Постанова № 63004022, 22.11.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 року № 813/3409/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Кухар Н.А.

при секретарі судового засідання Єдинак Г.Б.

за участю:

представника позивача - Микуш Д.М.

представника відповідача - Каранця Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства "Львівтрансспецбуд" ТзОВ виробничого підприємства "Львівспецбуд" до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень , -

в с т а н о в и в :

Дочірнє підприємство "Львівтрансспецбуд" Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Львівспецбуд" звернулося до суду з адміністративним позовом до Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі акту перевірки № 2358/13-04-14-01/30917897 від 09.09.2016 року Галицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001611401 від 23 вересня 2016 року. Вказане податкове повідомлення - рішення позивач вважає протиправним та таким що підлягає скасуванню, оскільки фінансово - господарські відносини між позивачем та ТОВ «Люфт - Сервіс», відбувалися повністю на законних підставах, були вчинені з наміром створення правових наслідків, а також були документально оформлені у повній відповідності до норм чинного законодавства. Крім того, вказують на те, що не може бути підставою для визнання дій незаконними ДП «Львівтансспецбуд» ТОВ "Львівспецбуд" вирок Сихівського районного суду м. Львова від 10.05.2016 року про визнання винуватим директора ТОВ «Люфт Сервіс» ОСОБА_3, у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України та вирок Сихівського районного суду м. Львова від 21.06.2016 року про визнання винуватим власника та директора з 30.11.2015 року ТОВ «Люфт - Сервіс» ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України. Даними вироками жодним чином не встановлено протиправних дій ДП "Львівтрансспецбуд" Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Львівспецбуд", а чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позові, просить позов задоволити.

Позиція відповідача викладена у письмовому запереченні на позов та обґрунтовується тим, що службовою особою та єдиним працівником ТОВ «Люфт - Сервіс» в період з 16.10.2015 року по 30.11.2015 року був ОСОБА_3, який з метою отримання додаткового заробітку підписав ряд документів для придбання, перереєстрації ТОВ «Люфт - Сервіс»та внесення змін для використання банківського рахунку в ПАТ «Ідея Банк», без мети здійснення фактичної діяльності підприємства інколи підписував ряд документів, за що отримував винагороду по 450 грн. Зазначають, що за наявності вироку, яким встановлені обставини фіктивності підприємницької діяльності товарність господарських операцій з тими товариствами нівелюється, а отже і правомірність формування суб'єктами господарювання витрат та податкового кредиту за операціями з ними.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав наведених у запереченні на адміністративний позов.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

Галицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області (далі - відповідач) проведено позапланову виїзну документальну перевірку ДП "Львівтрансспецбуд" ТОВ ВП «Львівспецбуд» (далі - позивач) (код за ЄДРПОУ 30917897) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «Люфт Сервіс» (код ЄДРПОУ-30917897). За результатами перевірки складено акт від 09.09.2016 року за № 2358/13-04-14-01/30917897.

Як вбачається з акта перевірки, податковим органом в ході перевірки встановлено порушення: 1) п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134, 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на загальну суму 81737 грн. 2) п.198.2, п. 198.3 ст. 198.6 п. 201.1, п.п.201.2, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що сплачується до державного бюджету на загальну суму 73319 грн., в тому числі за жовтень 2015 року в сумі 37475 грн., листопад 2015 року в сумі 22628 грн., грудень 2015 року 13216 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 23.09.2016 року № 0001621401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 91649, 00 грн., за податковим зобов'язанням у розмірі 73319 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 18330 грн.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

У відповідності до ст.134 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст. 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Положеннями п. 135.2 ст. 135 ПК України передбачено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Підпунктом 139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.(п. 198.3. ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу вказаних норм вбачається, що для встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Люфт Сервіс», суд зазначає наступне.

З матеріалів справи слідує, що між ТОВ «Люфт Сервіс» та ДП "Львівтрансспецбуд" ТОВ ВП «Львівспецбуд» було укладено договір підряду № 1009 від 10.09.2015 року, згідно якого підрядник зобов'язується виконувати за завданням Замовника будівельні, монтажні та ремонтно - будівельні роботи на об'єктах Замовника, Замовник зобов'язується приймати та оплачувати ці роботи. (а.с. 27- 28).

На підтвердження виконання умов договору підряду № 1009 від 10.09.2015 року, позивач надав наступні докази: довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2015 року, акт приймання виконаних будівельних робіт № 1 за жовтень 2015 року, договірна ціна, локальний кошторис на будівельні роботи № 2-1-1 на капітальний ремонт, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за листопад 2015 року, акт приймання виконаних будівельних робіт № 1 за листопад 2015 року, договірна ціна, локальний кошторис на будівельні роботи № 2-1-1 на ремонтно - будівельні роботи, акт № 2 на проведення ремонту гідроізоляції стикових з'єднань бетонних стін ємності для мазуту, договірна ціна на проведення ремонту гідроізоляції стикових з'єднань бетонних стін ємності для мазуту, довідка про вартість виконаних будівельних робіт на проведення ремонту та гідроізоляції стикових зєднань бетонних стін ємності для мазуту на об'єктах ПАТ «Іскра» у листопада 2015 року, кошторис на проведення ремонту та гідроізоляції стикових з'єднань бетонних стін ємності для мазуту, акт приймання виконаних будівельних робіт № 1-2 за грудень 2015 року, акт приймання виконаних будівельних робіт № 1-3 за грудень 2015 року. (а.с. 29-50).

З матеріалів справи слідує, що між ТОВ «Люфт Сервіс» в особі директора ОСОБА_3, та ДП "Львівтрансспецбуд" ТОВ ВП «Львівспецбуд» було укладено договір постачання матеріалів № 0211 від 02.11.2015 року, згідно якого Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити будівельні матеріали, готові вироби, інструменти, в подальшому «Товар» (а.с. 51).

Позивачем до матеріалів справи було долучено видаткову накладну № РН - 000005 від 10.11.2015 року, платіжні доручення та податкові накладі. (а.с. 52- 63).

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Відповідач послався на фіктивність контрагентів, а саме ТОВ «Люфт Сервіс» позивача як суб'єктів господарювання і свої доводи підтвердив вироком Сихівського районного суду м. Львова від 10.05.2016 року у справі № 464/3867/16-к пр. 1-кп/464/212/16 та вироком Сихівського районного суду м. Львова від 21.06.2016 року у справі № 464/4705/16-к пр. 1-кп/464/236/16.

Вироком від 10.05.2016 року в кримінальній справі № 464/3867/16-к пр. 1-кп/464/212/16, який набрав законної сили 09.06.2016 року, Сихівський районний суд м. Львова затвердив угоду від 27 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та прокурором відділу управління нагляду прокуратури Львівської області Леськівим Андрієм Володимировичем про визнання винуватості. ОСОБА_3 визнано винуватим за ч. 2 ст. 27, ч.1 ст. 205 КК України та призначено йому покарання штраф - п'ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить вісім тисяч п'ятсот (8500) гривень. З тексту цього вироку від 10 травня 2016 року вбачається, що службовою особою та єдиним працівником ТОВ «Люфт - Сервіс» (в період з 16.10.2015 року по 30.11.2015 року) був ОСОБА_3, який з метою отримання додаткового заробітку підписав ряд документів для придбання, перереєстрації ТОВ «Люфт - Сервіс»та внесення змін для використання банківського рахунку в ПАТ «Ідея Банк», без мети здійснення фактичної діяльності підприємства інколи підписував ряд документів, за що отримував винагороду по 450 грн.

Вироком від 21.06.2016 року в кримінальній справі № 464/4705/16-к пр. 1-кп/464/236/16, який набрав законної сили 21.07.2016 року, Сихівський районний суд м. Львова затвердив угоду від 30 травня 2016 року між ОСОБА_4 та прокурором відділу управління нагляду прокуратури Львівської області Леськівим Андрієм Володимировичем про визнання винуватості ОСОБА_4 визнати винуватим за ч. 2 ст. 27, ч.1 ст. 205 КК України та призначено йому покарання штраф - п'ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить вісім тисяч п'ятсот (8500) гривень.

Згідно частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

У зв'язку з чим, суд вважає правомірним врахування відповідачем під час перевірки вироку Сихівського районного суду м.Львова від 10.05.2016 року у справі № 464/3867/16-к пр. 1-кп/464/212/16 та вироку Сихівського районного суду м. Львова від 21.06.2016 року у справі № 464/4705/16-к пр. 1-кп/464/236/16, які доводять вину засновника та директора ТОВ «Люфт Сервіс» у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України, за кваліфікуючими ознаками: фіктивне підприємництво, тобто придбання суб'єктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, внаслідок чого заподіяно велику матеріальну шкоду державі.

За встановлених у вироках суду обставин вбачається, що ОСОБА_4, та ОСОБА_3, діючи умисно у період з жовтня по листопад 2015 року та з листопада 2015 року по березень 2016 року, здійснили придбання ТОВ ««Люфт Сервіс» з метою прикриття незаконної діяльності та використання зазначеного об'єкта господарювання для створення видимості фінансово - господарської діяльності, незаконного обернення безготівкових коштів в готівкові, здійснення документального оформлення начебто проведених операцій з купівлі - продажу товарів (надання послуг, виконання робіт), вчинили співучасть з невстановленими слідством особами у фіктивному підприємництві.

При цьому, як вбачається з вироків суду дії ОСОБА_4 та дії ОСОБА_3, надавали можливість лише документально оформляти нібито проведення господарських операцій, для відображення фіктивних господарських операцій у податковому обліку та конвертації безготівкових коштів у готівкові.

Виходячи з обставин, встановлених у вироках суду, підприємство-контрагент створювалось та діяло з метою прикриття іншої незаконної діяльності, є фіктивним підприємством, а відтак, спростовуються доводи позивача щодо виконання на користь позивача спірних операцій зазначеним підприємством-контрагентом, за відносинами з якими сформовано спірні суми податкових вигод, та доводи щодо юридичної значимості первинних документів.

Суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства.

При розгляді даної справи суд виходить також з правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.01.2011 року у справі за позовом ТОВ "СІБ" до ДПІ у Жовтневому районі м.Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, відповідно до якої, не належним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги; у постанові від 05.03.2012 року у справі №21-421а11, згідно з якою складені і підписані неповноважними особами податкові накладні не можуть вважатися належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Крім цього, у постанові від 01.12.2015 року у справі №21-3788а15 Верховний Суд України вказав, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Суд відзначає, що визначальним у питанні правомірності декларування платником податків витрат та податкового кредиту є встановлення реальності (товарності) господарських правовідносин, що в ході розгляду даної справи судом не знайшло свого підтвердження.

Більш того, навіть за наявності у позивача документів на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом, не доводять змісту цих операцій та реальності їх здійснення.

Таким чином, оцінюючи рішення відповідача на відповідність ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає, що воно було прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України; з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено. За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у їх задоволенні слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 94 КАС України відшкодування судових витрат позивачеві, якому відмовлено у позові, не передбачено.

Керуючись ст. ст. 17 -19, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Повний текст постанови складено та підписано 28 листопада 2016 року.

Суддя Кухар Н.А.