Рішення № 62992742, 24.11.2016, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

24.11.16

Провадження № 2/235/790/16

Справа 235/1199/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі: головуючого судді Філь О.Є.

при секретарі: Ярмаченко В.В.

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Красноармійську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Данком» про зміну причини та дати звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 18.02.2016 року звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Данком» про зміну причини та дати звільнення в трудовій книжці, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

На підтвердження своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначив, що 29.04.2015 року він був прийнятий на роботу електрослюсарем по ремонту електрообладнання до АБЗ м. Красноармійська ТОВ «Данком» згідно наказу № 41-к від 29.04.2015 року.

05.08.2015 року його було переведено на посаду головного енергетика згідно наказу № 103-к від 03.08.2015 року.

01.10.2015 року його було переведено на посаду начальника виробництва згідно наказу № 107-к від 01.10.2015 року.

05.12.2015 року ним було подано заяву про звільнення за власним бажанням до адміністрації підприємства. Згідно КЗпП України підприємство зобовязало його відпрацювати до 18.12.2015 року.

18.12.2015 року він звернувся до підприємства щодо звільнення та повернення трудової книжки, але отримав усну відмову без поважних на те обставин.

25.12.2015 року він звернувся з заявою про звільнення, повернення трудової книжки та перерахування заробітної плати за листопад та грудень 2015 року на зарплатну картку, зазначену заяву направив поштою.

03.01.2015 року він отримав лист від адміністрації підприємства вих. № 154/1 від 21.12.2015 року, в якому його повідомили про звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

20.01.2015 року він звернувся до Артемівської міжрайонної прокуратури з заявою про злочин щодо порушення Закону України «Про оплату праці» та КЗпП України.

12.02.2016 року від ТОВ «Данком» він отримав цінного листа, в якому були копія наказу про звільнення, трудова книжка, лист від 08.02.2016 року за № 23 про наявність у нього заборгованості перед підприємством в розмірі 12261 грн.

Позивач вважає формулювання причин звільнення його з роботи неправильним, оскільки у відповідності з ч. 1 ст. 38 КЗпП України він мав право розірвати трудовий договір, укладений з відповідачем, попередивши його письмо за два тижні, і він зобовязаний був звільнити його за власним бажанням.

Несвоєчасне повернення трудової книжки стало перешкодою для постановки на облік до Красноармійського районного центру зайнятості, неправильне формулювання причин звільнення стало перешкодою для працевлаштування на іншу роботу та отримання допомоги в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців.

На день предявлення позову він перебував у вимушеному прогулі з 19.12.2015 року по 12.02.2016 року. За цей час відповідач повинен виплатити йому заробітну плату та перерахувати з неї аліменти.

Згідно ст. 116 КЗпП України відповідач зобовязаний в день звільнення виплатити гроші, що належать йому, проте до теперішнього часу розрахунок не проведений, Згідно ст. 117 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити

працівникові його середній заробіток за час затримки розрахунку.

Те, що відповідач в день його звільнення і до теперішнього часу не провів з ним розрахунок, заподіяло йому моральні страждання, весь час він переживав з приводу існування його сім»ї, він та його сім»я були позбавлені нормального життєвого спілкування з близькими. Розмір заподіяної його моральної шкоди позивач оцінює в 10000 грн.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, при цьому уточнив, що він просить змінити формулювання причин звільнення його з роботи та дату звільнення саме в трудовій книжці, дату звільнення він просить звільнити з «22 грудня 2015 року» на «12 лютого 2016 року», оскільки 12.02.2016 року він отримав трудову книжку, хоча останнім днем його роботи на підприємстві було 18 грудня 2015 року. Крім того, позивач пояснив, що в період з 05.12.2015 року по 18.12.2015 року він знаходився на робочому місці, в тому числі за усними розпорядженнями керівництва виконував доручення в Добропільському районному відділенні енергозбуту, на ДП шахта Новогродівка 1/3 та ДП «ВК «Краснолиманська», хоча письмових розпоряджень, наказів та відряджень на зазначені підприємства не видавалось..

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала у повному обсязі, просила відмовити у їх задоволенні, при цьому пояснила, що останнім робочим днем ОСОБА_1 було 04 грудня 2015 року, а 5 та 6 грудня 2015 року на підприємстві були вихідними днями. 07.12.2015 року та 08.12.2015 року позивач ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці на протязі 4 годин та 4 годин 50 хвилин відповідно, що підтверджується актами, крім того актами від 09.12.2015 року, 11.12.2015 року, 16.12.2015 року, 18.12.2015 року, 21.12.2015 року та 23.12.2015 року також підтверджується його відсутність на роботі. Жодних наказів про його відрядження до Добропільського районного відділення енергозбуту, на ДП шахта Новогродівка 1/3 та ДП «ВК «Краснолиманська» не видавалось. Представник відповідача вважає, що позивача було звільнено з додержанням норм чинного законодавства, доказів про поважність відсутності на роботі він не надав. Щодо виплати розрахунку при звільненні, то ОСОБА_1 24.12.2015 року були перераховані гроші, з яких 2918,03 грн. це розрахунок при звільненні, а 9342,97 грн. це помилково нараховані суми, які були стягнуті з нього рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22.07.2016 року.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріли справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем по справі ТОВ «Данком», працюючи з 29.04.2015 року електрослюсарем з ремонту обладнання АБЗ підприємства, з 05.08.2015 року головним енергетиком, з 01.10.2015 року начальником виробництва (а.с. 4-6).

Наказом № 133-К від 22 грудня 2015 року ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника виробництва з 22 грудня 2015 року за прогули згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 10).

Згідно п 2.3. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зі змінами та доповненнями (далі Інструкція), записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.4 Інструкції).

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний запис, зроблений в трудовій книжці позивача ОСОБА_1 (а.с.6), відповідає тексту наказу № 133-К від 22 грудня 2015 року про звільнення позивача (а.с. 10).

З позовних вимог ОСОБА_1 вбачається, він не погодився з формулюванням причини та дати його звільнення, які викладені в трудовій книжці, просив змінити причину звільнення зі «звільнений за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України» на «звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України», дату звільнення з «22 грудня 2015 року» на «12 лютого 2016 року».

З вимогами про зміну наказу про його звільнення, скасування тощо, позивач не звертався та вони не були предметом розгляду даної справи.

05.12.2015 року (вихідний день) позивач ОСОБА_1 написав заяву про звільнення за власним бажанням, при цьому не зазначив, що просить звільнити його на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, а саме у звязку з невиконанням підприємством законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до п.4 ст.40 КЗ п П України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин).

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював у відповідача ТОВ «Данком» з 29.04.2015 року електрослюсарем з ремонту обладнання АБЗ підприємства, з 05.08.2015 року головним енергетиком, з 01.10.2015 року начальником виробництва (а.с. 4-6). Згідно з табелем обліку робочого часуграфік роботи ОСОБА_1 становив пятиденний робочий день з двома вихідними днями (а.с. 90). Місце роботипозивача визначено відповідно до фактичного місця знаходження Асфальтобетонного заводу підприємства ТОВ «Данком» за адресою: Донецька область, м. Красноармійськ (м. Покровськ). Зазначена обставина сторонами визнана та оспорювалась.

З позовної заяви та пояснень позивача вбачається, що 05 грудня 2015 року (вихідний день субота) він звернувся до відповідача з заявою про звільнення з роботи за власним бажанням, а саме зазначена заява була ним вручена диспетчеру підприємства. Представник відповідача заперечував факт отримання цієї заяви 05.12.2015 року.Належних та допустимих доказів на підтвердження факту подачі заяви саме 05 грудня 2015 року(поштового відправлення або розписки про вручення, направлення електронною поштою тощо) позивачем суду не надано.

25.12.2015 року позивач ОСОБА_1 направив рекомендованим листом на адресу відповідача заяву про направлення на його адресу копії наказу про звільнення та належним чином оформленої трудової книжки (а.с. 3).

Згідно листа директора ТОВ «Данком» від 21.12.2015 року № 154/1 на імя позивача вбачається наступне: «При перегляді паперів виявлена написана заява про звільнення з 05.12.2015 року. Але заява не зареєстрована, не підписана керівником підприємства та директором. З девятого грудня позивач не зявляється на роботі, не відповідає на телефонні дзвінки, у випадку ненадання документів, що підтверджують відсутність на робочому місці, буде мати місце звільнення за ст. 40 п. 4 КЗпП України» (а.с. 8). Крім того, листом директора від 25.12.2015 року № 156 на імя позивача, його було повідомлено про те, що 24.12.2015 року на його картковий рахунок було помилково переховано 12261,00 грн, з яких підлягає виплаті за грудень (до 5 числа) 2918,03 грн., а різницю в розмірі 9342,98 грн. необхідно внести до каси підприємства (а.с. 7).

В звязку з тим, що ОСОБА_1 в добровільному порядку зазначену суму не перерахував, то ТОВ «Данком» звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно нарахованих сум. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 22.07.2016 року позовні вимоги ТОВ «Данком» були задоволені, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Данком» помилково нараховані суми в розмірі 9342,97 (а.с. 534-54).

07 грудня 2015 року в м. Красноармійську комісією в складі начальника охорони АБЗ ОСОБА_3 в присутності ОСОБА_4 було складено акт про відсутність 07 грудня 2015 року ОСОБА_1 на роботі ТОВ «Данком» АБЗ м. Красноармійськ з 08 год.

00 хв. до 12 год. 00 хв. всього на протязі 4 годин протягом робочого дня (а.с. 89).

08 грудня 2015 року в м. Красноармійську комісією в складі начальника охорони АБЗ ОСОБА_3 в присутності ОСОБА_4 було складено акт про відсутність 08 грудня 2015 року ОСОБА_1 на роботі ТОВ «Данком» АБЗ м. Красноармійськ з 12 год. 00 хв. до 16 год. 50 хв. всього на протязі 4 годин 50 хв. протягом робочого дня (а.с. 88).

09 грудня 2015 року в м. Красноармійську комісією в складі начальника АБЗ ОСОБА_3, диспетчера ОСОБА_4 начальника автотр. відділу ОСОБА_5, механіка АБЗ ОСОБА_6 було складено акт про відсутність 09 грудня 2015 року ОСОБА_1 на роботі ТОВ «Данком» АБЗ м. Красноармійськ з 7 год. 30 хв. до 16 год. 30 хв. (а.с. 47).

11 грудня 2015 року в м. Красноармійську комісією в складі начальника АБЗ ОСОБА_3, механіка АБЗ ОСОБА_6, диспетчера ОСОБА_4 було складено акт про відсутність 11 грудня 2015 року ОСОБА_1 на роботі ТОВ «Данком» АБЗ м. Красноармійськ з 7 год. 30 хв. до 16 год. 30 хв. (а.с. 46).

16 грудня 2015 року в м. Красноармійську комісією в складі начальника АБЗ ОСОБА_3, диспетчера ОСОБА_4 начальника автотр. відділу ОСОБА_5, механіка АБЗ ОСОБА_6 було складено акт про відсутність 16 грудня 2015 року ОСОБА_1 на роботі ТОВ «Данком» АБЗ м. Красноармійськ з 7 год. 30 хв. до 16 год. 30 хв. (а.с. 45).

Аналогічні акти про відсутність на роботі ОСОБА_1 були складені також 18.12.2015 року, 21.12.2015 року та 23.12.2015 року (а.с. 42-44). При цьому суд дійшов висновку, що помилка в прізвищі позивача, а саме, замість вірного «Бобарикін Костянтин Леонідович» помилково зазначене «Бабарикін Костянтин Леонідович» є опискою, при цьому суд звертає увагу, що допущена помилка лише в одній букві прізвища, а інші дані вказані вірно, крім того, допущена помилка в частині написання посади ОСОБА_1 замість вірного «начальник виробництва» - помилково зазначене «оператор АБЗ» не змінює змісту складених актів щодо відсутності позивача ОСОБА_1 на робочому місці.

Заперечуючи проти вказаних актів, позивач посилався на те, щов зазначені дні він міг знаходитися не тільки у м. Красноармійську на робочому місці, а й у м. Добропіллі в Добропільському районному відділенні енергозбуту, в м. Родинське на ДП «ВК «Краснолиманська», в м. Новогродівка на шахті Новогродівська 1/3, де виконував усні завдання керівництва.

З пояснень відповідача вбачається, що розпоряджень або наказів про відрядження позивача ОСОБА_1 в інші міста для виконання трудових обовязків (Добропілля, Новогродівка, Родинське та інші) у грудні 2015 року, про передачу товарної продукції ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» директором ТОВ «Данком», про здачу звіту показань розрахункових приладів обліку тощо не видавалось. Належних доказів щодо надання йому відповідних наказів або розпоряджень з боку керівництва позивачем не надано.

Проаналізувавши встановлені обставини та надані сторонами докази, суд не може погодитися з доводами позивача про те, що акти про відсутність позивача ОСОБА_1 на робочому місці не є правовою підставою для його звільненняз роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки встановлені цими актами обставини позивачем не спростовані належними та допустимими доказами. Не надано позивачем і доказів на підтвердження факту відсутності на роботі в зазначений в актах період з поважних причин.

У звязку з викладеним, суд вважає, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення причини та дати звільнення в трудовій книжці відсутні, оскільки при розгляді справи знайшов підтвердження факт вчинення позивачемпрогулів без поважних причин на протязі тривалого часу, при цьому судом встановлено, що останнім днем роботи позивача було 4 грудня 2015 року.

Таким чином, судом встановлено, що останнім днем роботи позивача було 04.12.2015 року, що крім вищезазначеного, підтверджується бухгалтерською довідкою від 21.10.2016 року (а.с. 87), але в наказі про звільнення та відповідно в трудовій книжці останнім днем роботи вказано 22 грудня 2015 року («звільнити з 22.12.2015 року»), тобто відповідачем допущена помилка, яка може бути виправлена самим відповідачем. В цій частині наказ про звільнення та відповідний запис в трудовій книжці не оскаржувався.

Згідно з ч.1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. Частиною четвертою цієї статті передбачено, що стягнення оголошується в наказі ( розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

При цьому суд вважає, що фактпорушення процедури звільнення (не витребування у позивача письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі та не вручення копії наказу під розпис) не спростовує факту вчинення позивачем прогулів, тому, як формальна причина цей факт не може бути підставою для задоволення позову.

Згідно ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Судом встановлено, що на підприємстві відповідача ТОВ «Данком» не діє первинна профспілкова організація, тому вимоги ст. 43 КЗпП України щодо попередньої згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зазначеному випадку не розповсюджуються.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.3 ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У звязку з відмовою у позові про зміну формулювання причин звільнення причини та дати звільнення в трудовій книжці підстав для задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає.

Крім того, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заробітної плати за листопад та грудень 2015 року, оскільки рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 липня 2016 року, яке набуло законної сили 16.08.2016 року, встановлено, що заборгованість по заробітній платі перед звільненим працівником ОСОБА_1 в розмірі 2918,03 грн. за листопад та грудень 2015 року та компенсація за невикористану відпустку була перерахована позивачу на його картковий рахунок 24.12.2015 року (а.с. 53-54). Зазначена обставина також підтверджується бухгалтерською довідкою підприємства № 8 від 28.01.2016 року (а.с. 63). Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку .

Позивач був звільнений з роботи наказом від 22.12.2015 року, відповідач сплатив заборгованість по заробітній платі позивачеві 24.12.2015 року, внаслідок чого час затримки розрахунку складає 2 робочі дні.

На підставі п. 1 розділу I и п. 2 розділу II Порядку нарахування середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, з наступними змінами та доповненнями, середній заробіток позивача для нарахування середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні повинен розраховуватися за два місяці до звільнення.

Відповідно до довідки відповідача (а.с. 99) середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяця перед звільненням складає (1730,00 грн. + 52336,81 грн.) : 42 робочих дні = 165,88 грн.

У відповідності з п.5, п. 9 розділу IV Порядку нарахування середньої заробітної платі, нарахування виплат проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата вираховується діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих днів.

За період з 22.12.2015 року по 24.12.2015 року відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 331,76 грн. з розрахунку 165,88 грн. (середньоденний заробіток) х 2 (кількість днів затримки розрахунку) = 331,76 грн.

На підставі викладеного, суд вважає, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 331,76 грн.

Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн. задоволенню не підлягають, оскільки, обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині, позивач посилався на те, що відповідач до теперішнього часу не провів з ним розрахунок, що заподіяло йому величезні моральні страждання. Але в судовому засіданні встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні був здійснений 24.12.2015 року, доказів того, що затримка розрахунку на два дні заподіяла позивачу моральні страждання, суду не надано.

Згідно вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 551,20 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 40 ч. 4, 116, 117, 232, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 10, 11, 57-60, 79, 88, 208-209, 212-218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Данком», ОКПО 34705334, ІПН 347053305646, р\р 26000500055393 в ПАТ «Креді ОСОБА_7», МФО 300614, на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 331,76 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Данком», ОКПО 34705334, ІПН 347053305646, р\р 26000500055393 в ПАТ «Креді ОСОБА_7», МФО 300614, на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.Є.Філь