Рішення № 62995590, 22.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6427/16

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Коротков В. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Короткова В.Д.

суддів Гончаренко В.М., Таварткіладзе О.М.

з участю секретаря Ярахмедова Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 14 липня 2016 року,

встановила:

В квітні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3про поділ спільного сумісного майна подружжя, посилаючись на те, що сторони знаходилися в шлюбі з 26.11.1993року по 04.05.2012року. Під час шлюбу сторони на земельній ділянці площею 0,0954 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належала на праві власності відповідачці ОСОБА_3, за власні кошти та власними силами побудували садові будівлі: садовий будинок літера « А», загальною площею 105,2 кв.м, житловою площею 26,8 кв.м, гараж літ «Б», літньої кухні літ.»В».

Позивач посилався на те, що садові будівлі є спільною сумісною власністю подружжя та просив здійснити його поділ, визнавши за ним право власності на ? частину садового будинку.

Позивач також посилався на те, що з набуттям права власності на садові будівлі, до нього перейшло право власності на земельну ділянку відповідно до його частки у спільній сумісній власності. Тому позивач просив визнати за ним право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,0954 га.

Відповідачка позов не визнала.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 14 липня 2016 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та доводи заперечень на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову з наступних підстав.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3знаходилися в шлюбі з 26.11.1993року по 04.05.2012року(а.с.7-8).

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №928 від 08.10.1998року ОСОБА_3 передана безкоштовно у приватну власність для садівництва земельна ділянка площею 954 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1(а.с.58). 22.12.2000року ОСОБА_3 отримала державний акт на земельну ділянку(а.с.57).

Під час шлюбу сторони на земельній ділянці за власні кошти та власними силами побудували садові будівлі: садовий будинок літера « А», загальною площею 105,2 кв.м, житловою площею 26,8 кв.м, гараж літ «Б», літньої кухні літ.»В», який рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №1457 від 11.12.2008року був прийнятий в експлуатацію(а.с.52-56). Право власності на садовий будинок було оформлено на ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 11.06.2009року та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно(а.с.11-12, 51).

Суд першої інстанції не врахував, що садові будівлі набуті подружжям за час шлюбу, а тому належать дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності відповідно до ч.1 ст.60 СК України.

Те, що садові будівлі були побудовані за спільні кошти подружжя та власними силами підтверджується поясненнями сторін, показами свідків та документами про доходи позивача та придбання будівельних матеріалів, які містяться в матеріалах справи.

Так з копії трудової книжки позивача, довідок про заробітну плату вбачається, що під час шлюбу та будівництва садових будівель позивач працював та мав постійний дохід(а.с.144-147, 167-171).

На підтвердження участі у будівництві позивачем представлені товарні чеки на придбання будівельних матеріалів(а.с.13-14).

Свідок ОСОБА_4 показала, що садовий будинок подружжя будували власними силами, та за допомогою родичів, зокрема в будівництві допомагав її чоловік ОСОБА_5 На будівництво подружжя позичали у ОСОБА_5 кошти в сумі 400 доларів США, які повертав позивач, що також підтвердила відповідачка.

Відповідачка також підтвердила, що позивач працював електриком та виконував в будинку електричні роботи, а також ремонтував автомобіль громадянину на ім»я Борис, який здійснював штукатурку в будинку.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 підтвердили, що будинок будувався під час шлюбу на протязі 5-7 років. Будинок будували робітники, з якими розраховувалася відповідачка.

Оцінюючи вищезазначені докази, колегія суддів вважає, що спірні садові будівлі набуті подружжям за час шлюбу, внаслідок спільної участі подружжя коштами та працею в набутті цього майна, а тому належать сторонам на праві спільної сумісної власності.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-79цс13: належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Виходячи з вимог ч.1 ст.70 СК України про рівність часток майна дружини та чоловіка при поділі їх спільного сумісного майна, колегія суддів вважає, що за кожним з них можливо визнати право власності на ? частину спірних садових будівель.

Ствердження відповідачки про те, що спірний будинок перебудований з будинку, що вона успадкувала після смерті її матері не підтверджуються відповідними доказами. Так, в справі відсутні відомості про існування нерухомого майна на земельній ділянці до будівництва спірних садових будівель та введення їх в експлуатацію 11.12.2008року. Не надано доказів спадкування відповідачкою об»єктів нерухомості.

Позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на ? частину земельної ділянки, на якій розташовані садові будівлі, підлягають задоволенню з наступних підстав.

Земельна ділянка площею 954 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 передана безкоштовно відповідачці у приватну власність для садівництва рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №928 від 08.10.1998року (а.с.58).

Відповідно до положень статей 6, 17 ЗК України 1990 р., Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» (далі - Декрет № 15-92), Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджено наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 р. № 10; далі - Порядок передачі земельних ділянок) і ст. 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації ОСОБА_3 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Частина 4 цієї статті передбачає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Аналогічні положення містяться в ч.1 ст.377 ЦК України.

Виходячи з положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України, згідно з якими при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди.

Таке роз»яснення міститься у пункті 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (Із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), а також у Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 9 грудня 2015 р. у справі № 6-814цс15).

Колегія суддів вважає, оскільки подружжям на спірній земельній ділянці, яка належала відповідачці, побудовані садові будівлі, які є спільною сумісною власністю подружжя, тому у позивача, як учасника спільної власності, виникло право власності на земельну ділянку у розмірі його права на садові будівлі, тобто у розмірі ? частини. Тому позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на ? частину земельної ділянки підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом не правильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, тому на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору в сумі 5563 грн., які понесені позивачем(а.с.1,2,86,222), підлягають стягненню на його користь з відповідачки частково в розмірі ? частини в сумі 2781,50 грн. на підставі ч.1 ст.88 ЦПК України.

При подачі позову та доповнень до нього позивачем сплачено 1300 грн. замість 3654 грн. Тому недоплачена сума судового збору в сумі 2354 грн. підлягає стягненню з позивача та відповідачки в дохід держави в рівних частках - по 1177 грн. з кожного.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.3, 314 ч.2 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 14 липня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя - садових будівель, які складаються з садового будинку літера « А», загальною площею 105,2 кв.м, житловою площею 26,8 кв.м, гаражу літ «Б», літньої кухні літ.»В», що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, визнавши за ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 право власності на ? частину зазначених садових будівель за кожним.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину земельної ділянки площею 0,0954 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 2781 гривню 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір по 1177 гривень з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді апеляційного суду Одеської області В.Д.Коротков

В.М.Гончаренко

О.М.Таварткіладзе