Рішення № 62980437, 15.11.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/11312/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" листопада 2016 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Дудник В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві, цивільну справу за позовом: ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачі, ОСОБА_1, ОСОБА_2, звернулися до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частину квартири за адресою: АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частини квартири за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з відповідача на їх користь судовий збір понесений з розглядом цивільної справи.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що їм на праві приватної власності належить кожному по ? частини квартири АДРЕСА_1. Свідоцтво про право власності на житло видано Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією від 18 травня 1995 року. Як вбачається з відповіді Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, ? частина квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування посвідченого 10 серпня 2000 року, ? частини квартири належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого 18 травня 1995 року та ? частини квартири належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого 18 травня 1995 року. ОСОБА_2 змінив своє прізвище на ОСОБА_2, дата зміни 11 травня 2008 року, що підтверджується свідоцтвом про зміну імені, яке видано державою Ізраїль. На сьогоднішній день між ними та ОСОБА_3 виникли непорозуміння з приводу квартири, остання забрала оригінал свідоцтва про право власності на житло, в зв'язку з чим у них відсутні будь-які документи, що останні являються співвласниками квартири та не в змозі скористатися своїм правом а саме продати, подарувати належну їм ? частину квартири. Їхній представник звернувся в їх інтересах до Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації з письмовою заявою, в якій просив вказати, чи може він без згоди відповідача отримати дублікат свідоцтва про право власності на житло, яке видано від 18 травня 1995 року на ім'я ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1. Однак, в нього є відповідь що без згоди відповідача це питання вирішити не можливо.

Позивачі в судове засідання не з'явилися, представник позивачів подав до суду заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність та у відсутність позивачів.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, подала до суду заперечення, в якому просила відмовити у позові. Крім того, подала до суду заяву, в якій просила справу розглянути в її відсутність, позов не визнає в повному обсязі.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність позивачів, представника позивачів, відповідача.

У відповідності до ч.2 ст. 197 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується даними Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 21 грудня 2012 року, квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстровано: ? частина квартири за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною Радою народних депутатів 18 травня 1995 року, розпорядження № С-540; ? частини квартири за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видного Дніпровською районною Радою народних депутатів 18 травня 1995 року, розпорядження № С-540 (а.с.15).

Відповідно до свідоцтва про зміну імені, ОСОБА_2 змінив своє ім'я на: ОСОБА_2, дата зміни: 11 травня 2008 року (а.с.10).

Згідно договору дарування частини квартири від 10 серпня 2000 року, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, остання являється власником ? частини квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до довідки № 1106 від 07 грудня 2011 року, виданого Житловою ремонтно-експлуатаційною організацією № 409, 18 липня 1995 року ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_2 вибули в державу Ізраїль. В квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований (а.с.19).

Як вбачається з довідки № 758 від 17 серпня 2016 року, виданої Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» Дніпровського району м. Києва, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованих осіб не значиться. Власником особового рахунку (1/2 частини) є ОСОБА_3

Відповідно до ч.1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 2 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачами у позовній заяві зазначено, що свідоцтво про їх право власності на спірну квартиру знаходиться у відповідача, а вони внаслідок вказаних дій останньої позбавлені можливості розпоряджатися своєю власністю, при цьому інших правовстановлюючих документів на їх частку в спільному майні у них відсутні.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується наданими даними Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна право власності позивачів на спірну квартиру було зареєстровано за останніми на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною Радою народних депутатів 18 травня 1995 року, розпорядження № С-540, що свідчить про те, що право власності позивачів на їх частки спірної квартири були зареєстровані належним чином відповідно до законодавства, що діяло на час виникнення цього права.

Відповідно до поданих відповідачем документів, право власності відповідача на ? частку спірної квартири було набуто останньою на підставі договору дарування, остання не брала участі у приватизації спірної квартири та в отриманні свідоцтва про право власності на житло, при цьому, як вбачається з поданої відповідачем заяви, до останньої позивачі з будь-якими заявами та проханнями не зверталися.

Таким чином, з викладеного вбачається, що у разі необхідності отримання дублікату свідоцтва про право власності на частки спірної квартири, позивачі мали б звернутися із відповідною заявою до компетентних державних органів, із погодженням з іншими співвласниками квартири. В той же час, позивачами не було надано достовірних та належних доказів в підтвердження втрати свідоцтва про право власності на житло, натомість вказано, що свідоцтво перебуває у відповідача. Відповідач же набула права власності на ? частину спірної квартири на підставі договору дарування частини квартири від 10 серпня 2000 року, та відповідно не може порушувати права позивачів в частині утримання свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною Радою народних депутатів 18 травня 1995 року, розпорядження № С-540, оскільки своє право власності не набувала на підставі вказаного свідоцтва. Крім того, позивачами також не надано будь-яких доказів щодо відмови відповідача від надання згоди на видачу дублікату свідоцтва про право власності на житло або ж чинення будь-яких перешкод у реалізації права власності позивачів на частки у спірній квартирі, враховуючи той факт, що остання не приймала участі у приватизації спірної квартири та отриманні втраченого свідоцтва про право власності на житло.

Відповідно до ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири.

У зв'язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 316, 319, 391, 392 Цивільного кодексу України, ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 10, 57, 60, 197, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину квартири - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: