Постанова № 62987257, 23.11.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року м. ЛуцькСправа № 803/1502/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Виш А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3 звернувся в суд з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - позивач, інспекція, Луцька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 липня 2016 року № 165694-03.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Законом України від 24 грудня 2015 року №909-VIII змінено порядок оподаткування транспортним податком. Прийнявши цей закон, на думку позивача, Верховна рада України порушила підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України де зазначено, що податкове законодавство ґрунтується на принципі стабільності, вимоги якого передбачають, що зміни до будь-яких елементів податків і зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

З наведених підстав вважає застосування до нього у 2016 році транспортного податку протиправним та просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2016 року № 165694-03.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. Також пояснив, що йому невідомо про середньоринкову вартість транспортного засобу ОСОБА_3

Представник відповідача у судовому засіданні та письмових запереченнях від 08 листопада 2016 року №22308/03-06-10-013 (а.с.25), додаткових поясненнях від 22 листопада 2016 року (а.с.57-58) просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Закон України від 24 грудня 2015 року №909-VIII є чинним та у встановленому порядку не визнався неконституційним, а тому є обов'язковим до виконання у 2016 році. Хоча Великоосницькою сільською радою, на території якої зареєстрований позивач, не прийнято рішення про встановлення транспортного податку у 2016 році, в силу вимог підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, транспортний податок справляється за мінімальною ставкою. Крім того, середньоринкова вартість автомобіля позивача є більшою ніж 750 мінімальних заробітних плат, тому цей автомобіль є об'єктом оподаткування транспортним податком.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на праві власності належить автомобіль Toyota Land Cruiser, д.н. НОМЕР_1, 2015 року випуску, об'єм двигуна 4461 куб.см, тип палива - дизель, що підтверджується витягом з інформаційної бази «податковий блок» (а.с.27).

Представник позивача у судовому засіданні не заперечував щодо наявності у ОСОБА_3 вказаного транспортного засобу.

Позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою адресного бюро (а.с.50).

Як слідує з листа Великоосницької сільської ради від 21 листопада 2016 року №241/01.13/2-16, рішенням сільської ради від 30 січня 2015 року №33/3 «Про місцеві податки і збори» затверджено Положення «Про транспортний податок». Зміни до вказаного положення у 2016 році не приймалися (а.с.53-55).

Матеріалами справи підтверджується, що Ковельська ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області 28 липня 2016 року прийняла податкове повідомлення-рішення № 165694-03 яким нарахувала позивачу 25 000,00 грн транспортного податку (а.с.7).

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню, суд зазначає наступне.

Статтею пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що Платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

Обставини наявності у ОСОБА_3 легкового автомобіля його представником не заперечується. Як слідує з інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, вартість вказаного автомобіля 2015 року випуску з нульовим пробігом становить 1 532 950,00 грн, а з пробігом 100 000 км - 1 297 660,00 грн, тобто більше ніж 750 мінімальних заробітних плат станом на 01 січня 2016 року (1 378,00 грн х 750 = 1 033 500,00 грн). ОСОБА_3 та його представник не надав суду доказів того, що його автомобіль має більший пробіг, або має середньоринкову вартість меншу ніж 1 033 500,00 грн (а.с.65-66).

Отже, автомобіль, який належить позивачу є об'єктом оподаткування в розумінні статті 267 Податкового кодексу України.

При цьому суд не приймає до уваги доводи позивача, що норми Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII, яким внесено змін до об'єктів оподаткування транспортним податком, не відповідають засадам податкового законодавства визначених у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового законодавства України, оскільки вказаний закон є чинним, не визнався неконституційним у встановленому порядку, а отже є обов'язковим до застосування на всій території України.

Вищенаведене застосування нормативно-правових актів під час вирішення цього спору відповідає принципу законності, який визначений у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та проголошує, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Одночасно суд звертає увагу, що у випадку визнання неконституційними вищенаведених норм, вказане може бути підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами відповідно до пункту 5 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Що стосується посилань позивача на приписи підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (принцип стабільності), суд враховував таке.

Зазначеною нормою передбачено, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Аналіз змісту цієї норми засвідчує, що її приписи стосуються внесення змін до елементів податків і зборів. У свою чергу, виключною компетенцією на встановлення податків має лише Верховна Рада України.

Отже, фактично приписи підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 адресовані органу, який є компетентним установлювати податки, тобто Верховній Раді України. Жодних правових приписів щодо інших учасників податкових правовідносин розглядувана норма не містить.

Водночас, Верховна Рада України шляхом прийняття законів може в будь-який час відступити від раніше затверджених норм, у тому числі від змісту норми підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України.

Саме це відбувається фактично щороку, коли Верховна Рада України встановлює порядок набрання чинності податковими законами. Відповідні норми Прикінцевих або Перехідних положень до таких законів є спеціальними та пізнішими щодо підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Отже, застосуванню підлягають саме ці норми, а не закріплений у Податковому кодексі України принцип.

Суд вважає обґрунтованими доводи представника відповідача, що навіть якщо Великоосницька сільська рада Маневицького району Волинської області не приймала рішення про встановлення транспортного податку на 2016 рік (а.с.59), Податковим кодексом України встановлено спеціальні правові наслідки невиконання місцевою радою свого обов'язку щодо встановлення тих місцевих податків, запровадження яких є обов'язковим.

Згідно з підпунктом 12.3.5 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Зі змісту наведеної норми чітко вбачається, що її диспозиція (тобто справляння невстановленого обов'язкового місцевого податку в розмірі мінімальної ставки) застосовується за наявності відповідної гіпотези, тобто в разі, якщо відповідне рішення місцевої ради не було прийнято.

Понад це, відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України місцевий податок підлягає справлянню за мінімальною ставкою.

Разом із цим, транспортний податок у 2015 році передбачав лише одну специфічну ставку податку, яка є базовою - 25 тис. грн. за один автомобіль з об'ємом двигуна понад 3 тис. кубічних сантиметрів.

Натомість статтею 27 Податкового кодексу України передбачено поняття граничної ставки, до яких належить максимальний або мінімальний розмір ставки за певним податком, встановлений цим Кодексом. Отже, мінімальна ставка є одним із різновидів граничної ставки і протиставляється максимальній ставці. Причому обидва розміри мають бути встановлені саме Податковим кодексом України.

Водночас, специфічна ставка, передбачена для транспортного податку, не містить шкали ставок від мінімальної до максимальної. Тому єдина ставка транспортного податку одночасно є і мінімальною, і максимальною. В свою чергу, невстановлений місцевою радою податок може справлятися лише в розмірі мінімальної ставки, але не максимальної. Відповідно, зазначений пункт не може поширюватися на місцеві податки, які не мають граничних ставок (тобто не передбачають одночасно і мінімального, і максимального їх розміру).

Крім того, запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію пункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рід про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

В такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.

За таких обставин, є підстави вважати, що в 2016 році справляння транспортного податку відбуваються в силу дії норм Податкового кодексу незалежно від прийняття рішення місцевими радами.

Оскільки на ОСОБА_3 статтею 267 Податкового кодексу України покладений обов'язок щодо сплати транспортного податку, вказана норма законодавства у встановленому порядку не визнавалася неконституційною, є чинною та підлягає застосуванню, враховуючи, що факт неприйняття Великоосницькою сільською радою рішення про встановлення транспортного податку на 2016 рік не впливає на справляння транспортного податку, яке відбуваються в силу дії пункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, тому суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2016 року №165694-03 є правомірним, а у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 липня 2016 року №165694-03 - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст постанови виготовлений 28 листопада 2016 року.