовно кожного окремого поліцейського має бути визначено чи йде він на вищу посаду, тому потребує атестування, чи рівень виконання ним своїх професійних обов'язків є низьким, тому постала необхідність або в переміщенні його на нижчу посаду, або звільненні зі служби

Водночас, у даному випадку не зазначено з яких саме обставин проходив атестування позивач, оскільки як видно з матеріалів справи на службу в поліцію він призначений в силу п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Більш того, у зв'язку з проведенням реформування міліції, осіб, які раніше проходили службу в міліції, цим Законом не проголошено такими, що «не відповідають займаній посаді», а тому вони зобов'язані пройти атестування.

Тому суд вважає, що проведення атестування позивача було незаконним..

Разом з тим, зважаючи, що позивач все ж пройшов атестування, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до абз.1 п.10 розділу 4 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.

Відповідно до абз.2 пункту 10 розділу 4 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських за результатами проведеного тестування атестаційна комісія встановлює мінімальний бал, що становить 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест) та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов'язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийняті рішення, визначеного пунктом 15 цього розділу.

Тобто, суб'єкт атестування встановив мінімальні бали, які поліцейський може отримати за результатами тестування.

Водночас, відповідно до п.18 розділу 5 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських максимальна кількість балів, яку може набрати поліцейський за результатами проходження двох тестувань, - 120, які враховуються рівними частинами (50 % - тестування на знання законодавчої бази (професійний тест) та 50 % - тестування на загальні здібності та навички).

Згідно з наданою позивачем копією Атестаційного листа у висновку прямого керівника вказано, що позивач займаній посаді відповідає; результати тестування визначені як 37 балів за підсумками тестування на загальні здібності та навички та 26 балів - тестування на знання законодавчої бази. Тобто, позивач під час проходження тестування подолав встановлений мінімальний рівень.

Згідно з п.12 розділу 4 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських за рішенням атестаційної комісії поліцейські, які проходять атестування, проходять співбесіду з відповідною атестаційною комісією.

Тобто, співбесіда не є необхідним етапом проходження атестування поліцейських і застосовується за рішенням атестаційної комісії.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про існування такого рішення по відношенню до позивача.

Відповідно до п. 15 розділу 4 Інструкції про прядок атестування поліцейських атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків:

1) займаній посаді відповідає;

2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду;

3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність;

4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Відповідно до п.16 розділу 4 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії:

1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій);

2) показники службової діяльності;

3) рівень теоретичних знань та професійних якостей;

4) оцінки з професійної і фізичної підготовки;

5) наявність заохочень;

6) наявність дисциплінарних стягнень;

7) результати тестування;

8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Як видно з копії Атестаційного листа, що міститься у справі, атестаційною комісіє за підсумками проведеного атестування позивача прийнято рішення, передбачене п.п.4 п.15 розділу 4 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських.

Водночас, зі змісту вказаної Інструкції випливає, що кінцевою метою проведення атестування поліцейського є не звільнення його з посади, а визначення його місця в системі органів поліції, зважаючи на його професійний рівень, тощо. А звільнення, як таке, має бути крайнім заходом, оскільки рішення за результатами атестування ґрунтуються не виключно на результатах тесту та в певних випадках тестування на поліграфі, а враховуються й інші обставини, які дають змогу всебічно оцінити поліцейського і прийняти саме обґрунтоване та справедливе рішення щодо нього.

Натомість, зміст Атестаційного листа позивача не дає суду можливості зрозуміти обґрунтування прийнятого відносно позивача негативного рішення.

Також, суд вважає, що суб'єкт атестування мав би визначити, що поліцейський, який підлягає атестуванню, та який набрав певну кількість балів, а саме, зважаючи на п.10 розділу 4 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, менше ніж 50, не може продовжувати службу в органах поліції та підлягає звільненню.

Відповідно до п.5 розділу 6 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських поліцейський, щодо якого центральною атестаційною комісією чи атестаційною комісією органу поліції прийнято висновок, визначений підпунктом 3 або 4 пункту 15 розділу IV цієї Інструкції, за умови набрання ним загалом за професійний тест та тест на загальні здібності та навички 60 балів і більше має право протягом 5 робочих днів з дня ознайомлення або оприлюднення на офіційному веб-сайті МВС, Національної поліції України чи відповідного органу поліції результатів атестування подати скаргу на висновок відповідної атестаційної комісії.

Зважаючи, що позивач загалом набрав 63 бали, то він мав право на звернення до апеляційної атестаційної комісії.

Відповідно до пунктів11 -13 Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських апеляційна атестаційна комісія проводить розгляд матеріалів та голосування за відсутності скаржника.

Апеляційна атестаційна комісія на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, шляхом відкритого голосування приймає рішення про відхилення скарги поліцейського або скасовує висновок відповідної атестаційної комісії та приймає новий висновок.

Рішення апеляційної атестаційної комісії приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів апеляційної атестаційної комісії. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови апеляційної атестаційної комісії.

Рішення апеляційної атестаційної комісії оформляються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, мотиви прийнятого рішення. Протокол підписує головуючий і члени комісії, які брали участь у прийнятті рішення.

Як видно з матеріалів справи скарга позивача була відхилена.

Натомість, докази, які б давали суду можливість з'ясувати мотиви прийняття апеляційною атестаційною комісією такого рішення у справі відсутні.

Відповідно до п.28 розділу 4 Інструкції про порядок проведення атестації поліцейських керівники органів поліції, яким надано право призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції, зобов'язані через 15 календарних днів з дня підписання атестаційного листа з висновками, визначеними підпунктом 3 або 4 пункту 15 цього розділу, забезпечити його виконання шляхом видання відповідного наказу.

Тобто, з даної норми випливає, що відповідач лише оформлює своїм наказом рішення, прийняте атестаційною комісією відносно поліцейського, що атестувався.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.61 Закону України «Про Національну поліцію» за поліцейськими зберігаються всі права, визначені для громадян України Конституцією та законами України, крім обмежень, встановлених цим та іншими законами України.

Відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Як видно з наведеної статті невідповідність працівника займаній посаді може бути внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я.

Згідно з Листом Міністерства праці та соціальної політики України від 01.06.1999 №N 06/2-4/1 «Неналежне виконання трудових обов'язків» п.2 ст.40 КЗпП України передбачає звільнення працівника внаслідок неналежного виконання ним своїх обов'язків з причин, які не залежать від працівника і тому не можуть бути поставлені йому в вину. Цими причинами можуть бути недостатня кваліфікація або стан здоров'я працівника.

Кожна з цих причин як підстава для звільнення повинна бути настільки серйозною, щоб саме вона перешкоджала працівникові належним чином виконувати покладені на нього трудові обов'язки. Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі має бути доведена власником або уповноваженим ним органом, оскільки саме власник є ініціатором звільнення.

Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації може бути підставою для звільнення даного працівника лише тоді, коли власник має фактичні докази того, що саме через це працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов'язки, і коли такого працівника неможливо, за його згодою, перевести на іншу роботу. Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації може бути визнана за результатами атестації працівника.

Згідно з п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. З цих підстав, зокрема, може бути розірваний трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації або підрозділу у зв'язку з нездатністю забезпечити залежну дисципліну праці у відповідній структурі.

Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами по справі.

З наведеного вище випливає, що недостатність кваліфікації має підтверджуватися фактичними доказами неможливості працівника виконувати свої трудові обов'язки.

В даному випадку ні Закон України «Про Національну поліцію», ні Інструкція про порядок проведення атестування поліцейський не має ознак, які б свідчили про недостатність кваліфікації поліцейського, за виключенням припущення, яке випливає із п.10 розділу 4 Інструкції , що отриманий за підсумками атестування бал дорівнює менше 50 балам. Але і в цьому разі виявлення недостатньої кваліфікації поліцейського не тягне за собою його автоматичне звільнення, зважаючи на те, що така обставина може бути й підставою для переведення а нижчу посаду.

Натомість, недостатня кваліфікація як причина невідповідності займаній посаді, є підставою для звільнення працівника лише тоді, коли він відмовився від переведення його на іншу роботу.

Як видно з матеріалів справи, маючи позитивний висновок прямого керівника позивача щодо відповідності його займані посаді, враховуючи, що позивач за підсумками тестування набрав більше ніж мінімальний бал, атестаційна комісія з невідомих обставин дійшла висновку про невідповідність позивача займаній посаді і необхідність його звільнення зі служби. Водночас, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не запропонував позивачу іншу роботу, порушивши таким чином право позивача на працю, встановлене ст.43 Конституції України.

Виходячи з наведеного, оцінюючи оскаржуваний позивачем наказ про його звільнення на підставі висновку атестаційної комісії, суд також оцінює і сам висновок атестаційної комісії в сукупності з іншими доказами у справі. У зв'язку з чим вважає висновок атестаційної комісії необґрунтованим та передчасним, а наказ про звільнення позивача протиправним.

Відповідно до ч.ч. 1-2, 7 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Щодо середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню на користь Позивача, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Так, згідно довідки Головного управління Національної поліції у м. Києві від 24.03.2016 року № 1296 про доходи ОСОБА_1, за останні 2 календарні місяці роботи (січень - лютий 2016 року), середньомісячна зарплата позивача становить - 5 375,00 грн. Середньоденна заробітна плата складає 268,75 грн.

Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача за 2016 рік становить 188 днів. Відповідно середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 29 лютого 2016 року по 28 листопада 2016 року складає 50 525,00 грн.

Відповідно до п.2 та п.3 ч. 1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, постанова суду в частині поновлення Позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідач у справі не надав суду жодних доказів, які б спростували доводи викладені позивачем у позовній заяві.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд дійшов висновку, що позовні є обґрунтованими та їх слід задовольнити.

Відповідно до п.2 та 3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про:присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167, 256 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 26 лютого 2016 року № 182 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді оперуповноваженого Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з 26 лютого 2016 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29 лютого 2016 року по 28 листопада 2016 року в сумі 50 525,00 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді оперуповноваженого Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві з 26 лютого 2016 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в розмірі 5 375,00 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій