Ухвала суду № 62994783, 28.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/2384/16-ц 28.11.2016 28.11.2016 28.11.2016

Провадження №22-ц/784/2172/16

Категорія 49 Головуючий у суді 1 інстанції ОСОБА_1

Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

У Х В А Л А

іменем України

28 листопада 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів Довжук Т.С. та Коломієць В.В.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, -

у с т а н о в и л а :

16 травня 2016 року ОСОБА_4 пред'явила зазначений позов до ОСОБА_3, який обґрунтувала наступним.

06 червня 2014 року вона та відповідач уклали шлюб, про що Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції зроблено відповідний актовий запис за № 189.

У шлюбі, 12 листопада 2014 року вона народила сина ОСОБА_5, батьком якого є відповідач.

Посилаюсь на те, що шлюбні стосунки між нею та відповідачем припинились фактично ще з січня 2016 року, та він на даний час проживає окремо і подальше сумісне життя та збереження сімї є неможливим, просила шлюб між ними розірвати за рішенням суду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2016 року позов задоволено.

ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, при цьому обовязково зазначити в мотивувальній частині рішення специфіку та черговість етапів відносин сторін, а також той факт, що шлюбні відносини припинилися з вини саме позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на невідповідність оскарженого рішення суду вимогам чинного процесуального законодавства.

Апеляційну скаргу слід відхилити і залишити без змін рішення суду 1 інстанції, оскільки районний суд ухвалив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд вважав доведеним, що сімя сторін остаточно розпалася і не може бути збережена. Оскільки обидва з них категорично заперечують проти продовження шлюбу і не бажають його зберігати й підтримувати, то шлюб треба розірвати.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Відповідно до ст.ст. 214, 215 ЦПУ України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судовий розгляд, яким справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду іменем України.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права, через що суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК).

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті статей 10 і статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обовязково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

У вступній частині рішення зазначаються: час та місце його ухвалення; повне найменування суду, що його ухвалив; прізвище та ініціали судді і секретаря судового засідання; імена (найменування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет позовних вимог.

В описовій частині рішення необхідно, зокрема, вказати: зміст і підстави позовних вимог відповідно до позовної заяви; про внесені зміни підстав чи предмета позову, розміру позовних вимог, якщо вони мали місце, і узагальнено викласти позицію відповідача: чи визнає він позов, а якщо визнає, то повністю чи частково; у разі заперечень у чому суть заперечень проти позову; пояснення осіб, які беруть участь у справі, висновки органів державної влади або місцевого самоврядування, якщо вони брали участь у справі, а також зазначити докази і обставини, для встановлення яких вони досліджувалися.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК).

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права, у відповідних випадках на норми Конституції України, на підставі яких визначено права та обовязки сторін у спірних правовідносинах, на статті 10, 11, 60, 212 та 214 ЦПК (статті 224226 ЦПК при ухваленні заочного рішення) й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обовязки сторін. У разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини, які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

У необхідних випадках суд зазначає про урахування:

- рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення Конституції та законів України, які підлягають застосуванню в даній справі та при вирішенні питання про відповідність Основному Закону України нормативно-правових актів, перелічених у пункті 1 частини першої статті 150 Конституції України, якими сторони доводять свої вимоги чи заперечення;

- постанов Пленуму Верховного Суду України, прийнятих відповідно до статті 125 Конституції України і статті 55 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-III «Про судоустрій України», з питання застосування норм процесуального та матеріального права, які підлягають застосуванню в даній справі.

Пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, пояснення експерта, спеціаліста наводяться в рішенні суду від третьої особи. У тексті рішення не допускається використання скорочень і слів, які не прийнято застосовувати в офіційних документах, а також внесення виправлень, не застережених перед підписом судді.

Резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215217 ЦПК.

У ній, зокрема, має бути зазначено:

-висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено);

-висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено;

-розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні;

-вартість майна, яке належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна у наявності не буде;

-конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права;

-розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 88 ЦПК;

-строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження;

-у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд зобовязаний або має право його допустити.

При обєднанні в одне провадження кількох вимог або прийнятті зустрічного позову чи позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, має бути сформульовано, що саме ухвалив суд щодо кожної позовної вимоги.

Оскаржене рішення у повній мірі відповідає виписаним процесуальним нормам, а тому може вважатися обґрунтованим та законним.

Так, в силу статті 51 Конституції України, статей 21, 105, 110 - 112 СК України, шлюб, як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану, охороняються державою.

Він може бути припинений внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

При розгляді справ про розірвання шлюбу суд зясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, і обовязково вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Рішення про розірвання шлюбу суд постановляє лише у разі, якщо встановить, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам хоча б одного з них або інтересам їхніх дітей, які мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів даної справи, і сторони цього не заперечують, з червня 2014 року вони у шлюбі. 12 листопада того ж року вона народила сина, проте вже тоді подружнє життя не склалося. Відсутність власного житла, постійної роботи або доходу у відповідача стало приводити до сварок та непорозумінь, відокремленого тимчасового роздільного проживання. Після чергової сварки у травні 2015 року подружні стосунки та сумісне проживання сторонами взагалі було припинено. Спроби примиритися позитивного вирішення не мали, а, навпаки викликали нові конфлікти, до яких втягувалися їх рідні, а також працівники поліції, яких викликали для врегулювання сварок. З січня 2016 року сторони остаточно припинили шлюбні відносини і не бажають їх відновлювати та підтримувати.

Натепер сторони проживають порізно і бажання відновити спільне проживання однією сімєю не виявляють.

Ніхто із сторін належними та допустимими доказами зазначене не заперечив та не виявив бажання примиритися.

Обидва проти задоволення позову не заперечували.

За такого позов ОСОБА_4 підлягає задоволенню, а спільний шлюб сторін - розірванню.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і суд 1 інстанції, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Що ж до тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу, про наявність процесуальних порушень при розгляді судом 1 інстанції даної цивільної справи, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки більша частина з них не має підтвердження, а ті ж, що мають місце, носять формальний характер і не вплинули на результат вирішення справи.

Дійсно, оскаржений процесуальний документ не є взірцем юридичної техніки і мав би бути виготовлений більш прискіпливо та професійно, проте, з підстав, наведених особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасований, оскільки є формально достатнім.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Лисенко П.П.

Судді: Довжук Т.С.

ОСОБА_6