Ухвала суду № 62988002, 22.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

22 листопада 2016 року м. Київ К/800/28412/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міністерство), Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - Адміністрація) в якому просив: визнати протиправними дії Міністерства та Адміністрації щодо не призначення йому одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності III групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (далі - спірна допомога), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» (далі - постанова КМУ № 975) та статей 16, 16-8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII); стягнути з відповідачів на користь позивача спірну допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, у сумі 182700 гривень (далі - спірні кошти); зобов'язати відповідачів призначити та виплатити йому спірні кошти.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відмова відповідача у виплаті йому спірної допомоги не ґрунтується на вимогах закону, порушує його права, а тому ОСОБА_1 просив про задоволення позову.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року, позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Міністерства та зобов'язано останнє розглянути повторно заяву позивача щодо виплати йому спірної допомоги. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач - Міністерство подало касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 26 жовтня 2016 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам частини 5 статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржнику, у строк до 17 листопада 2016 року запропоновано усунути зазначені в ухвалі недоліки та роз'яснено, що у випадку їх невиконання касаційну скаргу буде йому повернуто.

На виконання вимог вищезазначеної ухвали до Вищого адміністративного суду України надійшла заява скаржника, зареєстрована в канцелярії суду 17 листопада 2016 року, якою недоліки касаційної скарги усунуто.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Як встановлено судами, позивач звільнений з військової служби 17 лютого 1989 року, є учасником бойових дій та інвалідом війни III групи, приймав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан з листопада 1987 року по лютий 1989 року.

17 березня 2014 року ОСОБА_1 визнано з 12 березня цього ж року інвалідом III групи у зв'язку із пораненням та контузією, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.

З метою призначення та виплати спірної грошової допомоги, позивач звернувся до Київського міського військового комісаріату Міністерства оборони України з відповідною заявою та документами.

Вказані документи були скеровані на адресу Міністерства для прийняття відповідного рішення з наведеного питання.

Листом від 24 березня 2016 року № 248/3/6 1522 Міністерство повідомило позивачу, що особам, які звільнилися з Прикордонних військ, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється Державною прикордонною службою України, у зв'язку з чим документи повернуто без розгляду як такі, що надіслані не за належністю.

З урахуванням наведеного, позивач звернувся із заявою про призначення та виплату спірної грошової допомоги до Адміністрації, однак, листом від 29 березня 2016 року № 11/К-1655 йому відмовлено у призначенні такої.

Зазначена відмова мотивована тим, що за результатами розгляду заяви та інших документів встановлено, що позивач оформив III групу інваліда війни у 2014 році, дійсно в 1986 - 1989 роках проходив строкову військову службу у військовій частині 2066, що входила до складу Прикордонних військ КДБ СРСР, та був звільнений з цієї частини в запас, однак на цей час жодним нормативно-правовим актом України не встановлено, що Державна прикордонна служба України є правонаступником ПВ КДБ СРСР дислокованих за межами території України. Відсутні також і нормативні приписи, які зобов'язують або надають повноваження Адміністрації виплачувати одноразову грошову допомогу військовослужбовцям колишніх Прикордонних військ КДБ СРСР.

При цьому, позивачу повідомлено, що оскільки призов його на строкову військову службу та звільнення з цієї служби здійснювались на підставі наказів Міністра оборони колишнього СРСР і згідно із законодавством перебуває на військовому обліку у військовому комісаріаті Міністерства, а також те, що причинний зв'язок поранення, отриманого позивачем під час виконання обов'язків військової служби в період перебування в Афганістані, встановлено ЦВЛК Міністерства оборони України, Адміністрація вважає, що питання стосовно виплати позивачу одноразової грошової допомоги має розглядати Міністерство.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що позивач має право на одержання спірної грошової допомоги, а питання про її призначення має розглядатись саме Міністерством, оскільки ОСОБА_1 військову службу у Державній прикордонної служби України не проходив.

Так, відповідно до статей 1, 2 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що його дія поширюється на: військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

За змістом статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності (пункти 4, 5, 7, 8 частини 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ).

Розмір одноразової грошової допомоги визначено статтею 16-2 Закону № 2011-ХІІ, за приписами пункту «б» частини 1 якої одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі, крім іншого, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи.

Пунктом 5 частини 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ визначено, що встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ № 975 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 6 Порядку одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Окрім цього, Верховним Судом України, у його постанові від 21 квітня 2015 року № 21-135а15, висловлена правова позиція у подібних до цієї справи правовідносинах, відповідно до якої, виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону № 2011-ХІІ колегія суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії вже був висловлений Верховним Судом України у постанові від 18 листопада 2014 року (справа № 21-446а14).

Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідність, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Наведений висновок повністю відповідає приписам абзацу 3 пункту 3 Порядку, згідно з яким днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, з урахуванням того, що інвалідність позивачу встановлена 17 березня 2014 року, згідно довідки медико-соціальної експертної комісії, останній має право на одержання спірної грошової допомоги саме в розмірі, визначеному законодавством, чинним на день видачі згаданої довідки МСЕК.

За таких обставин, враховуючи те, що позивач отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання спірної грошової допомоги.

Водночас, правильним є також і висновок судів про те, що виплата спірних коштів повинна здійснюватись саме Міністерством, оскільки позивач не належав до особового складу Державної прикордонної служби України у розумінні статті 14 Закону України від 3 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України».

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанцій також правильно зазначив і про те, що повноваження Міністерства з приводу розгляду заяв військовослужбовців про призначення і виплату одноразової грошової допомоги, яка є предметом цього спору, є дискреційними, а тому відповідача необхідно зобов'язати розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, оскільки відповідного рішення по суті поставлених у ній питань Міністерством не прийнято.

Такі висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

У відповідності з положеннями пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись статтями 211, 213, пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року, відмовити.

Матеріали касаційної скарги повернути скаржнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк