Рішення № 62997089, 15.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,

при секретарі Майданець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного управління справами, Комплексу відпочинку «Пуща - Водиця» Державного управління справами, третя особа: Керівник Державного управління справами Березенко Сергій Іванович, про скасування розпорядження про звільнення, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення усіх сум, належних на дату звільнення за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Державного управління справами, Комплексу відпочинку «Пуща - Водиця» Державного управління справами на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року,-

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2015 року позивач звернувся до суду із позовом до Державного управління справами, Комплексу відпочинку «Пуща - Водиця» Державного управління справами, третя особа: Керівник Державного управління справами Березенко С.І., про скасування розпорядження про звільнення, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення усіх сум, належних до виплати на дату звільнення.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 15.08.2006 позивача було звільнено з роботи на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.05.2010 ОСОБА_1 поновлено на посаді директора будинку відпочинку «Пуща Водиця» Державного управління справами.

Зазначав, що лише 06.04.2015 керівник Державного управління справами Березенко С.І. видав розпорядження № 26-П про поновлення позивача на посаді директора будинку відпочинку «Пуща Водиця» з 15.08.2006.

Однак, 06.04.2015 керівником Державного управління справами БерезенкомС.І. видано розпорядження № 27-П про звільнення ОСОБА_1 з посади директора будинку відпочинку «Пуща Водиця» у зв'язку з реорганізацією будинку відпочинку «Пуща Водиця» та скороченням штату його працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вказував, що роботодавець не попередив його у встановленому законодавством порядку про наступне вивільнення та не запропонував іншу роботу, у зв'язку з чим працівник самостійно звернувся із заявою щодо його подальшого працевлаштування в реорганізованому комплексі. Заявою від 14.08.2006 ОСОБА_1 погодився на посаду першого заступника директора комплексу відпочинку, однак переведений на зазначену посаду не був.

Справа № 752/7608/15-ц Т.О. Невідома № апеляційного провадження: 22-ц/796/10667/2016Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. . Крім цього, позивач стверджував, що мав переважне право на залишення на роботі як постраждалий внаслідок аварії на ЧАЕС, інвалід 2 групи та як особа, на яку поширюються положення Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Також ОСОБА_1 зазначив, що в день звільнення 06.04.2015 з працівником не було проведено розрахунок, не надано трудову книжку та копію розпорядження про звільнення.

Враховуючи наведене та з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив скасувати розпорядження від 06.04.2015 № 27-п про звільнення з посади директора будинку відпочинку «Пуща Водиця» Державного управління справами, скасувати наказ від 06.04.2015 № 51 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора будинку відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами, поновити позивача на раніше займаній посаді директора будинку відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами, стягнути з Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 188 505, 90 грн., а також усі суми, належні йому на день звільнення, у тому числі за невикористані відпустки.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року позов задоволено частково. Скасовано розпорядження керівника Державного управління справами № 27-п від 06.04.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора будинку відпочинку «Пуща Водиця» Державного управління справами. Скасовано наказ директора Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами № 51 від 06.04.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади директора будинку відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами. Стягнуто з Комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справами на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 30 970, 48 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Державне управління справамита Комплекс відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справамиподали апеляційні скарги, мотивуючи їх тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Представники відповідачів зазначали, що фактичне скорочення посади директора будинку відпочинку «Пуща-Водиця» Державного управління справамивідбулося в 2006 році на підставі розпорядження Державного управління справами від 24.03.2006 № 105 про злиття будинку відпочинку «Межигір'я» та будинку відпочинку «Пуща-Водиця», тобто реорганізацію у комплекс відпочинку «Пуща-Водиця». Інші зміни в організації виробництва та праці, що відбувалися в комплексі відпочинку, юридично не можуть бути підставою для скорочення посади директора.

Вказували, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.05.2010 встановлено, що всіх працівників будинку відпочинку, в тому числі і ОСОБА_1, було попереджено про майбутнє звільнення із займаних посад не пізніше ніж за два місяці до такого звільнення, відтак вимоги ст. 49 КЗпП України виконані.

Звертали увагу, що позивачу було запропоновано зайняти вакантні посади в установах, організаціях, що перебувають в управлінні Державного управління справами, проте ОСОБА_1 відмовився від зазначених посад.

Наголошували, що посада, яку обіймав позивач, скорочена, а тому підстави для висновків щодо переважності прав на залишення на роботі відсутні.

Зазначали, що позивачем не заявлялась вимога про поновлення його на посаді директора комплексу відпочинку «Пуща-Водиця», а відтак суд фактично вийшов за межі позовних вимог.

Вказували, що поновлення позивача на посаді, яку він раніше не обіймав, призведе до порушення прав іншої особи, яка на даний час займає вказану посаду.

Враховуючи наведене, представник Державного управління справами тапредставник комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» просили рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Також, не погоджуючись із вказаним рішенням суду, з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1 Подану скаргу мотивував тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Вказував, що суд невірно вирахував період вимушеного прогулу з 06.04.2015 по 14.06.2016, який становить не 296, а 300 робочих днів, крім цього, рахувати необхідно по 15.06.2016, оскільки саме ця дата вказана в рішенні суду. Також вимушений прогул позивача триває до моменту ухвалення рішення апеляційним судом.

Вважав, що позивачу підлягає виплата коштів в розмірі 32 644, 56 грн., а на момент ухвалення рішення судом апеляційної інстанції сума виплати збільшиться.

Зазначав, що суд помилково вказав про вимогу позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, оскільки в позовній заяві та в подальших уточненнях до неї позивач просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року змінити в частині стягнення з комплексу відпочинку «Пуща-Водиця» середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.04.2015 по день ухвалення рішення судом апеляційної інстанції та стягнення з комплексу заробітку за час затримки виконання рішення суду з 19.12.2013 по 06.04.2015 в розмірі 54 816, 30 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник доводи своєї апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. Проти задоволення апеляційних скарг відповідачів заперечували.

Представники відповідачів проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечували, просили задовольнити апеляційні скарги Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща Водиця» Державного управління справами.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.05.2010, залишеним без змін у вказаній частині рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14.09.2010 та ухвалою Верховного Суду України від 23.02.2011, скасовано розпорядження керівника Державного управління справами від 15.08.2006 № 16/111-к, а також скасовано наказ Комплексу відпочинку «Пуща Водиця» від 15.08.2006 № 15. ОСОБА_1 поновлено на посаді директора будинку відпочинку «Пуща Водиця» (а.с. 11-15, 120-122, 125-128 том І).

Розпорядженням керівника Державного управління справами від 06.04.2015 № 26-П ОСОБА_1 поновлено на посаді директора будинку відпочинку «Пуща Водиця» Державного управління справами з 15.08.2006 (а.с. 9, том І).

Розпорядженням керівника Державного управління справами від 06.04.2015 № 27-П ОСОБА_1 звільнено з посади директора будинку відпочинку «Пуща Водиця» Державного управління справами у зв'язку з реорганізацією будинку відпочинку «Пуща Водиця» та скороченням штату його працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 10, том І).

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до наказу будинку відпочинку «Пуща Водиця» Державного управління справами від 31.03.2006 № 69 заступнику директора доручено організувати роботу щодо попередження всіх працівників будинку відпочинку «Пуща Водиця» про майбутнє звільнення з займаних посад на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 66, том І).

Як вбачається зі списку працівників будинку відпочинку «Пуща Водиця», у квітні 2006 ОСОБА_1 був попереджений про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 67, том І).

Однак, вказане попередження передувало звільненню ОСОБА_1 саме 15.08.2006, яке в подальшому рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13.05.2010 було визнано незаконним. Разом з цим, в рамках даної справи оскаржується звільнення ОСОБА_1, яке було здійснено 06.04.2015. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність істотних порушень норм законодавства при звільненні, зокрема ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, до моменту звільнення 06.04.2015 ОСОБА_1 займав посаду директора будинку відпочинку «Пуща Водиця» Державного управління справами, та просив суд поновити його саме на цій посаді.

Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Комплексу відпочинку «Пуща Водиця» Державного управління справами, яку позивач не займав. Доводи апеляційних скарг Державного управління справами та Комплексу відпочинку «Пуща Водиця» Державного управління справами в цій частині є обґрунтованими.

З приводу позовних вимог та доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.05.2010 колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Стаття 236 КЗпП України передбачає спеціальну процедуру стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Зокрема, вказана норма не передбачає звернення до суду із новим позовом, оскільки спір фактично вже вирішений і не потребує ухвалення окремого рішення з даного питання. Натомість, орган, який розглядав трудовий спір, постановляє відповідну ухвалу в рамках тієї справи, в якій було ухвалене рішення про поновлення працівника на роботі і яке не було виконане у встановлений строк.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13.05.2010 не підлягають задоволенню з огляду на порушення порядку звернення.

Відповідно до положень ст. 309 ЦПК України, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Відтак, з мотивувальної чатини оскаржуваного рішення слід виключити посиланя на ст. 233 КЗпП України як підставу для відмови в задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2010 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що період вимушеного прогулу необхідно обраховувати включаючи день 15.06.2016 не можуть бути прийняті до уваги, оскільки рішення про поновлення позивача на роботі ухвалено судом 15.06.2016. В зазначеній частині рішення суду підлягає негайному виконанню та передбачає можливість допущення працівника до роботи цього ж дня.

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року є законним та обґрунтованим і підлягає залишенню без змін. Інші доводи апеляційних скарг цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та в частині посилань на ст. 233 КЗпП України як підставу для відмови в задволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2010 року.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Державного управління справами, апеляційну скаргу Комплексу відпочинку «Пуща - Водиця» Державного управління справами та апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року в частині поновлення на работі ОСОБА_1 змінити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора будинку відпочинку «Пуща - Водиця» Державного управління справами.

Змінити рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року, виключивши з мотивувальної чатини рішення посиланя на ст. 233 КЗпП України як підставу для відмови в задволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 травня 2010 року.

В іншій частині рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 червня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: