Постанова № 62997934, 15.11.2016, Луганський окружний адміністративний суд

8.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 листопада 2016 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1056/16

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Шембелян В.С,,

при секретарі судового засідання Олійник О.А.,

за відсутності сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення форми "Ф" №69-17 від 10.06.2015 та податкової вимоги №1058-23 від 16.12.2015,

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2016 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення форми "Ф" №69-17 від 10.06.2015 та податкової вимоги №1058-23 від 16.12.2015.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є власником легкового автомобіля MITSUBISHI PAJERO WG, 2013 року випуску, державні номерні знаки НОМЕР_2, об'єм двигуна 3200 куб.см.

В червні 2015 року Державною податковою інспекцією у м.Лисичанську Позивачу було направлено податкове повідомлення - рішення форми «Ф» №69-17 від 10.06.2015 року, яким було визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортного податку з фізичних осіб на суму 25 000 (двадцять п'ять) тисяч гривень.

У грудні 2015 року Позивачу була направлена податкова вимога №1058-23 від 16.12.2015 року, про те, що станом на 15.12.2015 року сума податкового боргу за грошовими зобов'язаннями становить 25 000 (двадцять п'ять) тисяч гривень.

28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи» (далі Закон). Законом встановлено, що він набирає чинності з 01 січня 2015 року. Відповідно до п.81 Закону статтю 267 Податкового кодексу України (транспортний податок) викладено в новій редакції.

Цією нормою права визначено, що платниками транспортного податку є власники автомобілів які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3 000 куб. см. Ставка податку складає 25 000 грн. Таким чином позивач є платником транспортного податку.

Однак з урахуванням часу прийняття ст.267 Податкового кодексу України, а саме після 15 липня 2014 року, та дії конституційного принципу верховенства права, у платника податку виникає обов'язок сплати його лише з 01 січня 2016 року.

З урахуванням вищевикладеного, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Рубіжанської ОДПІ №69-17 від 10.06.2015 та податкову вимогу №1058-23 від 16.12.2015.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав повністю, просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на такі обставини та норми чинного законодавства.

У зв'язку з набуттям чинності Закону № 71 та керуючись п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону 280/97 Лисичанська міська рада рішенням від 29.01.2015 №78/1248 ввела в дію з 01.01.2015 на території Лисичанської міської ради транспортний податок.

У зв'язку з набранням чинності 01.01.2015 Закону № 71, викладений в новій редакції пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 ПКУ - до місцевих податків віднесений податок на майно та пп. 265.1.2 п. 265.1 ст. 265 ПКУ - податок на майно складається з транспортного податку.

Також Законом № 71 викладена у новій редакції ст. 267 ПКУ (Транспортний податок). Отже, із набранням чинності вказаними положеннями ПКУ 01.01.2015, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Обчислення суми податку з об'єкта оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове повідомлення-рішення про сплату суми податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (пп. 267.6.1., 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПКУ).

Транспортний податок сплачується фізичними особами протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (абз. «а» пп. 267.8.1 п. 267.8 ст. 267 ПКУ).

Відповідно до положень ст.ст. 58, 267 ПКУ ДПІ у м. Лисичанську 12.06.15 поштою направлено ОСОБА_1 податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 69-17 від 10.06.15 про сплату 25000 грн. транспортного податку за 2015 рік, яке останній отримав 16.06.2015 особисто.

У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не сплатив узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, ДПІ у м. Лисичанську 17.12.2015 поштою направлено йому податкову вимогу форми «Ф» від 16.12.2015 № 1058-23 про сплату загальної суми податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями станом на 15.12.2015 у сумі 25000 грн., яку останній отримав 22.12.2015 особисто. Тому оскаржені позивачем рішення податкового органу є законними.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач є власником автомобіля MITSUBISHI PAJERO WG, 2013 року випуску, державні номерні знаки НОМЕР_2, об'єм двигуна 3200 куб.см, що підтверджено листом територіального сервісного центру №4444 від 27.05.2016 № 31/12/4444-1273 (а.с. 17) і визнається сторонами.

Відповідно до рішення Лисичанської міської ради від 29 січня 2015 року №78/1248 з 01.01.2015 встановлено розмір транспортного податку за ставкою у розмірі 25000,00 грн. за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування (а. с. 19).

Сторонами у судовому засіданні визнавались ті обставини, що зазначене рішення оприлюднене у встановлені законом строки належним чином. Відповідно до ч.3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

10.06.2015 Державною податковою інспекцією у м. Лисичанську Головного управління Міндоходів у Луганській області, на підставі листа територіального сервісного сервісного центру №4444 ід 27.05.2016 № 31/12/4444-1273, винесено податкове повідомлення - рішення форми «Ф» № 69-17, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн. (а.с.6, 16, 17).

Зазначене податкове повідомлення-рішення направлено на адресу позивача 12.06.2015 та отримано ним особисто 16.06.2015, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.16).

16 грудня 2015 року винесена податкова вимога №1058-23 від 16.12.2015 про сплату суми боргу у розмірі 25000,00 грн транспортного податку з фізичних осіб (а.с.7,16а).

Вищевказана податкова вимога направлена на адресу позивача 12.12.2015 та отримана ним особисто 21.12.2015, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.16а).

З картки особового рахунку позивача як платника податків є наявною сума заборгованості у розмірі 25000,00 грн транспортного податку з фізичних осіб (а.с.)

При вирішенні справи по суті в межах заявлених позовних вимог на підставі досліджених доказів, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач, як контролюючий орган, приймаючи оскаржені рішення мав керуватися такими вимогами чинного законодавства.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 куб. см, які використовувалися ними до 5 років, є платниками транспортного податку.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України встановлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Згідно з пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період).

Контролюючий же орган має самостійно визначати, чи підлягають застосуванню норми відповідних рішень органу місцевого самоврядування для нарахвання та стягнення податку в певному податковому періоді, враховуючи вимоги пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України. Тому аргументи відповідача, що вони мали нараховувати та стягувати транспортний податок на підставі чинного рішення місцевої ради та обов'язково його виконувати, не є слушними та не грунтуються на вимогах чинного законодавства.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, новий місцевий податок, що встановлений в 2015 році, не може бути визнаний обов'язковим до сплати принаймні в 2015 році, адже місцева ради не приймала і не могла прийняти та офіційно оприлюднити рішення про встановлення такого податку до 15 липня 2014 року.

Тому рішення Лисичанської міської ради від 29 січня 2015 року №78/1248 не підлягало застосуванню відповідачем для нарахування та стягнення транспортного податку раніше початку 2016 року, отже воно є неналежним доказом відповідно до вимог ч.1 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно обгрунтованості підстав прийняття оскаржених рішень відповідачем.

Враховуючи зазначені вище норми законодавства, що регулюють питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, є наявним також висновок щодо неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, є наявним висновок, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік. Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів та встановлених на їх підставі обставин справи судом встановлено, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не мав правомірних підстав для прийняття оскаржених рішень. Відтак, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення форми "Ф" №69-17 від 10.06.2015 та податкової вимоги №1058-23 від 16.12.2015 є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Строк звернення до суду позивачем не пропущено з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 99 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними, зокрема, частинами четвертою та п'ятою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного приписи пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України є нормою, що регулює питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень.

Пункти 56.18 та 56.19 статті 56 Податкового кодексу України містяться в одному і тому самому нормативно-правовому акті, прийняті одночасно і регулюють ті самі відносини. Тому суперечність між ними не може бути розв'язана за рахунок застосування загальновизнаних прийомів тлумачення законодавчих норм (надання переваги нормі, яку прийнято пізніше або яка є спеціальною). Отже, вони припускають неоднозначне (множинне)

трактування змісту права платників податків на судове оскарження рішень про нарахування грошових зобов'язань у частині тривалості й початку перебігу строків для відповідного оскарження.

Керуючись пунктом 56.21 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до наведеного при прийнятті позовної заяви від платників податків про оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов'язань, до яких відповідно до положень ст.59 Податкового кодексу України віднесені податкові вимоги, суди повинні вирішувати питання на користь платника податків і застосовувати

пункт 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, який передбачає більш тривалий строк для звернення до суду (1095 днів), ніж пункт 56.19 цієї ж статті (один місяць). Зазначена позиція закріплена у Листі Вищого адміністративного суду України від 10.02.2011 №203/11/13-11.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі.

Позивачем при зверненні до адміністративного суду платіжним дорученням від 05.09.2016 № 26 сплачено судовий збір у розмірі 580,00 грн.

Відповідно до ч.3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання позову немайнового характеру фізичною особою встановлена ставка 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 551,20 грн. Тому на користь позивача підлягає стягненню з відповідача сума судового збору у розмірі 551,20 грн.

Надміру сплачений судовий збір у розмірі 28,80 грн. може бути повернутий за заявою Позивача відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення форми "Ф" №69-17 від 10.06.2015 та податкової вимоги №1058-23 від 16.12.2015 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області №69-17 від 10.06.15 року на суму 25 000 грн (двадцять п'ять тисяч грн. 00 коп.).

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області №1058-23 від 16.12.15 року на суму 25 000 грн (двадцять п'ять тисяч грн. 00 коп.).

Стягнути з Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Головного управління ДФС у Луганській області (ЄДРПОУ 39890557, адреса: вул. ім. В. Сосюри, 347, м. Лисичанськ, Луганська область, 93113) на користь ОСОБА_1 (ід. номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, 93113) судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень у розмірі 551,20 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна грн. 20 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 21 листопада 2016 року.

Суддя В.С. Шембелян