Ухвала суду № 62987932, 09.11.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2016 р. м. Київ К/800/31082/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Головчук С.В.,

та секретаря Пасічніченко А.А.,

за участю:

представника відповідача - Мельничука М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції)

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року

у справі № 803/157/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ФО-П ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Любомльської міжрайонної державної податкової інспекції (в подальшому реорганізовано шляхом приєднання до Ковельської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 грудня 2012 року № 0001891701, № 0001881701.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року, залишеною без змін Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Ковельська ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 20 жовтня 2009 року ФО-П ОСОБА_2 перебуває на податковому обліку у Ковельській МДПІ, а з 02 лютого 2011 року - у Шацькому відділенні Любомльської МДПІ.

На підставі постанови слідчого відділу податкової міліції ДПА України від 12 серпня 2011 року в рамках кримінальної справи № 55-021-11, відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ФО-П ОСОБА_2, за результатами якої складено акт від 08 вересня 2011 року № 439/17-2533213794, в якому встановлено порушення позивачем підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2, пункту 4.1, 4.3, 4.7 статті 4, підпункту 3.1.2, 3.1.3 пункту 3.1 статті 3, пункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження протягом 2010 року податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 2 392 317,87 грн., та порушення статей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» та заниження податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2010 рік на 9 720 грн.

Аналогічні порушення податкового законодавства були зафіксовано актом від 11 листопада 2011 року № 749/1701/НОМЕР_3 позапланової невиїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання податкового та іншого законодавства за період з 20 жовтня 2009 року по 30 червня 2010 року, а валютного законодавства за період з 20 жовтня 2009 року по 31 грудня 2009 року: в порушення тих самих норм податкового законодавства ФО-П ОСОБА_2 занизив податкові зобов'язання з ПДВ на загальну суму 60 550,73 грн., а також занижено податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на 315 грн. При проведенні цієї перевірки відповідач використав ті ж самі матеріали, що і при першій перевірці.

На підставі зазначеного акта, Любомльською МДПІ прийнято оспорювані податкові повідомлення-рішення від 13 грудня 2012 року:

- № 001891701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 3 066 085,75 грн.( 2452868,60 грн. - основного платежу та 613217,15 грн. - штрафних санкцій);

- № 0001881701, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 10 035 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень не враховано вимоги пункту 58.4 статті 58, пункту 86.9 статті 86 ПК України, неповно встановлені обставини, та невідповідність висновків відповідача нормам податкового законодавства.

Однак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій, а відтак і обґрунтованість визначення податкового зобов'язання позивача з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

В даному випадку, судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення господарських операцій.

Крім цього, судами не враховано, що перевіркою виявлено, що позивач у період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2010 року здійснював діяльність на загальній системі оподаткування, а з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2010 року - на спрощеній системі оподаткування відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності». При цьому, протягом І кварталу 2010 року позивач ввіз і розмитнив на виконання договору із ТОВ «Сотерс» за рахунок його коштів 15 транспортних засобів на загальну фактурну вартість 552 741,31 грн., чим перевищив граничну межу - 500 000 грн., що відповідно до зазначеного Указу дозволяє перебувати на спрощеній системі оподаткування.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

С.В. Головчук