Постанова № 62987457, 23.11.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2016 р. Справа № 809/1385/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Судді Лучко О.О.

за участю секретаря Волочій Л.І.

за участю сторін:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Карпаш Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до відповідача: Управління Держпраці в Івано-Франківській області

про визнання незаконною та скасування постанови №09-01-105/195 від 01.09.2016,-

ВСТАНОВИВ:

13.10.2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3.) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання незаконною та скасування постанови №09-01-105/195 від 01.09.2016.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, суду пояснив, що постановою про накладення штрафу уповноваженим посадовими особами від 01.09.2016 року №09-01-105/195, винесеною начальником Управління Держпраці в Івано-Франківській області, на позивача накладено штраф у розмірі 87 000 грн. за порушення вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а саме: порушення вимог ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, відповідальність за які передбачено абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП. Зазначив, що жодних порушень позивач не здійснила, оскільки працівник ОСОБА_4 працювала за трудовим договором, ОСОБА_5 виконувала роботи на підставі договору на виконання робіт від 10.08.2016 року, а ОСОБА_6 виконувала роботи на підставі договору на виконання робіт від 15.08/.2016 року. Про прийняття на роботу ОСОБА_5 позивач повідомила ДПІ у м.Івано-Франківську повідомленням про прийняття працівника на роботу від 03.08.2016 року. Зазначив, що вся звітність про суми нарахованої заробітної плати (доходи, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів подається позивачем до ДПІ у м.Івано-Франківську. Відтак, аргументи відповідача, які викладені в запереченні на даний позов про те, що ОСОБА_3 уклала договори з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на виконання робіт від 10.08.2016 року та 15.08.2016 року не відповідають вимогам ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП України вважає нелогічними та такими, що не мають жодної правової підстави та правового обгрунтування, адже такого роду договори укладаються з дотриманням вимог цивільного законодавства України, що й було здійснено позивачем. Таким чином, накладення штрафу на ФОП ОСОБА_3 у розмірі 87 000,00 грн. є незаконним, а постанова №09-01-105/195 від 01.09.2016 підлягає скасуванню.

Разом з позовною заявою позивач подала заяву в порядку ст.102 КАС України про поновлення строку звернення до суду, оскільки даний позов вперше подався до Івано-Франківського міського суду, однак ухвалою суду від 28.09.2016 року (справа №344/12347/16-а) позовну заяву повернуто на підставі п.6 ч.3 ст.108 КАС України, у зв'язку із непідсудністю даному адміністративному суду. В ході розгляду справи суд дійшов висновку про не пропущення позивачем строку звернення до суду.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з мотивів, викладених у письмовому запереченні, суду пояснила, що позивач в порушення вимог ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП здійснила фактичний допуск працівників до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначила, що свою підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_3 здійснює в кафе «Тбілісі» («Чіто Гріто») по АДРЕСА_1. Пояснила, що 18.08.2016 року Управління Держпраці в Івано-Франківській області провело повторну перевірку позивача з метою перевірки виконання припису 09-01-0069/247-226 від 27.05.2016 року. Зазначила, що на той час в кафе працювали помічник кухаря ОСОБА_6 та офіціант-бармен ОСОБА_7 Даний факт встановлено відповідно до пояснень ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 18.08.2016 року. Відповідно до вказаних пояснень ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вони допомагали ОСОБА_3, підміняючи останню на час її відсутності. Однак, трудові договори позивач з ОСОБА_6 та ОСОБА_7, накази чи розпорядження про їх прийом на роботу не оформляла, повідомленням центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України не здійснювала. Натомість, позивач уклала зі згаданими ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договори на виконання робіт від 15.07.2016 року та від 10.08.2016 року відповідно, що не відповідає вимогам ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП. Вказала, що відповідно до порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ №509 від 17.07.2013 року, начальником управління Держпраці в Івано-Франківській області за результатами розгляду даної справи та на підставі акту перевірки правомірно прийнято рішення №09-01-105/195 від 01.09.2016 року про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_3 штрафу за порушення вимог законодавства про працю. На підставі наведеного в задоволенні позову просила відмовити.

Розглянувши позовну заяву, заперечення проти позову, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі направлення на проведення перевірки №4141 від 17.08.2016 року та з метою перевірки виконання припису №09-01-0069/247-226 від 27.05.2016 року, управлінням Держпраці в Івано-Франківській області у період з 18.08.2016 року по 23.0.82016 року проведено перевірку ФОП ОСОБА_3, яка здійснювала господарську діяльність у кафе «Тбілісі» («Чіто Гріто»), що знаходиться по АДРЕСА_1.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт № 09-01-0039/423 від 23.08.2016 року, відповідно до якого посадовими особами управління Держпраці в Івано-Франківській області встановлено, що в порушення вимог ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП ФОП ОСОБА_3 здійснила фактичний допуск двох працівників до роботи без укладення трудового договору та в порушення вимог ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці» не забезпечила достовірний облік виконуваної працівниками роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку (а.с.37-39).

На підставі вищевказаного акту перевірки винесено припис №09-01-0039/423-366 від 23.08.2016 року про усунення виявлених порушень та дотримання вимог ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП, ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці» (а.с.45).

01.09.2016 року за наслідками розгляду акту перевірки щодо ФОП ОСОБА_3 управлінням Держпраці в Івано-Франківській області також прийнято постанову про накладення на позивача штрафу у розмірі 87 000 грн. (а.с. 11).

Позивач не погоджуючись із даною постановою, звернувся до суду з позовом про визнання постанови незаконною та її скасування.

При вирішенні даного спору суд виходив з наступного нормативного регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до ст.39 Закону України «Про охорону праці» посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції.

Згідно зі ст.259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів встановлений відповідним Порядком, який затверджений Наказом Міністерства соціальної політики України №390 від 02 липня 2012 року (далі - Порядок №390) та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30.07.2012 №1291/21603.

У відповідності до п.1 вищевказаного Порядку останній встановлює процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці (далі - Держпраці України) та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року №1985-IV, та №129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 08 вересня 2004 року №1986-IV, Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року №1059 «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)», Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №386.

Згідно із п.2 Порядку право проведення перевірок мають посадові особи Держпраці України та її територіальних органів, які відповідно до своїх посадових обов'язків мають повноваження державного інспектора з питань праці (далі - Інспектор).

Пунктом 3 Порядку передбачено, що Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Судом встановлено, що перевірка проведена відповідачем на підставі направлення на перевірку №4141 від 17.08.2016 для здійснення перевірки виконання припису №09-01-0069/247-226 від 27.05.2016 року та на виконання п.8.3.7 Наказу Держпраці від 04.12.2015 №157 «Про виконання рішення колегії Держпраці від 26.11.2015» (а.с. 36).

Пунктом 8.3.7 рішення колегії Держпраці, затвердженого Наказом Держпраці від 04.12.2015 №157 встановлено, що територіальні органи Держпраці України зобов'язано проводити перевірки дотримання суб'єктами господарювання законодавства про працю неповнолітніх, легалізації трудових відносин та заборгованості з виплати заробітної плати в ході кожної перевірки, проведеної державними інспекторами з питань праці, незалежно від її характеру (планова чи позапланова).

В п.7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого Постановою Кабінетом Міністрів України №96 від 11.02.2015 передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

У відповідності до п.п.23 п.11 Положення Голова Держпраці: дає у межах повноважень обов'язкові до виконання державними службовцями і працівниками апарату Держпраці, її територіальними органами доручення.

Згідно п. 12 вказаного Положення для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Держпраці, обговорення найважливіших напрямів її діяльності у Держпраці може утворюватися колегія. Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання відповідного наказу Держпраці.

Отже, для територіального органу Держпраці - управління Держпраці у Івано-Франківській області накази вищестоящого органу є обов'язковими та підлягають виконанню.

Щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови №09-01-105/195 від 01.09.2016 року, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що проведеною перевіркою відповідачем виявлено факт порушення ФОП ОСОБА_3 вимог ч.1 та ч.3 ст.24 КЗпП. Так, позивач не уклала в письмовій формі трудові договори та здійснила фактичний допуск працівників до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адмініструванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ.

Крім того, встановлено порушення позивачем вимог ч.2 ст.30 Закону України «Про оплату праці», оскільки не забезпечила достовірний облік виконуваної працівниками роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Суд погоджується з зазначеним висновком управління Держпраці в Івано-Франківській області з огляду на наступне.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами адміністративної справи 18.08.2016 року під час здійснення перевірки позивача у кафе «Тбілісі» («Чіто Гріто») працювали помічник кухаря ОСОБА_6 та офіціант-бармен ОСОБА_7, що підтверджується поясненнями останніх від 18.08.2016 року, згідно яких вони допомагають ОСОБА_3, підміняючи її на час її відсутності. Трудових договорів позивач з ними не укладала, наказів чи розпоряджень про їх прийом на роботу не оформляла (а.с. 40-41).

Водночас судом встановлено, що позивач уклала з ОСОБА_6 договір на виконання робіт від 15.10.2016 року, згідно якого остання зобов'язується за дорученням ОСОБА_3 в порядку та умовах, визначених цим договором, надавати послуги по прийнятті і видачі замовлень. Вартість виконаних робіт у серпні 2016 року становить 500 грн. (а.с. 14).

Договір аналогічного змісту укладений і з ОСОБА_5 від 10.10.2016 року. Вартість виконаних робіт у серпні 2016 року становить 400 грн. (а.с. 13).

З огляду на зазначене судом встановлено, що ФОП ОСОБА_3 здійснила фактичний допуск до роботи працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_5, не уклавши при цьому з ними трудових договорів.

Крім того, як вбачається із акту перевірки № 09-01-0039/423 від 23.08.2016 року ФОП ОСОБА_3 надала табель обліку робочого часу працівників за серпень 2016 року, відповідно до якого робочий час ОСОБА_7 та ОСОБА_6 обліковується. Однак, позивач не обліковує у встановленому порядку робочий час ОСОБА_8, прийнятої на роботу шеф-кухарем відповідно до наказу від 03.08.2016 року №03/08 та повідомлення про прийняття працівника на роботу, поданого у Державну податкову інспекцію 03.08.2016 року. Таким чином, облік виконуваної ОСОБА_4 роботи не ведеться, чим порушуються вимоги ст.30 Закону України «Про оплату праці». Також, встановлено, що позивач не веде у встановленому порядку бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Так, відповідно до пояснень ОСОБА_7 від 18.08.2016 року, вона отримувала заробітну плату в розмірі 120,00 грн. за робочий день. Однак, бухгалтерський облік витрат на оплату праці, тобто, облік даних виплат ОСОБА_7 не відображено у встановленому порядку. Поряд з цим, бухгалтерський облік витрат на оплату праці ОСОБА_4, яка працює з 04.08.2016 року, також не відображено.

Таким чином, бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку ФОП ОСОБА_3 не забезпечено, чим порушуються вимоги ст.30 Закону України «Про оплату праці».

У відповідності до ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

В ст.628 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Глава 61 Цивільного Кодексу України регламентує підряд як єдиний у своїй правовій сутності тип договору, що спрямований на виконання певної роботи і об'єднує такі його види, як договір побутового підряду, договір будівельного підряду, договір підряду на проектні та пошукові роботи. Норми, що складають загальні положення про підряд, застосовуються в субсидіарному порядку, співвідносячись з нормами, що присвячені окремим видам підряду, за правилами співвідношення загальних та спеціальних норм.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

При укладенні договорів підряду слід виходити із загальних положень про форму правочинів, якщо інше не буде встановлено в законі відносно певного виду договору підряду.

Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату .

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Предметом трудових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

Як вбачається із змісту цивільно-правових угод, укладених позивачем з ОСОБА_7 та ОСОБА_6, їхнім предметом є: прийняття і видача замовлень.

Тобто, предметом укладеного договору позивача з ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є процес праці, а не її кінцевий результат. Останні систематично виконували певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк, що підтверджується матеріалами справи (43-49).

Праця за цим договором не є юридично самостійною, а здійснюється у межах підприємницької діяльності з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням плати за виконану роботу щомісячно за фактичний період часу.

У вищезгаданих цивільно-правових угодах не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату.

Відтак, суд приходить до висновку, що в даному випадку правовідносини між позивачем та ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (сторонами цивільно-правового договору) носять ознаки притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, при цьому дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору, перешкоджає реалізації працівниками права на працю гарантованого Конституцією України та ст.2 Кодексу законів про працю України шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки.

А тому угоди між позивачем і ОСОБА_7 та ОСОБА_6, на переконання суду є такими, що містять вказані вище ознаки трудових договорів (а.с. 13-14).

Відповідно до ст.24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адмініструванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.29 Закону України «Про оплату праці» при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.

Згідно із ч.1 ст.30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку (ч.2 ст.30 вказаного Закону).

В ст.265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 року із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 55 від 03.02.2016 року штрафи можуть бути накладені в тому числі на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Згідно ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем порушено вимоги ч.1 та ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України, постанова про накладення штрафу №09-01-105/195 від 01.09.2016 року винесена Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області правомірно, а тому позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Відповідно до ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За наведених підстав та вказаних правових норм, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

На підставі ст.124 Конституції України, керуючись ст.ст. 2, 8-14, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 КАС України, апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст.254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення встановлених строків подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя: Лучко О.О.

Постанова складена в повному обсязі 28.11.2016 року.