Ухвала суду № 62994338, 24.11.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/2912/15 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю.

Провадження № 22-ц/783/136/16 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

Категорія: 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Приколоти Т.І.

суддів: Струс Л.Б., Павлишина О.Ф.

при секретарі: Івановій О.О.,

з участю: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 2 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) «Вітерець», про визнання недійсними договору позики та договору поруки, -

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСББ «Вітерець» про визнання недійсними договору позики та договору поруки - відмовлено.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 Посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалене з порушення норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуваних обставинах справи. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову. Зазначає, що оспорювані договори позики та поруки були виготовлені безпосередньо перед зверненням ОСОБА_4 з позовом до Сихівського районного суду м.Львова про солідарне стягнення коштів з ОСОБА_5 та ОСББ «Вітерець», що безумовно свідчить про їх фіктивність та безгрошовість. Вказує, що договори укладено після прийняття судових рішень в його користь не у 2008 році, а в 2014-2015 роках. Стверджує, що ці договори, переслідують мету сприяння відповідачу ОСББ «Вітерець» ухилитись від боргових зобов'язань. Вказує, що не існує жодних боргових зобов'язань між відповідачами, які є родичами між собою.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_2 дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Право на судовий захист передбачається ст.55 Конституції України.

Згідно із ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановлено, що 13 листопада 2008 року укладено договір позики, згідно умов якого відповідач ОСОБА_4 (позикодавець) передала відповідачу ОСОБА_5 (позичальник) у власність грошові кошти в сумі 7 000 000 грн., які остання зобов'язувалася повернути до 13 листопада 2014 року. Письмовою розпискою від 13 листопада 2013 р. ОСОБА_5 підтвердила отримання нею грошових коштів згідно з укладеним договором позики.

Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку (ст.553 ЦК України).

З метою забезпечення виконання зобов'язань, між ОСОБА_4 (кредитор) та ОСББ «Вітерець» (поручитель) 13 листопада 2008 року укладено договір поруки, згідно з яким поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_5 свого обов'язку за договором позики від 13 листопада 2008 року.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Тому відповідно до ст.234 ЦК України правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, визнається судом недійсним. Цивільний кодекс України називає такі правочини фіктивними.

Статтею 234 ЦК України не передбачено коло осіб, які мають право звертатись з позовом про визнання фіктивного правочину недійсним. Це можуть зробити сторона фіктивного правочину або інша заінтересована особа.

Згідно з вимогами ст.16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним способом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач в силу ст.10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Згідно ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За умовами ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином.

Згідно роз'яснень, що містяться в п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалась досягти правового результату, такий правочин не можна визнавати фіктивним.

Судом встановлено, що на даний час відкрите виконавче провадження стосовно примусового виконання рішення Сихівського районного суду м.Львова від 20 листопада 2013 року про стягнення з ОСББ «Вітерець» на користь ОСОБА_3 1 274 285 грн., 1820 грн. судових витрат. На майно ОСББ «Вітерець» накладено арешт. Суд прийшов до висновку, що наявність відкритого виконавчого провадження і застосування у зв'язку з цим обтяжень для такого виконання, забезпечуватиме відновлення порушених прав позивача щодо повернення йому суми боргу.

Жодних судових рішень стосовно примусового виконання боргових зобов'язань між відповідачами не приймалось, виконавчих проваджень з цього приводу не існує.

Приведені обставини вказують, що першочергово відбуватиметься примусове виконання наявного рішення суду на користь ОСОБА_3 та інших стягувачів, забезпечене майном ОСББ «Вітерець».

Розписки, які містяться в матеріалах справи, вказують на мету та наміри, з якими укладались оспорювані правочини.

Позивачем не надано доказів на обґрунтування оспорюваних договорів позики та поруки від 13 листопада 2008 року недійсними в порядку ст.234 ЦК України.

На підставі аналізу наявних у справі доказів, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що цивільне право позивача відповідачами не порушено, а тому відсутні правові підстави для його захисту в судовому порядку при зверненні до суду з вимогами про визнання договорів позики та поруки від 13 листопада 2008 року недійсними.

З такими висновками суду належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1, ст.307, ст.ст. 308, 313, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 2 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: