Рішення № 62994727, 23.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/1552/13-ц 23.11.2016 23.11.2016 23.11.2016

Справа № 481/1552/13-ц

Провадження № 22ц/784/2351/16 Суддя першої інстанції - Уманська О.В.

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за участю третьої особи - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича про визнання недійсними державного акту на землю, договорів міни та визнання права власності на земельну ділянку,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними державного акту на землю, договорів міни та визнання права власності на земельну ділянку.

Позивач зазначав, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 1 липня 2013 року рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 року скасовано і ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про звернення стягнення на земельну ділянку, припинення та визнання права власності відмовлено. Проте, на підставі рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 року, ОСОБА_7 8 листопада 2012 року отримав державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, площею 8,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. 12 червня 2013 року ОСОБА_7 вказану земельну ділянку за договором міни відчужив ОСОБА_6, який в подальшому 31 липня 2013 року спірну земельну ділянку за договором міни відчужив ОСОБА_5

Посилаючись на викладене та на те, що ОСОБА_7 незаконно набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 року, яке скасоване рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 1 липня 2013 року, остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати недійсними: державний акт на право власності на земельну ділянку площею 8,28 га серія НОМЕР_1 від 8 листопада 2012 року за реєстраційним номером НОМЕР_3, виданий на ім'я ОСОБА_7; договір міни від 12 червня 2013 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за №2534; договір міни, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за №2970 та визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 8,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Баратівської сільської ради Новобузького району, кадастровий номер НОМЕР_2.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року позов задоволено частково. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 8,28 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Баратівської сільської ради Новобузьського району Миколаївської області, серії НОМЕР_1 від 8 листопада 2012 року, за реєстраційним номером НОМЕР_3, що виданий на ім'я ОСОБА_7 на підставі рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2007 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційний скарзі позивач ОСОБА_4, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, вважаючи рішення суду незаконним та необґрунтованим, просив його в частині відмови у задоволенні вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається та таке встановлено судом, що ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 7 лютого 2002 року належала земельна ділянка площею 8,28 га для ведення сільськогосподарського виробництва, розташована на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (т. 3 а.с.16).

Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 7 листопада 2007 року визнана мирова угода, укладена між представником ОСОБА_7 - ОСОБА_9 та ОСОБА_4, за умовами якої останній передав ОСОБА_7 в рахунок погашення свого боргу за договором позики у розмірі 25 000 грн. вищевказану земельну ділянку (т. 3 а.с.15).

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 року задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 Ухвалено про звернення стягнення на земельну ділянку площею 8,28 га для ведення сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Новобузького району Миколаївської області, що належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі державного акту серії Р2 №566265 від 7 лютого 2002 року, зареєстрованого за №3691. Припинено право власності ОСОБА_4 та визнано за ОСОБА_7 право власності на цю ж земельну ділянку. Встановлено порядок виконання рішення суду шляхом заборони компетентним органам відмовляти у виготовлені нового державного акту на ім'я ОСОБА_7 (т.3 а.с. 14).

На підставі вказаного рішення суду ОСОБА_7 8 листопада 2012 року отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 8,28 га серія НОМЕР_1 за реєстраційним номером НОМЕР_3 (т. 3 а.с. 5).

В подальшому між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір міни земельних ділянок в тому числі і спірної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 12 червня 2013 року за реєстровим № 2534 (т.3 а.с. 8-9).

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 31 липня 2013 року рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 року скасовано та ухвалене нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено (т. 1 а.с. 5-6).

Згодом спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_5, за договором міни, укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за реєстровим №2907 від 31 липня 2013 року (т. 3 а.с.10-11).

За ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом способів.

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, або судових рішень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися не тільки рішення відповідних органів, а і самі акти на право власності на земельні ділянки.

З урахуванням того, що рішення суду на підставі якого ОСОБА_7 отримав державний акт на право власності на спірну земельну ділянку скасовано, то висновок суду про визнання недійсним державного акту серії НОМЕР_1 від 8 листопада 2012 року є вірним.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог про визнання недійсними договорів міни земельної ділянки та визнання права власності на спірну земельну ділянку суд першої інстанції виходив з того, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушених прав та наявність чинної ухвали суду про затвердження мирової угоди, за умовами якої позивач передав ОСОБА_7 в рахунок погашення свого боргу належну йому земельну ділянку.

Проте, з таким висновком суду погодитися в повній мірі неможливо.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені статтею 16 ЦК України. Так під способами захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника.

Підставами позову згідно зі ст. 119 ЦПК України, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Із системного аналізу та суті позовних вимог ОСОБА_4 (обставин, якими він обґрунтовував вимоги), викладених в уточнених позовних заявах, вбачається, що позивачем були заявлені вимоги направлені саме на захист його прав як власника через застосування норм права власності, яке включає в себе право власника на витребування майна від добросовісного набувача ( ст. 388 ЦК України).

Так, згідно ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі виконання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх , неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За положеннями ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі інших шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

В роз'ясненнях, що містяться в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 6 листопада 2009 року зазначено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Отже, після визнання недійсним та скасування правочину про передачу у власність земельної ділянки, яка в подальшому на виконання даного недійсного правочину була передана шляхом відчуження третій особі, належним способом захисту порушеного права власності є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом пред'явлення віндикаційного позову. Аналогічна правова позиція висловлена й у постановах Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року № 6-170цс14, від 25 червня 2014 року № 6-67цс14 та від 13 травня 2015 року № 6-67цс15.

Зазначення в позовній заяві ст. 152 ЗК України як підставу для захисту порушених прав позивача на спірну земельну ділянку є помилковим, а відтак вимоги про визнання права власності на землю задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до вимог ст. 388 ЦК України, якими обґрунтовував свій позов ОСОБА_4, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню.

Посилання суду на ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 7 листопада 2001 року, якою затверджена мирова угода між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, як на підставу відмови у задоволені вимог про визнання права власності є безпідставні, оскільки за умовами зазначеної угоди позивачем лише було передано відповідачу належну йому земельну ділянку. Право власності ОСОБА_7 на землю було визнане на підставі рішення суду, яке скасоване.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, вимоги позивача про визнання недійсним договору міни в частині земельної ділянки площею 8,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_2, укладеного 12 червня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за р/№2534 підлягають задоволенню з подальшим витребуванням цієї земельної ділянки у ОСОБА_5 на користь позивача.

Що стосується вимог про визнання недійсним договору міни від 31 липня 2013 року то вони задоволенню не підлягають, оскільки вказаний договір був вчинений після недійсного правочину.

За таких обставин рішення суду на підставі п.4 ч1 ст. 316 ЦПК України в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання недійсними договорів міни та визнання права власності скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог. Визнати недійсним договір міни в частині земельної ділянки площею 8,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_2, укладений 12 червня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. за р/№2534. Витребувати у ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2 площею 8,28 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області на користь ОСОБА_4

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням сплати за апеляційну скаргу у розмірі 1325,36 грн. з кожного по 441,80 грн., у зв'язку з чим рішення суду в частині судових витрат на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає зміні.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про визнання недійсними договорів міни та визнання права власності скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів міни та визнання права власності задовольнити частково.

Договір міни в частині земельної ділянки площею 8,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, кадастровий номер НОМЕР_2, укладений 12 червня 2013 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком Сергієм Анатолійовичем за р/№2534 визнати недійсним.

Витребувати у ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_2 площею 8,28 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області на користь ОСОБА_4.

Рішення суду в частині судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1325,36 грн. з кожного по 441,80 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: