Ухвала суду № 62983083, 23.11.2016, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Брагін В.І.

Суддя-доповідач:Жизневська А.В.

УХВАЛА

іменем України

"23" листопада 2016 р. Справа № 272/87/16-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Жизневської А.В.

суддів: Котік Т.С.

Охрімчук І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Нероди І.В.,

позивача та її представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Андрушівського районного суду Житомирської області від "20" вересня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Гальчинської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, третя особа: ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення ,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулася до Андрушівського районного суду Житомирської області з позовом до Гальчинської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Гальчинської сільської ради народних депутатів Андрушівського району Житомирської області від 28 травня 1999 року за № 36 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок», в частині п.1 та додатку №1. Згідно останніх ОСОБА_3 передано у приватну власність для обслуговування власного житлового будинку земельну ділянку загальною площею 0.11 га, із них рілля 0.08 га та будівництво 0.03 га., а згідно додатку № 2 її бабі - ОСОБА_6 передано у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку загальною площею 0.25 га, із них рілля 0.25 га, ОСОБА_4 передано у приватну власність для обслуговування житлового будинку земельну ділянку площею 0,25 га, із них 0,23 га рілля та 0,02 га під будівництво. Просила також визнати протиправним та скасувати рішення 3 сесії 5 скликання Гальчинської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 31 липня 2006 року «Про безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян», згідно додатку № 2, за яким ОСОБА_3 передано у приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку 0,20 га.

Постановою Андрушівського районного суду Житомирської області від 20 вересня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Гальчинської сільської ради народних депутатів Андрушівського району Житомирської області від 28 травня 1999 року за № 36 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок», в частині п.1 додатку №1, згідно якого ОСОБА_4 передано у приватну власність для обслуговування власного житлового будинку земельну ділянку загальною площею 0.25 га, із них рілля 0.23 га та будівництво 0.02 га. та додатку № 2 передано ОСОБА_6 передано у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства земельну ділянку загальною площею 0.25 га, із них рілля 0.25 га.

Визнано протиправним та скасовано рішення 3 сесії 5 скликання Гальчинської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 31 липня 2006 року « Про безоплатну передачу земельних ділянок у власність громадян», в частині п.1 та додатку № 1 , згідно якого мені, ОСОБА_4 передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель земельну ділянку 0.25 га , з них рілля 0.25 га, будівлі 0.25 га., а також додатку № 2, згідно якого передано у приватну власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку 0,20 га.

Апелянт в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, просить скасувати вказану постанову та прийняти нову про відмову у задоволені позову.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів та вважав, що відповідач як суб'єкт владних повноважень при винесенні оскаржуваних рішень діяв в порушення вимог закону.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 80 Земельного кодексу України установлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом статей 2 та 5 Земельного кодексу України сільська рада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

Колегія суддів зазначає, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

На думку колегії суддів, спір щодо захисту цивільних прав, який виникає із земельних відносин, коли вирішується питання щодо права власності когось з осіб має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 листопада 2014 року, 09 грудня 2014 року, 16 грудня 2014 року.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач звернулася із позовом про визнання протиправними та незаконними рішень Гальчинської селищної ради Андрушівського району Житомирської області про безоплатну передачу земельної ділянки у власність її матері ОСОБА_3 При цьому, в жодному рішенні, які оскаржуються не зазначено їх місцезнаходження (адресу).

Проте, з представлених суду доказів вбачається, що після прийняття оскаржуваних рішень 1999 та 2006 року землекористування обох - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - реалізовано. Даний спір виник у зв'язку із тим, що належні їм земельні ділянки не виділено в натурі, не розмежовано та не визначено адреси.

В ході апеляційного розгляду справи представник позивача не зміг пояснити за якою адресою знаходяться земельні ділянки 0,20 га, 0,25 га, 0,11 га, 0,02 га, оскільки в оскаржуваних рішеннях це не зазначено. Лише позивач вважає, що на належній їй території знаходяться ці земельні ділянки.

З огляду на викладене, даний спір ведеться між сторонами з приводу подальшого після прийняття рішень визначення місця та порядку землекористування, тобто має місце спір про право цивільне. Крім того, суду надавалися державні акти про право власності на земельні ділянки.

Суд першої інстанції вказане залишив поза увагою та прийняв судове рішення в порядку адміністративного судочинства, без з'ясування обставин справи, предмету позову, суті спірних правовідносин.

Не обговорюючи питання правильності застосування судом норм ЗК України, колегія суддів дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Частиною першою статті 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Аналізуючи зазначені норми права, колегія суддів вважає, що після отримання відповідно до чинного законодавства права власності на земельну ділянку однією із сторін по справі, виникає спір про право цивільне, і захист прав та інтересів особи має відбуватися у способи, визначені у статтях 152 ЗК України та 16 Цивільного кодексу України.

Відтак, за суб`єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду у порядку, визначеному нормами цивільного законодавства України.

Судом першої інстанції помилково розглянуто справу в порядку адміністративного судочинства, тому, у відповідності до ст.203 КАС України, постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 203, 205, 206, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Андрушівського районного суду Житомирської області від "20" вересня 2016 р. скасувати, провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.В. Жизневська

судді: Т.С. Котік

І.Г. Охрімчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "24" листопада 2016 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу/ ОСОБА_4 АДРЕСА_1

3- відповідачу/ Гальчинська сільська рада Андрушівського району Житомирської області вул.Ватутіна,1,с.Гальчин,Андрушівський район, Житомирська область,13432

4-третій особі: ОСОБА_3 - АДРЕСА_2,