Вирок № 63003618, 25.11.2016, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/7238/15-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2016 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:

головуючого - судді Колодяжного С.Ю.

з участю секретаря Обертас Н.М.

прокурора Панасюк О.

потерпілої ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12015140060002486 по обвинуваченню

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Дмитрів Красноармійського району Донецької області, українця, громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого на АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, востаннє - 09.07.2013 року Личаківським районним судом м.Львова за ч.2 ст.185 КК України на 2 роки позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком три роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України,

встановив:

ОСОБА_3 09.09.2015 року близько 15.30 год., знаходячись в салоні маршрутного таксі № 25, на перехресті вулиць Виговського - Любінської у м.Львові, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи з корисливих мотивів, скориставшись відсутністю стороннього нагляду, шляхом вільного доступу намагався повторно таємно викрасти з сумки потерпілої ОСОБА_1 гаманець червоного кольору, в якому знаходились гроші в сумі 726 грн., однак свого злочинного умислу до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі, оскільки був викритий потерпілою і пасажиром ОСОБА_4

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, не визнав та показав суду, що 09.09.2015 року зустрів свою знайому ОСОБА_5 на вул.Любінській у м.Львові, щоб поїхати в діагностичний центр по її потребах. На вул.О.Кульчицької вони сіли в маршрутне таксі № 25. По дорозі він почув жіночий крик про те, що хтось лізе в сумку і незнайома йому жінка схопила його за руку. Слідчий Залізничного РВ Юхимик А.П., який раніше розслідував вчинені ним злочини і який також їхав у маршрутці, сказав йому: «Попався, знову за старе» і запитав у потерпілої ОСОБА_1, чи буде вона звертатись з заявою про злочин, на що та погодилась. ОСОБА_3 стверджує, що не причетний до злочину, в якому його обвинувачують, пропри попередні судимості, він виправився, порвав зі старим і є законослухняним громадянином. Вважає, що ОСОБА_4 є упередженим, тому обмовляє його, насправді цей свідок стояв спиною до нього і повернувся в сторону потерпілої лише тоді, коли вона почала кричати.

Не зважаючи на невизнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні злочину, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 об'єктивно підтверджується сукупністю досліджених судом доказів.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_1 дала суду показання, що 09.09.2015 року в післяобідній час, близько 15.30 год., їхала маршрутним таксі № 25 на 2-гу автостанцію м.Львова. Автобус був переповнений. Перед посадкою вона закрила свою жіночу сумку на замок і тримала її в правій руці, проте по дорозі побачила, що сумка на половину розстібнута, за хвилину-дві - що сумка повністю відкрита і з неї виглядає частково витягнутий гаманець. Вона стала кричати, що її обкрадають і схопила за руку ОСОБА_3, який стояв праворуч від неї. Той заперечив свою причетність до крадіжки. Вона не бачила хто саме ліз до неї в сумку. Інший пасажир, тепер їй відомо - ОСОБА_4 запитав, чи буде вона звертатись в міліцію, на що вона погодилась і він викликав наряд. Потерпіла ствердила, що ОСОБА_4 стояв спиною до неї, але на місці події ОСОБА_4 їй повідомив, що слідкував за ОСОБА_3 В подальшому під час судового розгляду ОСОБА_1 пояснила, що до того часу, як ОСОБА_4 звернувся до неї, вона його не бачила. Гаманець і гроші їй повернули, а тому претензій до обвинуваченого в неї немає.

СвідокОСОБА_4, допитаний в судовому засіданні, показав суду, що станом на 09.09.2015 року працював слідчим Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області і на той час перебував у відпустці. На вул.Виговського він сів у маршрутне таксі № 25, щоб доїхати в центр міста. В салоні маршрутного таксі була тиснява, тому він зупинився на нижній сходинці біля дверей. Майже одразу він помітив зліва знайомого йому ОСОБА_3, щодо якого у 2013 році розслідував кримінальне провадження за ч.2 ст.185 КК України, яке скеровував до суду. Знав, що ОСОБА_3 неодноразово судимий за вчинення кишенькових крадіжок і став за ним спостерігати. Обвинувачений на ліву руку накинув куртку і цією рукою заліз у жіночу сумку і щось звідти витягував. Він побачив, що це був червоний гаманець. Чи маршрутка здійснила різкий маневр, чи потерпіла порухалась, в цей момент ОСОБА_3 вже частково витягнув гаманець з сумки, проте він впав на підлогу. Потерпіла почала кричати, він схопив ОСОБА_3 Тоді він запропонував обвинуваченому пройти з ним в Залізничний РВ, а потерпілій написати заяву щодо вчиненого відносно неї злочину.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 дала показання, що дружить із ОСОБА_3, знала його до події близько одного року. В маршрутному таксі № 25 вони з ОСОБА_3 на її прохання їхали на пр.Чорновола в діагностичний центр. По дорозі вона почула, як потерпіла кричить про крадіжку гаманця. Інший пасажир ОСОБА_4 просив зупинити маршрутне таксі і повідомив, що бачив, як ОСОБА_3 намагався вкрасти у потерпілої гаманець. Ствердила, що ОСОБА_4 знаходився в такому місці в салоні маршрутного таксі, що не міг бачити сумку потерпілої.

Згідно заяви потерпілої ОСОБА_1 про вчинення злочину, яка прийнята і оформлена протоколом слідчого від 09.09.2015 року (матеріали кримінального провадження, арк.8), ОСОБА_1 просить вжити заходи відносно незнайомої особи, яка намагалась в салоні маршрутного таксі № 25 викрасти її гаманець з грошима в сумі 726 грн., в чому вона підозрює ОСОБА_3, оскільки ніхто крім нього цього зробити не міг.

Відповідно до даних протоколу огляду місця події від 09.09.2015 року та фото-таблиці до нього (матеріали кримінального провадження, арк. 10-16), в службовому кабінеті Залізничного РВ оглянуто, опечатано і вилучено лаковий гаманець червоного кольору, проведено опис купюр, які були в гаманці, на загальну суму 726 грн., які також опечатано і вилучено.

Згідно протоколу огляду предметів від 10.09.2015 року (матеріали кримінального провадження, арк.28-33) в приміщенні службового кабінету слідчий провів огляд вказаних купюр, було зроблено їх фотокопії.

25.09.2015 року проведено огляд гаманця червоного кольору лакового покриття із металевою вставкою жовтого кольору, на якому видавлений напис «GUXILAI». Розмір гаманця 190Х115 мм. Дане зафіксоване протоколом огляду предметів від 25.09.2015 року (матеріали кримінального провадження, арк.53).

Згідно даних висновку дактилоскопічної експертизи № 4/872 від 24.09.2015 року (матеріали кримінального провадження, арк. 49-52) на поверхні гаманця ОСОБА_1., вилученого 09.09.2015 року під час огляду місця події, слідів папілярних узорів не виявлено.

Статтею 9 КПК України визначено, що під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього кодексу, інших актів законодавства. Зобов'язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Згідно вимог ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Процесуальними джерелами доказів відповідно до ч.2 ст.84 КПК України є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

З врахуванням фактичних, встановлених під час судового розгляду, обставин вчинення злочину і досліджених доказів, судом достовірно встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 мав умисел на таємне викрадення чужого майна, діяв умисно, з корисливих мотивів, розстібнувши сумку потерпілої, намагався таємно викрасти її гаманець, проте в силу обставин, які не залежали від його волі, не довів злочин до кінця і був викритий.

Дане підтверджується показаннями свідка ОСОБА_4, який у суді ствердив, що саме ОСОБА_3, за яким він, сівши у маршрутне таксі, слідкував і постійно тримав в полі зору, намагався здійснити крадіжку у потерпілої. Показання цього свідка суд розцінює, як повні, послідовні та спроможні, і такі, що об'єктивно узгоджуються з іншими доказами у справі.

Показання свідка ОСОБА_4 про розміщення у салоні маршрутного таксі потерпілої і по праву руку від неї обвинуваченого підтверджуються також показаннями потерпілої і обвинуваченого.

Посилання сторони захисту, що свідок ОСОБА_4 є заінтересованою особою і його показання не можна вважати об'єктивними, не приймаються судом до уваги, оскільки, хоча ОСОБА_4 є слідчим Залізничного РВ (зараз - Залізничного ВП), однак дане кримінальне провадження ним не розслідувалось, він дав суду показання щодо фактів, які він сприймав особисто. Під час судового розгляду об'єктивних даних чи інших обставин, які б породжували сумніви в об'єктивності цього свідка щодо обвинуваченого судом не встановлено. Дійсно, не заперечується учасниками судового провадження та обставина, що ОСОБА_4 до події знав обвинуваченого, розслідував відносно останнього в 2013 році кримінальне провадження, проте сама по собі ця обставина не може свідчити про упередженість ОСОБА_4, як свідка. Натомість це служить підтвердженням показань ОСОБА_4, що він знав схильність ОСОБА_3 до кишенькових крадіжок, тому уважно спостерігав за його діями, не випускав з поля зору.

Потерпілою, обвинуваченим і свідком ОСОБА_5 підтверджується той факт, що ОСОБА_4 відразу ж на місці події повідомив, що бачив, як ОСОБА_3 намагався вкрасти з сумки потерпілої гаманець.

Суд оцінює як непослідовні і неспроможні показання потерпілої, що ОСОБА_4 стояв до неї спиню і не міг бачити події, оскільки давши такі показання під час її допиту, в подальшому під час допиту інших осіб, на уточнюючі запитання вона повідомила суду, що не бачила, в якому положенні знаходився ОСОБА_4 і побачила ОСОБА_4 тільки тоді, коли він звернувся до неї з приводу крадіжки.

З огляду на викладене, в суду не виникає ніяких сумнівів щодо достовірності показань свідка ОСОБА_4, яків сукупності з іншими дослідженими та перевіреними судом доказами відповідають встановленим фактичним обставинам події, відтак суд не приймає доводи сторони захисту, що показання цього свідкає недостовірними, в них наявні протиріччя, оскільки такі твердження є безпідставними і спростовуються вищенаведеним.

Щодо показань свідка ОСОБА_5, даних під час судового розгляду, такі не спростовують показань свідка ОСОБА_4, досліджених матеріалів провадження, не породжують сумнівів щодо винуватості ОСОБА_3 Зокрема, свідок ОСОБА_5 ствердила, що ОСОБА_4 не міг бачити сумку потерпілої, проте таких своїх доводів пояснити не змогла, тому ці твердження свідка суд оцінює як суб'єктивну думку, яка не може братись до уваги.

Крім того, свідок ОСОБА_5 є подругою обвинуваченого, під час досудового розслідування відмовлялась від дачі показань відносно ОСОБА_3

З огляду на наведене, суд розцінює показання свідка ОСОБА_5, як спробу допомогти пом'якшити становище обвинуваченому.

Суд критично оцінює показання обвинуваченого щодо невизнання ним вини у вчиненому, сприймає їх як спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення та уникнення кримінальної відповідальності, оскільки це спростовуються вказаними зібраними та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами. Отже, суд вважає дані доводи обвинуваченого надуманими і такими, що направлені на уникнення відповідальності за вчинення злочину.

Також суд критично оцінює і не бере до уваги, як такі що не знайшли свого об'єктивного підтвердження, доводи захисника, що гаманець і гроші не були пред'явлені стороні захисту, як речові докази, при відкритті матеріалів досудового розслідування. Так, згідно протоколу надання підозрюваному доступу до матеріалів досудового розслідування від 30.09.2015 року (матеріали кримінального провадження, арк.111) в такому міститься підтвердження ОСОБА_3 і його захисника - адвоката Тринів М.Я. з особистими підписами про ознайомлення з матеріалами досудового розслідування в повному обсязі. До того ж, під час судового розгляду не досліджувалися судом речові докази - гаманець і грошові купюри, відповідно суд не давав їм оцінку, як речовим доказам.

Відсутність арешту на гаманець не свідчить, як помилково вважає захисник, про те, що не можна було вчиняти слідчі дії із цим гаманцем - проводити його огляд, експертизу, і що цей гаманець не є предметом злочину, такі твердження є голослівними і не грунтуються на нормах КПК України, відтак протокол огляду предметів від 25.09.2015 року і висновок дактилоскопічної експертизи № 4/872 від 24.09.2015 року є належними і допустимими доказами в розумінні ст.ст.85-87 КПК України.

Таким чином, аналіз досліджених доказів дає підстави для висновку про те, що вина ОСОБА_3 у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, доведена повністю і його дії слід кваліфікувати за ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, а також ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення кримінального покарання» визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_3, судом не встановлено.

В обвинувальному акті вказана така обтяжуюча обставина як рецидив злочинів, про що вказувала прокурор і під час судового розгляду.

Проте, відповідно до положень ч.4 ст.67 КК України якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Виходячи з роз'яснень, що містяться в абз.2 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010 року, якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої ст.67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.

Таким чином, в даному випадку при призначенні покарання суд не враховує рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання, оскільки рецидив злочинів утворює одночасно і повторність, яка є кваліфікуючою ознакою вчиненого обвинуваченим злочину.

Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином середньої тяжкості, вчиненим умисно, з корисливих мотивів; особу винного, який неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, вчинив даний злочин під час іспитового строку (матеріали кримінального провадження, арк. 86, 90), неодружений, не працює, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебуває (матеріали кримінального провадження, арк. 92, 94), згідно наданої характеристики за місцем проживання скарг і заяв від мешканців не поступало (матеріали кримінального провадження, арк.97).

Виходячи з викладеного, беручи до уваги думку потерпілої, що вона претензій матеріального характеру до ОСОБА_3 не має, суд дійшов висновку, що обвинуваченому слід обрати покарання, достатнє і необхідне для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів, у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.185 КК України.

Підстав для застосування до ОСОБА_3 ст.ст. 69, 75 КК України суд не вбачає, з огляду на вчинення злочину під час іспитового строку, відсутність у справі сукупності обставин, що пом'якшують та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і за переконання, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Оскільки ОСОБА_3 вироком Личаківського районного суду м.Львова від 09.07.2013 року був засуджений за ч.2 ст.185 КК України на два роки позбавлення волі та на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком три роки (матеріали кримінального провадження, арк.90), проте до повного відбуття покарання він вчинив новий злочин, тому до призначеного покарання слід частково приєднати невідбуте покарання за попереднім вироком суду, згідно з вимогами ст.71 КК України.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. З огляду на зазначене, із обвинуваченого ОСОБА_3 підлягають стягненню на користь держави витрати на проведення НДЕКЦ ГУ МВС України у Львівській області дактилоскопічної експертизи №4/872 від 24.09.2015 року в розмірі 491,04 грн. (матеріали кримінального провадження, арк.48), оскільки проведення вказаної експертизи було зумовлене розслідуванням вчиненого обвинуваченим злочину.

На підставі ч.9 ст.100 КПК України питання про долю речових доказів вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Відтак, питання про долю речових доказів слід вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Враховуючи належну процесуальну поведінку обвинуваченого, запобіжний захід, до вступу вироку в законнусилу, необхідно залишити йомупопередній у вигляді застави.

Відповідно до положень ч.5 ст.72 КК України зарахування строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув'язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

ОСОБА_3 був згідно ухвали слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова від 30.09.2015 року в залі суду взятий під варту і йому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави. В подальшому заставу внесено і звільнено ОСОБА_3 з-під варти 07.10.2015 року.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, тому на підставі ч.5 ст.72 КК України ОСОБА_3 слід зарахувати в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 30.09.2015 року по 07.10.2015 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373-375 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.15, ч.2 ст.185 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання за попереднім вироком Личаківського районного суду м.Львова від 09.07.2013 року у виді одного року позбавлення волі, обравши остаточну міру покарання ОСОБА_3 у виді позбавлення волі на строк три роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з дня звернення вироку до виконання, зарахувавши при цьому в строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення - з 30 вересня 2015 року по 07 жовтня 2015 року включно, на підставі ч.5 ст.72 КК України з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому, до вступу вироку в законну силу, залишити попередній - заставу.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 491,04 грн.

Речові докази - гроші в сумі 726 грн. і гаманець червоного кольору (матеріали кримінального провадження. арк. 34, 54) - повернути потерпілій ОСОБА_1.

Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення учасниками процесу до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова.

Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя: (підпис)

З оригіналом згідно.

Суддя: Колодяжний С.Ю.