Постанова № 62978901, 21.11.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2016 р. Справа№ 910/13433/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Коршун Н.М.

Ткаченка Б.О.

при секретарі Волуйко Т.В.

представники сторін:

позивача: Ткач І.О. за довіреністю б/н від 02.03.2016;

відповідача : не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросптиця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 р.

у справі № 910/13433/16 (суддя Ващенко Т.М.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросптиця"

Про стягнення 89 856,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 у справі №910/13433/16 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросптиця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" заборгованість в розмірі 89 856 грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 1 378 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросптиця" , подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою задовольнити апеляційну скаргу. Також просить розгляд апеляційної скарги провести без участі представника ТОВ "Агросптиця"

Скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення не ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, оскільки видаткова накладна не може бути підтвердженням укладення між сторонами договору поставки у спрощений спосіб, також у накладній зазначено що товар отримав директор на підставі довіреності, однак директору не потрібні довіреності і його підпис не співпадає з підписом на іншій довіреності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Алданової С.А., Ткаченка Б.О.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 21.11.2016.

17.11.2016 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, оскільки внаслідок підписання видаткової накладної між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб, передача товару також підтверджується товарно-транспортною накладною, технічними паспортами на автомобіль і причеп відповідача, довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, зазначені документи містять підпис уповноваженої особи відповідача та печатку товариства.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.11.2016 р., у зв'язку із участю судді Алданової С.О. у підготовці суддів апеляційних господарських судів в Національній школі суддів, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/13433/16 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Коршун Н.М., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення ухвали суду.

Враховуючи, що у апеляційній скарзі відповідач просив здійснювати розгляд скарги без участі його представника, колегія суддів, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представників відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

17.06.2016 директором відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросптиця" ОСОБА_3 отримано від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Агросоюз-РП" товар - кури живі породи "Ломан Браун" в кількості 6912 голів, вагою 10 368 кг, на загальну суму 89856,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №68 від 17.06.2016, яка підписана представниками позивача та директором відповідача, підпис якого скріплений печаткою відповідача.

Матеріали справи містять також товарно-транспортну накладну №РБА68 від 17.06.2016, яка підписана директором відповідача ОСОБА_3, підпис якого скріплено печаткою товариства, податкову накладну позивача № 1013/2 від 17.06.16., складена на виконання зобов'язань за вказаною видатковою накладною, та довіреність № 23 від 17.06.2016 відповідача на отримання матеріальних цінностей від позивача, яка також підписана директором відповідача ОСОБА_3, підпис якого скріплено печаткою товариства.

Таким чином, як вірно встановлено судом першої інстанції, видаткова накладна №68 від 17.06.2016 підписана повноважним представником відповідача, та не містить зауважень щодо кількості та якості поставленого товару.

У зв'язку із несплатою відповідачем вартості отриманого товару позивач 04.07.2016 за вих. №100 направив відповідачу вимогу, у якій вказав про наявність заборгованості в сумі 89856 грн. та вимагав протягом семи днів з дати отримання вимоги погасити заборгованість.

Відповідач отримав вимогу 12.07.2016, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, однак відповіді на вимогу не дав, заборгованість не сплатив.

У зв'язку із викладеним, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача заборгованості за товар в сумі 89856 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, відповідно до наведених норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом підписання між сторонами видаткової накладної. Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, відповідач зобов'язання з оплати товару не виконав, а тому позивач вирішив звернутись за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів до суду з позовом про стягнення 89,856,00 грн.

У пункті 1 Оглядового листа № 01-06/767/2013 від 29.04.13. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Тобто, з наведеного вбачається, що накладна, підписана представниками обох сторін та скріплена їх печатками є належним підтвердженням вчинення господарської операції.

Наявні у матеріалах справи накладні (видаткова та товарно-транспортна) скріплені печаткою відповідача. При цьому, відповідно до п. 64 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998, обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Облік печаток і штампів ведеться у журналі за формою 11 (додаток 11), бланків - у журналі за формою 12 (додаток 12) окремо за видами бланків. Видача бланків відповідальним за їх використання особам здійснюється під розписку у відповідних журналах.

Печатки і штампи повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах. Бланки дозволяється зберігати у шафах, що надійно замикаються та опечатуються (п. 68 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, яку затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.98).

Згідно з п. 73 вказаної Інструкції у разі втрати печаток і штампів керівники організацій зобов'язані негайно повідомити про це органи Міністерства внутрішніх справ України та вжити заходів для їх розшуку.

Отже, наведеними вище нормами чинного законодавства України передбачено, що відповідальність за печатки, штампи, фірмові бланки та їх використання несе саме суб'єкт господарювання, а також уповноважені ним особи.

Проте, у матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення відповідальних осіб відповідача до органів внутрішніх справ з заявами про втрату печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросптиця", її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі відповідача.

Зі змісту статті 692 ЦК України норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами, або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття (правові позиції Верховного Суду України, викладені в постанові від 19.08.14).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, оскільки відповідач не сплатив позивачу за отриманий товар грошові кошти в сумі 89 856,00 грн., строк сплати яких настав, є вірним висновок місцевого господарського суду про обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2016 у справі № 910/13433/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросптиця" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2016 у справі № 910/13433/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/13433/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Н.М. Коршун

Б.О. Ткаченко