Ухвала суду № 62995401, 23.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4759/16

Головуючий у першій інстанції Плавич І. В.

Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Суворова В.О., Сватаненка В.І.

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Крупки Олени Олександрівни на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки посилаючись на те, що 25 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, було укладено кредитний договір №11174870000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 80000,00 доларів США з розрахунку 13,5% річних на строк з 25 червня 2007 року по 25 червня 2023 року з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а остання в свою чергу - зобов'язувалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

Виконання основного зобов'язання було забезпечене іпотекою (майновою порукою), про що укладено окремий договір з ОСОБА_3

В подальшому АТ «УкрСиббанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за низкою кредитних договорів та договорів забезпечення, в тому числі - договорів з ОСОБА_4, ОСОБА_3

Однак, не зважаючи на взяті на себе зобов'язання, ОСОБА_4 в порушення умов укладеного договору суму кредиту не повернула та проценти не сплатила, у зв'язку з чим банк звернувся з даним позовом до суду, заявляючи вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2015 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25 червня 2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» - з однієї сторони, та ОСОБА_3 - з іншої сторони, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, під реєстраційним №3337, - АДРЕСА_1, загальною площею 67,4кв.м., погодженою сторонами вартістю 781149,00 гривень, що належить ОСОБА_3.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави суму неоплаченого судового збору у розмірі 3654,00 грн..

Вважаючи рішення суду незаконним представник ПАТ «Дельта Банк» - Крупка О.О. звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2015 року в частині відмови позивачу щодо визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на трьохкімнатну квартиру № 2, загальною площею 67,4 кв.м., жилою площею 44,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Змінити рішення в частині звернення на предмет іпотеки, а саме викласти резолютивну частину рішення суду в наступній редакції: «В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором № 1117480000 від 25.06.2007 року у розмірі 3444372,69 грн., з яких: тіло кредиту - 1514747,69 грн., відсотки - 1513078,46 грн., пеня - 390681,69 грн., сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу - 7955,01 грн., сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по процентам - 17909,84 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_3., а саме: трьохкімнатну квартиру № 2, загальною площею 67,4 кв.м., жилою площею 44,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого п'ятою одеською державною нотаріальною конторою 18.02.1992 року за реєстровим № 3-с-253, зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 26.02.1992 року в книзі за № 56 доп., на стор. 152, під реєстровим № 1121, і немає жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів, на підставі яких іпотекодавець отримав право власності на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на нього за ПАТ «Дельта Банк». В іншій частині рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3 суд обгрунтовано дійшов зазначеного висновку.

Судом встановлено, що 25 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» - з однієї сторони, та ОСОБА_4 - з іншої сторони, було укладено кредитний договір №11174870000, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 80000,00 доларів США з розрахунку 13,5% річних на строк з 25 червня 2007 року по 25 червня 2023 року з погашенням кредиту та процентів за користування кредитом щомісячно згідно із відповідним графіком, а остання в свою чергу - зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

На забезпечення виконання основного зобов'язання, 25 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» - з однієї сторони, та ОСОБА_3 - з іншої сторони, було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5, під реєстраційним №3337, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_3 передає в іпотеку банку нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1, загальною площею 67,4кв.м., погодженою сторонами вартістю 781149,00 гривень.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в силу якого ПАТ «УкрСиббанк» відступило на користь ПАТ «Дельта Банк» право вимоги до боржників з повернення заборгованості за низкою кредитних договорів, в тому числі - договорів з ОСОБА_4, ОСОБА_3

В порушення вимог кредитного договору, ОСОБА_4 умови договору не виконує, кредит не повертає, проценти не сплачує.

Надаючи виниклим між сторонами по справі правовідносинам належну правову оцінку, судом досліджено зміст ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, за якою зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 1054 ч.ч.1,2 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст. 1055 ч.ч.1,2 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до вимог ст. 1054 ч.2 ЦК України, судом звернуто увагу на наступне. Згідно ст. 1046 ч.1 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З урахуванням даних норм закону та на підставі встановлених фактів по справі суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини, що підтверджується змістом кредитного договору та договору забезпечення. Однак ОСОБА_4 не виконує відповідного грошового зобов'язання.

Відповідно до вимог ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ч.1 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з положень кредитного договору, боржник ОСОБА_4П отримала відповідну суму кредитних коштів в користування до 25 червня 2023 року. Однак як погодили сторони в умовах договору, кредитор зокрема має право на дострокове стягнення заборгованості за кредитом у випадках невиконання умов договору позичальником (розділ 6 кредитного договору), що відповідає положенням ст. 1050 ч.2 ЦК України.

В силу ст. 536 ч.ч.1,2 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно вимог ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що позичальник ОСОБА_4 прострочила виконання зобов'язання з повернення суми кредиту та процентів за правочином.

Згідно ст. 625 ч.ч.1,2 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимогами ст. 534 ч.1 ЦК України встановлено, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Тобто, зважаючи на таку регламентацію виниклих між сторонами по справі правовідносин й виходячи із умов кредитного договору, суд прийшов до правильного висновку, що заявляючи та обґрунтовуючи позовні вимоги, сторона позивача виходить з розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 28 липня 2015 року, за яким загальна сума боргу ОСОБА_4 становить 3444372,69 гривень.

Згідно п.23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України «Про заставу», статей 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки. У зв'язку із цим солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами ЦК не передбачена.

В силу ст. 589 ч.ч.1,2 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Разом з тим, відповідно до ст. 590 ч.ч.1,2 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачає ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що рішення суду повинно бути таким, що виконується, суд правильно вважав обґрунтованим звернення стягнення на предмет іпотеки внаслідок порушення основного грошового зобов'язання.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, виключно в межах заявлених вимог та не вправі на власний розсуд виходи за рамки цих вимог чи змінювати осіб, до яких такі вимоги заявлено (ст.ст. 11, 33 ЦПК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Виходячи з викладеного, суд правильно дійшов висновку що вимоги позивача щодо визнання за банком права власності на заявлене нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, задоволенню не підлягають.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851 цс15 визначено, що ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

При вирішенні даної категорії справ судам слід встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив обставини у справі, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Посилання автора апеляційної скарги на необґрунтованість рішення суду щодо безпідставності та передчасності задоволення вимог позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на предмет іпотеки, як на підстави для скасування оскаржуваного рішення є необґрунтованими, оскільки спростовані дослідженими судом обставинами, яким дана правильна правова оцінка.

Доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Крупки Олени Олександрівни - відхилити.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: В.О. Суворов

В.І. Сватаненко