Постанова № 63004087, 21.11.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2016 року № 813/3418/16

Львівський окружний адміністративний суд

в складі головуючої cудді - Потабенко В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Василько А.В.,

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, згідно договору,

від відповідача - ОСОБА_2, згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернувся з позовом до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Галицька ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, відповідач) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення - рішення № 4214-1350 від 30.06.2016 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що Галицькою ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області було винесено податкове повідомлення - рішення форми "Ф" від 30.06.2016 року, яким позивачу протиправно, на його думку, було визначено суму податкового зобов'язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" в сумі 25000,00 грн. Позивач стверджує, що нарахування йому податкового зобов'язання за 2016 рік не відповідає положенням Податкового кодексу України, адже рішення місцевої ради про введення на територію міста цього податку було оприлюднене лише 14.01.2016 року, тобто з порушенням вимог п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України.

Враховуючи наведене, позивач вважає оскаржене податкове повідомлення - рішення безпідставним, у зв'язку з чим просить його скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з підстав, що викладені у позовній заяві підтримав, просив задовольнити.

Вже після початку розгляду справи по суті представник відповідача зазначив, що легковий автомобіль марки Audi S6, 2012 року випуску, об'ємом двигуна 3993 куб. см., який належить ОСОБА_3, не є об'єктом оподаткування транспортним податком в розумінні ст. 267 Податкового кодексу України, оскільки його вартість складає менше 750 розмірів мінімальних заробітних плат.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив. Свою позицію висвітлив у письмових запереченнях на адміністративний позов, який подав суду 07.11.2016 року. Так, представник відповідача зазначив, що з 01.01.2015 року набрали чинності зміни до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи. У відповідності до ст. 267 Податкового кодексу України, було введено новий транспортний податок з громадян. Об'єктом оподаткування в даному випадку є легкові автомобілі, які використовуються до 5 років, мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальних заробітних плат. Враховуючи те, що позивач підпадає під дію вказаної статті, податковим органом було сформоване позивачу податкове повідомлення - рішення. Крім того, зазначив, що відповідно до ст. 4 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" № 909-VІІІ від 24.12.2015 року, у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України та законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Звідси, вимоги позивача є безпідставними та у їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником легкового автомобіля марки Audi S6, 2012 року випуску, об'єм двигуна 3993 куб. см., дата першої реєстрації 11.10.2012 року. Вказане підтверджується наявною у справі копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" № 71-VIII від 28.12.2014 були прийняті зміни до Податкового кодексу України, які набрали чинності з 01.01.2015 року, зокрема, введено новий транспортний податок.

Закон було опубліковано в офіційному виданні Голос України 31.12.2014 року.

19.01.2015 року Львівською міською радою прийнято ухвалу № 4263 "Про затвердження Положення про транспортний податок".

14.01.2016 року Львівською міською радою прийнято ухвалу № 121 "Про внесення змін до ухвали міської ради від 19.01.2015 року № 4263 "Про затвердження Положення про транспортний податок", якою Положення викладено в новій редакції.

Вважаючи, що транспортний засіб позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком в розумінні ст. 267 Податкового кодексу України, Галицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області було винесено ОСОБА_3 оскаржуване податкове повідомлення - рішення № 4214-1350 від 30.06.2016 року.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходив з наступного.

Спірні правовідносини в даній адміністративній справі регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України) та іншими нормативно - правовими актами.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями!!!), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення п.п. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Базою оподаткування, у відповідності до п.п. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.

Відповідно до п.п. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

У відповідності до положень Податкового кодексу України, нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, що відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу України). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України, установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У ст. 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (п.п. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Виходячи з наведених норм, транспортний податок є місцевим податком.

Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Суд звертає увагу на те, що Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Виходячи з наведеного, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні ст. 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (п.п. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п.п.12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п.12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Позивач при обґрунтуванні позовних вимог покликався на положення п.п. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, згідно якого, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Однак, з цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 4 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" № 909-VІІІ від 24.12.2015 року, в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Виходячи з наведеного, покликання позивача на п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, відтак, судом до уваги не береться.

Матеріалами справи підтверджується, що автомобіль позивача є об'єктом оподаткування транспортним податком в розумінні ст. 267 Податкового кодексу України.

Як вже було зазначено вище, згідно п.п. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відповідач, приймаючи спірне рішення, виходив з інформації про транспортний засіб, що викладена в листі Головного управління ДФС у Львівській області № 6563/7/13-01-13-01-16 від 08.07.2016 року, скерованому начальникам ОДПІ про власників транспортних засобів із середньоринковою вартістю понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно даного листа, пробіг автомобіля Audi S6 Limo, д.н.з НОМЕР_2, 2012 року випуску, що належить ОСОБА_3, становить 100000 км.

Перелік транспортних засобів для цілей п.п. 267.2.1. Податкового кодексу України визначений Міністерством економічного розвитку і торгівлі України, так само як і вартість, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля.

Відповідно до розміщеного на офіційному сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України алгоритму розрахунку середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей оподаткування транспортним податком, який проводиться відповідно до п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України за Методикою визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 66 від.02.2016 року, вартість транспортного засіб позивача становить 1099165,28 грн.

Сума мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 року становить 1378,00 грн., відтак сума 750 розмірів мінімальних заробітних плат становить (750*1378,00 = 1033500,00 грн.).

Звідси, вартість легкового автомобіля ОСОБА_3 перевищує 750 розмірів мінімальної заробітної плати, відтак, такий автомобіль підлягає оподаткуванню транспортним податком.

Судом не береться до уваги долучена представником позивача до матеріалів справи довідка СТО "ЛЮБЕ" від 15.09.2016 року, згідно якої пробіг автомобіля позивача становить 156037 км, що, на думку позивача, істотно впливає на розрахунок вартості транспортного засобу, відтак, позбавляє автомобіль статусу об'єкта оподаткування в розумінні ст. 267 Податкового кодексу України.

Так, суд вказує на відсутність у довідці обов'язкових реквізитів, які б надавали суду можливість вважати її належним та допустимим доказом. Крім того, інформація щодо часу проведення технічного обслуговування автомобіля ОСОБА_3 Audi S6, д.н.з НОМЕР_2, VIN НОМЕР_3 в довідці від 15.09.2016 року відсутня, а, отже, неможливо встановити, коли саме транспортний засіб мав пробіг 156037 км.

Отже, підсумовуючи наведене, суд зазначає, що оскільки ухвалою Львівської міської ради від 14.01.2016 року № 121 було внесення зміни до ухвали Львівської міської ради від 19.01.2015 року № 4263 "Про затвердження Положення про транспортний податок", а також враховуючи те, що транспортний засіб позивача є об'єктом оподаткування в розумінні ст. 267 Податкового кодексу України, суд зазначає, про необхідність застосування контролюючим органом положень вказаної статті з метою оподаткування транспортного засобу у 2016 році.

Крім того, у спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справі "МАСА - інвест груп" проти України. При вирішенні вказаної справи суд з посиланням на п. 2 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод дійшов висновку про те, що держава має право приймати та вводити в дію такі закони, які вони можуть вважати за необхідне для забезпечення сплати податків.

Європейським судом у вказаному рішенні також було зазначено, що держава має широкі межі розсуду, зокрема у формуванні та впровадженні податкової політики, і суд поважатиме позицію законодавця у таких справах, за винятком випадків, коли вона не має жодного розумного обґрунтування (див. рішення від 23.10.1997 року у справі "Національне та регіональне будівельне товариство, Постійне будівельне товариство м. Лідс та Йоркширське будівельне товариство проти Сполученого Королівства", Reports of Judgments and Decisions 1997-VII, пункти 80 - 82).

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань впровадження податкової політики та впровадження законів для забезпечення сплати податків, суд дійшов переконання про правомірність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2016 рік.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення ст. 19 Конституції України та ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідачем при винесені оскарженого податкового повідомлення - рішення було дотримано в повні мірі, відтак, на переконання суду жодних підстав для його скасування немає.

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що позивачу правомірно було визначено суму податкового зобов'язання за платежем - транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000,00 грн., жодних підстав для скасування оскарженого податкового повідомлення - рішення № 4214-1350 від 30.06.2016 року немає.

Стаття 9 КАС України, передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач довів достатніми і беззаперечними доказами правомірність прийнятого ним рішення, жодних порушень при винесенні податкового повідомлення - рішення № 4214-1350 від 30.06.2016 року відповідачем не допущено.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з їх безпідставністю.

Згідно з ст. 94 КАС України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18-19, 33-35, 69-71, 72, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 10 десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 28.11.2016 року.

Суддя Потабенко В.А.