Постанова № 62997886, 28.11.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

28 листопада 2016 року Справа № 810/2795/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Волкова А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КЕЙ-КОЛЕКТ" до Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинськго районного управління юстиції, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» звернулось до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинськго районного управління юстиції, третя особа - ОСОБА_1, про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця від 06.03.2009 АА № 202985, від 09.09.2009 та від 08.04.2011 № 26006387 в частині накладення арешту на майно боржника - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 37,4 м2, житловою площею 20,8 м2, що розташована у будинку АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_1

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є кредитором третьої особи та іпотекодержателем по відношенню до вказаного нерухомого майна (квартири). На підставі інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна позивач дізнався, що державний виконавець відповідача при здійсненні виконавчих проваджень за іншими стягненнями з боржника (третьої особи у даній справі) наклав арешт на майно, що є предметом іпотеки і не попередив про ці виконавчі дії іпотекодержателя (позивача) та не роз'яснив йому право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Позивач стверджував, що арешти, накладені на майно боржника, яке є предметом іпотеки, перешкоджають йому здійснювати права іпотекодержателя, тому звернувся до суду з позовом про скасування постанов державного виконавця, які стали підставою для накладення цих арештів.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач надіслав до суду витребувані судом документи виконавчих проваджень, але відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких заяв чи клопотань з цього приводу до суду не надіслав. У судове засідання представник відповідача не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив.

Третя особа - ОСОБА_1 про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, до суду не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи факт неявки в судове засідання представника відповідача та третьої особи, а також відсутність потреби у заслуховуванні свідків чи експертів суд, керуючись положеннями частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, постановив про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у справі матеріалів та доказів.

Дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

У квітні 2007 року ОСОБА_1 (третя особа у цій справі) уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком «УКРСИББАНК» кредитний договір від 20.04.2007 № 11145628000 про надання споживчого кредиту, згідно з яким позичальник одержав у банку кредит в іноземній валюті у сумі 62000,00 доларів США та зобов'язувався сплачувати проценти за користування кредитом і повернути його не пізніше 20 квітня 2022 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позивальника за вказаним кредитним договором між АКІБ «УКРСИББАНК» (іпотекодержатель) і ОСОБА_1 (іпотекодатель) був укладений договір іпотеки від 20.04.2007 № 52761, згідно з яким іпотекодатель передав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 37,4 м2, житловою площею 20,8 м2, що розташована у будинку АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_1 на праві власності.

На підставі інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна суд встановив, що на підставі вказаного договору іпотеки 20.04.2007, за заявою АКІБ «УКРСИББАНК» державним реєстратором внесено запис про заборону відчуження вказаного нерухомого майна (квартири) (реєстраційний номер обтяження 4847411).

У подальшому між Публічним акціонерним товариством «УКРСИББАНК» (правонаступник Акціонерного комерційного інноваційного банку «УКРСИББАНК») і Товариством з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ» були укладені договір факторингу від 13.02.2012 № 2 та договір відступлення вимоги за договорами іпотеки від 13.02.2013 № 649-650, згідно з якими права кредитора за кредитним договором від 20.04.2007 № 11145628000 про надання споживчого кредиту та іпотекодержателя за договором іпотеки від 20.04.2007 № 52761 перейшли до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕЙ-КОЛЕКТ».

Суд встановив, що на день вирішення даної справи ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором від 20.04.2007 № 11145628000 про надання споживчого кредиту в частині поверненні суми кредиту не виконав, адже строк виконання зобов'язання не настав.

Як з'ясував суд на підставі інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, в Єдиному реєстрі наявні записи про обтяження права власності на квартиру АДРЕСА_1, що розташована у будинку АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_1 на праві власності, вчинені після реєстрації заборони на відчуження вказаного майна на підставі договору іпотеки від 20.04.2007 № 52761, а саме:

23.07.2009 в Єдиному реєстрі зареєстровано обтяження типу «арешт нерухомого майна» (реєстраційний номер обтяження 8585483) на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинськго районного управління юстиції від 06.03.2009 (бланк серії АА 202985) (об'єкт обтяження - все майно власника ОСОБА_2 (попередній власник квартири ОСОБА_1);

22.10.2010 в Єдиному реєстрі зареєстровано обтяження типу «арешт нерухомого майна» (реєстраційний номер обтяження 9543510) на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинськго районного управління юстиції від 09.09.2009 б/н (об'єкт обтяження - все майно власника ОСОБА_1;

20.04.2011 в Єдиному реєстрі зареєстровано обтяження типу «арешт нерухомого майна» (реєстраційний номер обтяження 11097660) на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинськго районного управління юстиції від 08.04.2011 № 26006387 (об'єкт обтяження - все майно власника ОСОБА_1

Під час судового розгляду справи суд витребував з Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинськго районного управління юстиції документи виконавчих проваджень, в межах здійснення яких накладалися арешти на предмет іпотеки, однак, відповідач повідомив, що матеріали виконавчих проваджень знищені, оскільки згідно з вимогами пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженому Міністерством юстиції України від 25.12.2008 № 2274/5, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить три роки.

На підставі даних Єдиного держаного реєстру виконавчих проваджень суд встановив, що обтяження типу «арешт нерухомого майна» (запис від 22.10.2010, номер обтяження - 9543510 запис від 20.04.2011 номер обтяження 11097660) накладалися в межах виконавчих проваджень № 35758063 та № 26006387 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» грошових коштів.

Щодо обтяження типу «арешт нерухомого майна», запис від 23.07.2009, номер обтяження - 8585483, суд зі змісту запису про обтяження встановив, що арешт накладено при здійсненні виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 - попереднього власника квартири ОСОБА_1

У судовому засіданні представник позивача заявив, що жодних повідомлень від Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинськго районного управління юстиції про накладення арешту на предмет іпотеки він не отримував. Щодо повідомлень, які могли бути надіслані державним виконавцем на адресу Акціонерного комерційного інноваційного банку «УКРСИББАНК», представник позивача повідомив, що такі документи банком не передавалися ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» при укладенні договорів факторингу та відступлення прав вимоги за договорами іпотеки.

Як вже зазначалось, позивач стверджував, що записи про обтяження предмету іпотеки арештом на підставі постанов державних виконавців, що вчинені після реєстрації заборони відчуження цього майна на підставі договору іпотеки, перешкоджають позивачу здійснювати права іпотекодержателя щодо цього майна.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з положеннями частини шостої статті 3 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV "Про іпотеку" в разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет у розумінні Закону України від 05.06.2003 № 898-IV "Про іпотеку" означає переважне право однієї особи відносно права іншої особи на те ж саме нерухоме майно; вищий пріоритет - пріоритет, встановлений раніше будь-якого іншого пріоритету стосовно одного и того ж нерухомого майна; нижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету стосовно одного й того ж нерухомого майна.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (ч. 7 ст. 3. Закону України від 05.06.2003 № 898-IV "Про іпотеку").

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, у період виникнення справних правовідносин, визначався положеннями Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 57 вказаного Закону арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема: винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Вказаними постановами може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Закон України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" не містить визначення арешту майна, але зміст цього забезпечувального заходу розкривається у статті 170 Кримінального процесуального кодексу України, яка в даному випадку підлягає застосуванню за аналогією закону. Так, відповідно до частини першої статті 170 Кримінального процесуального кодексу України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

У контексті статті 57 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" під арештом майна боржника слід розуміти тимчасове, до скасування у встановленому цим Законом порядку, позбавлення за постановою державного виконавця або ухвалою суду права боржника на відчуження, розпорядження та/або користування майном для забезпечення стягнення з нього на підставі виконавчого документа боргу на користь стягувача. Арешт нерухомого майна боржника є одним з видів обтяжень речових прав, що підлягають державній реєстрації.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

В силу положень статті 1 вказаного Закону під державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень розуміється офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а під обтяженням - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом, актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Відповідно до статті 4 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності, зокрема, іпотека; … 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (ч. 8 ст. 54 Закону № 606-XIV).

В силу приписів статті 60 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Суд зазначає, що матеріальні норми діючого законодавства не містять підстав для скасування арешту майна боржника у випадку, якщо це майно є предметом застави чи іпотеки, адже і іпотека, і арешт нерухомого майна є видами обтяжень, які підлягають державній реєстрації з метою забезпечення пріоритету задоволенні вимог кредиторів за рахунок цього майна.

Суд також зазначає, що арешт полягає у позбавлені боржника права володіти, користуватися та розпоряджатися арештованим майном, але жодним чином не перешкоджає кредиторам в установленому порядку звертати стягнення на це майно.

У цьому контексті обов'язок державного виконавця повідомляти заставодержателю про накладення арешту на майно, що передбачений частиною четвертою статті 54 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження", слід розуміти як суто інформативний захід, який має на меті повідомити заставодержателя про існування претензій з боку інших кредиторів на майно боржника. Жодних підстав для скасування арешту або права на позов про зняття арешту із заставленого майна ця норма не утворює.

У той же час, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (ст. 60 Закону № 606-XIV). Такі позови (про зняття арешту з майна) вирішуються в порядку цивільного судочинства і пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини (ч. 2 ст. 114 ЦПК України).

У справі, що розглядалась, суд встановив, що державний виконавець в порушення вимог частини четвертої статті 54 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV "Про виконавче провадження" не повідомив іпотекодержателя про накладення арешту на предмет іпотеки за стягненнями інших кредиторів. Таким чином, суд констатує факт протиправної бездіяльності з боку державного виконавця.

Оскільки таких вимог позивач не заявляв, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та констатувати цей факт у резолютивній частині постанови.

Суд також встановив, що іпотека та арешти нерухомого майна боржника зареєстровані в державному реєстрі, внаслідок чого утворився пріоритет у задоволенні вимог позивача (іпотекодержателя) та інших кредиторів. При цьому, в даній справі, де-факто, іпотека має вищий пріоритет порівняно з арештами майна на підставі оспорюваних постанов державного виконавця, адже зареєстрована в державному реєстрі раніше.

У той же час, суд дійшов висновку, що підстави для скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно боржника відсутні, оскільки це може призвести до порушення прав інших кредиторів на задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника, у тому числі й предмета іпотеки, але після задоволення вимог іпотекодержателя. Таким чином, в цій частині позов задоволенню не підлягає.

За наведених обставин позов є таким, що підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки жодна із заявлених позовних вимог не була задоволена, підстави для присудження судових витрат з Державного бюджету України на користь позивача відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинськго районного управління юстиції, що виявилась у неповідомленні іпотекодержателя (Акціонерного комерційного інноваційного банку «УКРСИББАНК») про накладення арешту на майно боржника - ОСОБА_1.

Щодо решти позовних вимог, - у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.