Рішення № 62989189, 23.11.2016, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/16829/15-ц

2/357/2725/16

Категорія 38

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дмитренко А. М. ,

при секретарі Боженко Т. В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 1 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності зі сплатою грошової компенсації вартості частини майна, визнання права власності на частину спадкового нерухомого майна, зобовязання анулювати попереднє право власності та реєстрацію права власності,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 30.11.2015 року звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що 03.04.1994 року померла ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами під № 176 по вулиці Шевченка в місті Білій Церкві Київської області, спадщину за заповітом в рівних частинах прийняли позивач та відповідач, з моменту отримання спадщини відповідач не цікавилася спадковим майном, не брала участі у витратах по утриманню, збереженню майна, не проводила сплати комунальних платежів, не доглядала спадкове майно, тоді як позивач весь час доглядав за спадковим майном, сплачував комунальні платежі, за його кошти в 2000 році поставлено металеві двері, ключі від яких було надано відповідачу, мирним шляхом вирішити питання щодо визначення порядку користування частинами будинку відповідач не бажає, між сторонами склалися неприязні стосунки, які виключають спільне володіння та користування спадковим майном, ні позивач, ні відповідач своїми частками не користуються, проживають за іншими адресами, поділ в натурі на рівні частки цього спадкового майна неможливий. А тому на підставі норм ст.365 ЦК України позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину спадкового майна, що складається з жилого будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, який знаходиться по вулиці Шевченка,176 в місті Білій Церкві Київської області, що належала ОСОБА_2; припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину вказаного спадкового майна з виплатою їй компенсації вартості її частки в розмірі 47 281 грн.

Згідно ухвали судді Голуб А.В. від 15.01.2016 року відкрито провадження по даній справі.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2016 року справу перерозподілено на суддю Дмитренко А.М. , оскільки повноваження судді Голуб А.В. закінчилися в звязку з відставкою.

За ухвалою від 03.10.2016 року справу прийнято до провадження суддею Дмитренко А.М.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Відповідач жодного разу до суду не зявилася, хоча повідомлялася неодноразово про час розгляду справи належним чином, від неї постійно надходили клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з різних причин, в судове засідання 23.11.2016 року відповідач знову не зявилася, надала через канцелярію суду письмове клопотання про відкладення розгляду справи, жодних документів, які б підтверджували поважність причин неявки відповідача до суду, нею не надано, а тому на підставі ст.169 ЦПК України з урахуванням положень ст.157 ЦПК України щодо строків розгляду цивільних справ суд вважав за можливе проводити розгляд даної справи без участі відповідача.

Відповідачем надано через канцелярію суду письмові заперечення на позов /а.с.81-83/, в яких вона посилається на те, що не згодна на одержання грошової компенсації за її частку у праві власності на спадкове майно, позивач перешкоджає їй користуватися її часткою і хоче нею заволодіти.

Заслухавши пояснення представника позивача, оглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Так, по справі встановлено, що позивач та відповідач є співвласниками житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами під № 176 по вулиці Шевченка в місті Білій Церкві Київської області в рівних частинах на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті 03.04.1994 року ОСОБА_3, що стверджується копією цього свідоцтва, оформленого 17.11.1994 року державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 1-3800, в матеріалах спадкової справи /а.с.11-21/.

Згідно довідки Комунального підприємства Київської обласної ради «Південне бюро технічної інвентаризації» від 21.11.2016 року № 2438, за позивачем та відповідачем на підставі свідоцтва про право на спадщину № 1-3800 від 17.11.1994 року зареєстровано право власності на житловий будинок № 176 по вулиці Шевченка в місті Білій Церкві Київської області /а.с.236/.

Відповідно до ст.3 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

А згідно ст.4 цього Закону, права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Таким чином, виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01.07.2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тобто, позивач та відповідач набули права власності на спадкове нерухоме майно у відповідності до вимог діючого на той час законодавства.

В судовому засіданні встановлено, що житловий будинок по вулиці Шевченка,176 в місті Білій Церкві має загальну площу 68,7 кв.м, житлову площу 49,3 кв.м, на земельній ділянці домоволодіння розташовані: житловий будинок, погріб під частиною будівлі, прибудова, альтанка, сарай-прибудова, сарай, гараж, убиральня, ганок, огорожа, ворота, вимощення; житловий будинок складається з таких приміщень: 1-1-веранда площею 7,6 кв.м, 1-2 кухня -8,2 кв.м, 1-3 комора -3,6 кв.м, 1-4 житлова кімната -12,5 кв.м, 1-5-житлова кімната -9,5 кв.м, 1-6-житлова кімната -12,9 кв.м, 1-7 житлова кімната -14,4 кв.м.

Наведене стверджується копією висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 03.09.2014 року за № 7/14 бтд /а.с.22-59/.

Судом встановлено, що ні позивач, ні відповідач у спірному будинку не проживають, кожний із них має своє житло, що сторонами не заперечувалося.

Позивач просить суд припинити право власності відповідача на її частку у спільному майні на підставі ст.365 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Порядок застосування зазначеної норми матеріального права роз'яснив Верховний Суд України у постанові від 16.01.2012 року по справі № 6-81цс-11, правовий висновок якого в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для застосування у подібних правовідносинах.

Відповідно до вказаної постанови Верховного Суду України, аналіз норми ч. 1 ст. 365 ЦК України свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Невиконання позивачем цієї умови є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Як зазначено в абз. 3 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи.

Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку

він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

Як встановлено судом, на обґрунтування своїх позовних вимог позивачем надано висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічного дослідження від 03.09.2014 року за № 7/14 бтд, виконаний за замовленням позивача ОСОБА_4 судових досліджень «Експерттранссервіс».

Згідно цього висновку, найбільш ймовірна дійсна /ринкова/ вартість обєкта дослідження, а саме: будинку, господарських будівель та споруд по вулиці Шевченка,176 в м. Білій Церкві /без врахування земельного компоненту/, в цінах на момент проведення дослідження становить 336 974 грн.; залишкова вартість цього житлового будинку, господарських будівель і споруд становить 94 561 грн.

Позивачем 21.06.2016 року внесено на депозитний рахунок суду кошти в сумі 47 281 грн. в рахунок грошової компенсації відповідачу вартості її 1/2 частки у спільному майні, виходячи із залишкової, а не дійсної, вартості спадкового майна, що вбачається з копії квитанції /а.с.172/.

В судовому засіданні судом ставилося на обговорення питання щодо призначення судової будівельно-технічної експертизи, в т.ч і для визначення дійсної вартості спірного будинку, але представник позивача вказав на те, що не вбачає в цьому потреби.

Судом розяснювалися представнику позивача ст.ст.10,60 ЦПК України щодо необхідності кожній із сторін обґрунтувати свої вимоги та заперечення, наслідки відповідних процесуальних дій.

Сплата відповідачу грошової компенсації вартості її частки у спільному майні, яка є значно нижчою від ринкової, суперечить вказаним вище нормам діючого законодавства та призведе до порушення прав відповідача.

Посилання представника позивача на те, що відповідач не оспорювала висновок експертного дослідження, не надавала інших доказів щодо вартості спірного майна, не приймаються судом до уваги, оскільки в своїх письмових запереченнях відповідач не погоджувалася на припинення її права власності, а оскільки з такими вимогами звернувся до суду позивач, то на нього згідно принципу змагальності сторін і покладається обовязок надати докази щодо дійсної вартості спірного майна на момент розгляду справи та внести відповідні грошові кошти на депозитний рахунок суду.

Безспірних доказів щодо дійсної вартості житлового будинку по вулиці Шевченка,176 в місті Білій Церкві з врахуванням вартості земельної ділянки, на якій розташований будинок, позивачем не надано, вартість цього майна сторонами не погоджена.

Як вказано вище в рішенні, частки сторін у праві власності на спірне нерухоме майно є рівними.

Посилання представника позивача на те, що відповідач спірним будинком не цікавиться, спростовуються доказами в матеріалах справи.

Так, згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.03.2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку позов було задоволено, зобовязано ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_2 належною їй частиною будинку № 176 по вулиці Шевченка в місті Білій Церкві, надавши їй ключі від вхідних дверей даного будинку, свідоцтво про право на спадщину по заповіту на імя ОСОБА_2 та технічний паспорт на цей будинок, що стверджується копією цього рішення /а.с.90-93/, рішення суду першої інстанції залишено без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 11.07.2013 року /а.с.122-124/.

Крім того, суд вважає, що належних доказів того, що частки сторін не можуть бути виділені в натурі, суду також не було надано.

У висновку експертного дослідження від 03.09.2014 року вказано, що стан частини несучих та огороджувальних конструкцій будинку характеризується як небезпечний та відноситься до ветхого технічного стану, та зважаючи на те, що неможливо гарантувати цілісність конструкцій на період підсилення, експерт не вважав за можливе визначати варіанти розподілу приміщень житлового будинку, перелік і вартість необхідних будівельних робіт для переобладнання будинку з одноквартирного у двоквартирний.

Отже, можливі варіанти розподілу спірного будинку між співвласниками не визначалися, посилання на неможливість провести такий розподіл відповідно до розміру часток співвласників не підтверджені належними та безспірними доказами.

Представник позивача вказував на те, що розподіл домоволодіння в натурі є неможливим також в звязку з тим, що в цьому випадку необхідно буде виконувати сторонам ряд будівельних робіт, а відповідач коштів для цього не має, але такі посилання не підтверджені доказами та є припущенням сторони спору, тоді як за ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази проведення позивачем ремонту у будинку та оплати ним комунальних послуг самі по собі не підтверджують і не спростовують підстав для припинення права на частку у спільному майні за вимогою іншого співвласника, а стосуються обов'язку співвласника відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, що передбачений ст. 360 ЦК України.

В судовому засіданні також встановлено, що між сторонами дійсно склалися неприязні стосунки, про що свідчать судові спори між ними, факти звернення відповідача з різними заявами до правоохоронних органів.

Але одна ця обставина не може бути беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог з врахуванням всього наведеного вище.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Вирішуючи спір, суд вважає, що позивачем не надано безспірних та належних доказів на обґрунтування підстав, за наявності яких відповідно до ст. 365 ЦК України право на частку у спільному майні за вимогою іншого співвласника може бути припинено, а тому відмовляє в задоволенні цього позову.

Керуючись ст.ст.15, 16, 319, 365 ЦК України, ст.ст. 3,4 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.3, 10, 11, 60, 79, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя ОСОБА_5