Рішення № 62992367, 23.11.2016, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Номер справи 220/1868/16-ц

Номер провадження № 2/220/663/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Якішиної О.М.

за участю серетаря ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Велика Новосілка Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «СОУЛ-Україна» про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до відповідача в порядкуЗакону України «Про захист прав споживачів», в якому просив визнати недійсним договір фінансового лізингу, укладений між позивачем та ТОВ «Соул-Україна», та стягнути з відповідача на його користь 110000 грн., сплачених ним по договору фінансового лізингу.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 14.06.2016 року між сторонами було укладено договір лізингу № 00253, за умовами якого відповідач взяв на себе зобовязання придбати у власність предмет лізингу - комбайн КЗС-1218 «Полессе GS12»та передати його в користування позивачу на умовах цього договору і згідно з чинним законодавством . В цей же день позивачем було сплачено авансом, що є платежом за складання договору, 100000 грн., а наступного дня 15.06.2016 р. ще 10000 грн., що складає 10% від ціни транспортного засобу. Після укладення договору представник відповідача пояснив, що на день укладення договору предмет договору - комбайн, відсутній, оскільки він знаходиться у Берорусі і потрібен час, щоб доставити його через кордон та оформити на митниці. Через три дні він подзвонив в офіс відповідача, однак йому повідомили, що доставити комбайн не зможуть і запропонували обрати собі будь-який інший комбайн в Україні або розірвати договір. 01.07.2016 р. він письмово звернувся до відповідача з вимогою про розірвання договору та повернення сплаченого авансу. На його заяву йому була надана письмова відповідь, згідно якої зазначений договір лізингу розірваний за заявою позивача, тому сплачені кошти не підлягають поверненню відповідно до п.12.1 договору, оскільки є коштами за оформлення договору. До теперішнього часу свої кошти він не отримав. Вважає що укладений договір є недійсним, тому що не відповідає вимогам законодавства України та укладений із порушеннямЗакону України «Про захист прав споживачів». На думку позивача, умови договору є несправедливими, тому що всупереч принципу добросовісності встановлений істотний дисбаланс договірних прав та обовязків сторін договору на шкоду споживачу. Так п.12.1 договору не відповідаєст.18 ч.3 п.п.4 Закону України «Про захист прав споживачів», тому що в порушення прав споживача надає відповідачу право не повертати авансовий платіж при укладенні договору, який в договорі він визначений як платіж за оформлення договору лізингу. Зазначені дії відповідача як договірної сторони не можуть вважатись послугою, а тому не можуть бути включені в ціну договору та не мають покладати на споживача обовязок їх сплатити. Виконання зобовязання відповідачем за зазначеним договором поставлено в залежність від факту внесенняавансового платежу, а тому договір в цілому не відповідаєст.18 п.6 п.п.2 Закону України «Про захист прав споживачів». Окрім того п.12.1 договору надає лізінгоодержувачу, який частково або повністю сплатив авансовий внесок, але ж не отримав транспортний засіб, має право розірвати договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору шляхом направлення рекомендованого листа на адресу лізингодавця. У встановлений законом строк лізингодавець розглядає заяву та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки розірвання. В такому випадку підлягають поверненню лише 20% від сплаченого авансового платежу за оформлення договору. Якщо заява подана з порушенням строку, вказаного в п.12.1 договору, платіж за оформлення договору не повертається. Зазначені положення, з урахуванням також положень п.3.4.6 договору вважає несправедливими, тому що умови розірвання договору ставляться в залежність від отримання транспортного засобу, при тому, що неотримання транспортного засобу може статись і з вини лізингодавця. Але ж, незважаючи на це, відповідальність лізингодавця не передбачена, а споживач в будь-якому випадку зазначє негативних наслідків к виді неповернення платежу за оформлення договору та неповної частки авансового платежу, що є несправедливими умовами, що обмежуть права споживача відповідно до умов п.п.4,7 ч.3ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».Також вважає несправедливими щодо нього положення п.п. 3.2.7 договору, як такий що не відповідає нормамст.18 ч.3 п.13 Закону України «Про захист прав споживачів», тому що зазначені умови договору дають право лізингодавцю застосовувати до позивача штрафні санкції за небажання змінювати умови договору та неможливість його виконання відповідачем. Таким чином, обмежуються його права, як споживача.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання повторно не зявився, будучи належним чином оповіщеним про день та час розгляду справи. Подав письмові заперечення на позов, відповідно до яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не доведено, що умови укладеного договору порушують принцип добросовісності, призводять о істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін та завдають шкоди споживачу, в звязку з чим є несправедливими. Договір містить детальний опис умов, інформацію щодо розміру авансового внеску, розміру лізингового платежу, порядок розірвання договору та повернення коштів. Позивач прочитав зазначений договір та добровільно його підписав, а тому підстав для визнання його недійсним немає.

Суд, вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Статтею 15 ЦК Українипередбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбаченістаттею 16 ЦК України.

Ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року № 723/97- ВР (далі - Закон 723/97- ВР ) визначено фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Згідно до положень цієї статті зазначеногозаконуза договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно дост. 2 Закону723/97- ВРвідносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦивільного кодексу Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу, згідност.3 цього ж Законуможе бути неспоживна річ, визначена індивідуальнимиознакамита віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Ст.6 Закону723/97- ВР встановлені вимоги до договору фінансового лізингу, за якими договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу визначені: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З матеріалів справи вбачається, що на підставідоговору за №00153 від 14.06.2016 року що між позивачем ОСОБА_2 та ТОВ «Соул-Україна» був укладений договор фінансового лізингу за умовами якого, згідно з п.1.1 Договору лізингодавець ТОВ «Соул-Україна» взяв на себе зобовязання придбати у продавця визначений лізингоодержувачем у додатку №1 до договору предмет лізингу за вартістю предмету лізингу, яка визначається продавцем, та передати даний предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, визначених Договором, а лізингоодержувач повинен сплачувати відповідні платежі, які передбачені договором Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах договору та згідно з положеннями чинного законодавства України. Згідно з п.1.2 договору предметом фінансового лізингу є транспортний засіб зазначений в даній статті та у додатку №1 до договору, а саме комбайн КЗС-1218 «Полессе GS12».

В установчій частині договору платіж за оформлення договору визначений як першочерговий одноразовий платіж, розмір якого погоджений між сторонами та який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на розрахунковий рахунок лізингодавця за організаційні заходи повязані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів та укладенням договору, а також за здійснення необхідних дій лізингодавця, які повязані передачею предмету лізингу лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір платежу за оформлення договору становить 10% від погодженої вартості предмету лізингу.

Пункт 8.1 договору встановив вартість предмету лізингу на момент укладення Договору 1100 000 грн.

На підставі наданих позивачем розрахункових документів про оплату встановлено, що в день укладення договору 14.06.2016 рокупозивачем на виконання умов договору на рахунок відповідача був сплачений перший платіж згідно умов договору фінансового лізингу в сумі 100 000 грн., а 15.06.2016 р. ще 10000 грн. (а.с. 24,25).

На виконання умов договору позивачем отримано примірник договору разом з додатком № 1, в яких зазначено марку/модель, комплектацію, обєм/тип двигуна, тип КПП, привід, бажаний колір та вартість предмету лізингу (а.с. 23).

Спірний договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи не був нотаріально посвідчений.

З копії листа ТОВ «СОУЛ-Україна» до ОСОБА_2 вбачається, що заява позивача від 01.07.2016 року про розірвання договору фінансового лізингу №00253 задоволена, договір розірвано, однак у поверненні платежу за оформлення договору відмовлено з посиланням на п. 12.1 та п. 12.8 договору (а.с. 27).

У звязку з укладенням договору фінансового лізингу між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які регулюються (окрім положеньЦивільного кодексу Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку)Законом України «Про захист прав споживачів», так як вказанийЗаконрегулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживача, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до положень ч 2ст. 628 ЦК Українисторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно вимогстатті 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно дост. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

При тому, що відносини які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннямиЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставки, до цих правовідносин застосовуються наслідки недійсності правочину, передбаченіст.215 ЦК України.

Згідно ч. 1ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6ст.203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 215ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановленазаконом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановленихзаконом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ч. 1ст. 203 ЦК Українивизначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів»містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналізуючи положення укладеного договору на їх відповідність чинному законодавству суд вважає, що сплата платежу за оформлення договору в розмірі 110000 грн., тобто 10% від вартості предмету лізингу відповідно до лізингового договору, відповідно до параграфу «Визначення термінів» договору за організаційні заходи, повязані з підготовкою, перевіркою, розглядом документів для укладення Договору, а також за здійснення необхідних дій Лізингодавця, які повязані з передачею Предмета лізингу Лізингоодержувачу, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату, а також положення, передбачені п.12.1 ст.12 договору, де встановлено, що при розірванні договору в будь-якому випадку, навіть за невиконання зобовязання відповідачем, цей платіж не повертається, є несправедливими тому щовстановлена вартість послуг за оформлення договору в розмірі 10% від погодженої вартості предмета лізингу, що становить 110000 грн., які позивач оплатив відповідачеві, не відповідає обсягу робіт, які отримав споживач. Суд вважає, що ця сума є значно завищеною, оскільки відповідач фактично не поніс інших витрат на організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням даного договору, крім витрат на роздруківку тексту договору та заповнення декількох рядків та реквізитів лізингоодержувача у тексті договору рукописним текстом. Доказів понесення затрат на такі витрати на суму 110000 грн. відповідачем суду не надано. Відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію, підготовку та укладення даного договору виконаній послузі, яка не є лізинговим платежем. Такі умови догово ру є несправедливими. Також цим положенням договору фактично забезпечено захист інтересів лише лізингодавця і вказане свідчить про очевидний дисбаланс між правами та обовязками сторін.

Частиною 2 ст.16ЗУ «Про фінансовий лізинг»визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З наведеного вбачається, що чинним законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.

Відповідно до пп.2 п.6 ст.18ЗУ «Про захист прав споживачів»у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Оскільки за умовами спірного Договору лізингу, виконання зобов'язання відповідача за ним ставиться в залежність від факту внесення позивачем «платежу за оформлення договору» за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, наявні підстави для визнання договору недійсним в цілому.

Відповідно до положень ч 2ст. 628 ЦК Українисторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Виходячи із положень, виладених в п.13Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемнимиєтількиправочини,які відповіднодо чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спірпровизнанняправочину,який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другоїстатті 220 ЦКне застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей210та640 ЦКпов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.12.2015 року у справі № 6-766цс15 та від 19.10.2016 р. у справі № 6-1551цс16, а саме, що згідностатті 799 ЦК Українидоговір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до частини першоїстатті 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Укладений між сторонами договор фінансового лізингу, предметом якого визначений транспортний засіб, є змішаним договором, тому що містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, але в порушенняст.799 ЦК України не був нотаріально посвідчений.

Таким чином, на підставі досліджених доказів, суд вважає, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу №00253 є нікчемним.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1ст. 236 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2, 5ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, щодо необхідності визнання недійсним договору лізингу, укладеного між сторонами, та стягнення з відповідача на користь позивача суми платежа за оформлення спірного договору.

Доводи відповідача викладені у запереченнях на позов, є безпідставними.

Відповідно до ч.1 та 2ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.. 88 ЦПК України в звязку з задоволенням позовних вимог суд також стягує з відповідача на користь позивача понесені ним витрати по оплаті судового збору в розмірі 1680 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,60,88,212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00253 від 14.06.2016 р., укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-Україна», адреса: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського,15, офіс 10 (код ЄДРПОУ 40099841, р/р 26009052642625 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 320649) на користь ОСОБА_2 сплачений платіж за оформлення договору в сумі 110000 (сто десять тисяч) грн. 00 коп., а також витрати по оплаті судового збору в сумі 1680 (одну тисячу шістсот вісімдесят) грн. 00 коп., а всього 111680 (сто одинадцять тисяч шістсот вісімдесят) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскарженев апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.М. Якішина