Постанова № 63004321, 22.11.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

22 листопада 2016 р. Справа № 820/4695/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,

при секретарі судового засідання - Мараєвій О.В.,

за участю: представник позивача - Войтенка В.В.,

представник позивача - Васюкової О.К.,

представник відповідача - Сукач Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс" до Харківської митниці ДФС про скасування рішення та картки відмови, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської митниці ДФС, в якому просить суд скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №807010001/2016/000042/1 від 05.08.2016 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №807010001/2016/00047.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що рішення про коригування митної вартості товарів №807010001/2016/000042/1 від 05.08.2016 року та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №807010001/2016/00047 є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях.

Вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс" (в якості покупця) та Mayur Plastic Industries (в якості продавця) 01.03.2016 року укладено договір №226(а.с.22-29).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець бере на себе зобов'язання з виготовлення і поставці поліпропіленової тканини і інших виробів для виготовлення гнучкої поліпропіленової упаковки (далі -товар) в кількості, за цінами та на умовах, встановлених даним договором.

Валютою договору є долар США(п.2.1 договору).

Слід вказати, що згідно додаткової угоди до договору №226 загальна сума даного договору складає суму 400000 доларів США(а.с.30).

Як встановлює п. 3.1 договору умови поставки товару - СІF, порт Одеса, Україна, у відповідності з ІНКОТЕРМС 2000.

Товар, визначений інвойсом №07/2016-17 від 20.05.2016 року був доставлений на територію України (до порту вивантаження, м. Одеса) - перевізником MEDITERRANEFN SHPPING COMPANY S.A., що підтверджується №MSCUO1919652 від 27.05.2016 року.

Та по території України товар був доставлений перевізником ДП «БС Транс Сервіс», що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМК А№050674 від 22.06.2016 року.

Водночас суд вважає за необхідне вказати, що за результатами отримання 25 % передплати, що передбачено договором №226, постачальник повідомив про незначне збільшення кількості товару, проти якого покупець не заперечував та сплатив залишок його вартості, з урахуванням збільшення, у розмірі 12870 доларів США.

З метою митного контролю та митного оформлення вказаного вище товару, 26.06.2016 року позивачем подано до митного посту «Куп'янськ» Харківської митниці ДФС вантажно-митну декларацію за формою МД-2 №807010001/2016/005541, якою задекларовано імпорт товару на загальну митну вартість (фактурна вартість) 413554,28 грн. (16620,00 доларів США), з розрахунку:

1) 1,50 доларів США за 1 кг поліпропіленової тканинної тканини, рукав 1300 мм (розрізана з однієї сторони, 60+20 (ламінація) г/м-2 * 5654,6 кг;

2) 1,50 доларів США за 1 кг поліпропіленової тканинної тканини, рукав 1500 мм (розрізана з однієї сторони, 60+20 (ламінація) г/м-2 * 5425,4 кг.

Митна вартість зазначеного товару була визначена позивачем виходячи з ціни контракту, тобто за основним (першим) методом.

Матеріалами справи підтверджено, що на підтвердження заявленої митної вартості товарів, що поставлялися відповідно до умов договору №226 було подано: зовнішньоекономічний договір №226 від 01.03.2016 року з додатковою угодою від 14.03.2016 року; специфікацію від 14.03.2016 року; інвойс №07/2016-17 від 20.05.2016 року; коносамент №MSCUO1919652; платіжні доручення №50 від 22.03.2016 року, №51 від 02.06.2016 року; сертифікат про походження товару №1844 від 21.05.2016 року; сертифікати якості від 13.05.2016 року; пакувальний лист; міжнародна автомобільна накладна (СМR) А№050674.

Крім того, позивачем надано виписку з бухгалтерської документації №1355 від 28.07.2016 року, комерційну пропозицію від продавця за 25.02.2016 року, калькуляцію від 16.03.2016 року; митну декларацію країни відправлення №R-ІІ/256/1617 від 20.05.2016 року; лист №1370 від 04.08.2016 року, лист №1371 від 04 серпня 2016 року, страховий поліс №2016-С1281555-МЕS від 25 травня 2016 року.

Проте, відповідач не погодився з заявленою позивачем митною вартістю товару та прийняв рішення про коригування вартості товару №807010001/2016/000042/1 від 05.08.2016 року, яким підвищив митну загальну вартість товару до 24762,28 доларів США (616158,06 грн. згідно курсу на 05.08.2016 року), з розрахунку 0,1788 доларів США за 1 метр квадратний товару * 138500 кв. м. та, у зв'язку з цим, донарахував митних платежів на загальну суму 52676,98 грн., у тому числі: мито 5% 10130,19 грн., ПДВ 20% - 42546,79 грн.

Також, Харківською митницею ДФС було оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №807010001/2016/00047.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Пунктом 23 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митним передбачено, що оформленням є виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Митні формальності, відповідно до п. 29 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України, становлять сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

При заповненні митної декларації у формі єдиного адміністративного документа, згідно з Порядком заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №651, декларантом вказується, зокрема, фактурна вартість товару у валюті, в якій складені рахунки або інші документи, які визначають вартість товару.

Суд зауважує, що фактурною вартістю, відповідно до ч. 18 п. 2 Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №651, є ціна товарів, які переміщуються через митний кордон України, зазначена в рахунку (рахунку-фактурі, рахунку-проформі тощо) або іншому документі, що визначає вартість товару.

Вартість товарів, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари та використовується для митних цілей, виходячи з положень ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України, є митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Частиною 1 ст. 52 Митного кодексу України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Одночасно з митною декларацією у випадках, передбачених митним кодексом України, виходячи з ч. 1 ст. 53 Митного кодексу України, декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Як вказує ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Виходячи з положень п. 1 ч. 1 ст. 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів є визначення митної вартості товарів за ціною договору.

Суд вказує, що якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 2 ст. 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, відповідно до ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України, має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня.

Суд звертає увагу, що ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України встановлює правило за яким орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

З цього приводу слід вказати, що законом чітко встановлено умови, за наявності яких у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребовування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

Відносно посилання відповідача на платіжні доручення №50 та №51, як на не належні документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затвердженою постановою Національного банку України від 21.01.2004 р. №22 електронний розрахунковий документ - документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, уключаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами.

Згідно п. 11.1 розділу 11 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування.

Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", "телефонний банкінг" тощо.

Відповідно п. 17.2 ст. 17 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» документ на переказ може бути паперовим або електронним.

Статтею 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» встановлено, що електронний документ має однакову юридичну силу з документом на паперовому носії. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься в такому документі, несе особа, яка писала цей документ за допомогою електронного цифрового підпису.

Таким чином, платіжні документи №50 від 22.03.2016 року та №51 від 02.06.2016 року належним чином підтверджують заявлену митну вартість.

Щодо відсутності у графі «Призначення платежу» платіжних доручень №50 та №51 вказівок та посилань на реквізити специфікації, проформи інвойсу чи інвойсу, із зазначенням лише реквізиту контракт, що, в свою чергу, як стверджує відповідач, не дало йому змогу впевнитися у факті оплати за товар, що надійшов на адресу позивача за специфікацією від 14.03.2016 року та інвойсом №07/2016-17 від 20.05.2016 року, слід вказати наступне.

Відповідно абз. 15 п. 2.1 глави 2 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 28.07.2008 року №216 платник для здійснення операції з переказу коштів в іноземній валюті або банківських металів з рахунку подає до уповноваженого банку платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах за довільною формою, яке обов'язково має містити реквізити, зокрема, призначення платежу (заповнюється відповідно до вимог пункту 2.2 цієї глави).

Відповідно п. 2.2 глави 2 Положення №216 платник заповнює реквізит «Призначення платежу» в Іноземній валюті або банківських металах таким чином, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування бенефіціару коштів в іноземній валюті або банківських металів.

Жодних вимог щодо обов'язковості зазначення у графі «Призначення платежу» реквізитів специфікації, проформи інвойсу чи інвойсу не встановлено.

З огляду на наведене та аналізу норм Положення №216 суд зазначає, що законодавцем визначено порядок заповнення графи «Призначення платежу», таким чином твердження відповідача щодо відсутності у графі «Призначення платежу» платіжних доручень №50 та №51 вказівок та посилань на реквізити є необґрунтованими.

Таким чином, суд приходить до висновку про неправомірність прийнятих Харківською митницею ДФС рішення про коригування митної вартості товарів №807010001/2016/000042/1 від 05.08.2016 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №807010001/2016/00047.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає вимоги позивача є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс" до Харківської митниці ДФС про скасування рішення та картки відмови - задовольнити.

Скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №807010001/2016/000042/1 від 05.08.2016 року.

Скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №807010001/2016/00047.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Інвест Сістемс" (код ЄДРПОУ 37352840) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 2756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Харківської митниці ДФС (код ЄДРПОУ - 39534151).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 28 листопада 2016 року.

Суддя Нуруллаєв І.С.