Рішення № 62974731, 22.11.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/80/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2016 Справа № 908/2545/16

за позовом: Територіальної громади м. Бердянська в особі Бердянської міської ради (71100, м. Бердянськ Запорізької області, пл. Єдності, 2)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж» (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Морська, 65/97)

про стягнення суми

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність № 001-7199/48 від 18.10.2016 р.

від відповідача: ОСОБА_2 довіреність № 1 від 05.01.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

Територіальна громада м. Бердянська в особі Бердянської міської ради звернулася в господарський суд Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж» заборгованості в розмірі 2 184 852,03 грн., в т.ч.: 1 813 353,17 грн. основного боргу та 371 498,86 грн. пені.

Обґрунтовуючи позов позивач вказує, що через невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобовязань, у останнього виникла заборгованість за період з 01.12.2015 р. по 31.08.2016 р. за договором оренди майнового комплексу підприємства теплових мереж від 14.01.2010 р. Направлена на адресу відповідача претензія з вимогою сплатити заборгованість, була залишена останнім без задоволення. За доводами позивача, порушення відповідачем грошового зобовязання є підставою для покладення на останнього відповідальності у вигляді пені, передбаченої п 3.3 укладеного між сторонами договору. Посилаючись на приписи статей 11, 327, 526, 530, 549, 611 ЦК України, ст. 193 ГК України позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.09.2016 р. порушено провадження у справі № 908/2545/16, розгляд якої призначено на 01.11.2016 р.

На підставі ст. 77 ГПК України у судовому засіданні 01.11.2016р. оголошувалася перерва до 22.11.2016 р.

Публічне акціонерне товариство «Бердянське підприємство теплових мереж» ( відповідач у справі) у відзиві на позов проти викладених позивачем обставин заперечує. Вказує, що на день відкриття провадження у даній справі заборгованість по орендній платі за спірним договором складала 1803793,17 грн. Позивачем не враховано здійснені відповідачем в період 29.08.2016 р. 29.09.2016 р. оплати на загальну суму 9560,00 грн. Також вказує на невірність визначення позивачем періоду прострочення, який за даними відповідача повинен визначатися як серпень 2015 р. серпень 2016 р. Проти нарахування позивачем пені відповідач заперечує з огляду на недосягнення сторонами у договорі згоди щодо розміру пені, оскільки ставка НБУ є величиною змінною і в договорі повинно бути чітко визначено за який період вона береться. Крім того, за твердженням відповідача, розрахунок пені є невірним, оскільки при розрахунку позивачем не повною мірою враховуються дати зміни облікової ставки НБУ, термін нарахування виходить поза межі встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строку позовної давності, а також при визначенні кількості днів прострочення в період нарахування включається дата проведення оплати. За розрахунком відповідача, розмір пені складає 289 579,47 грн.

01.11.2016 р. від позивача надійшла письмова заява (вих. №001-7544/48 від 31.10.2016р.), згідно якої позивач, в порядку ст. 22 ГПК України, зменшує розмір позовних вимог і остаточно просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1 803 793,17 грн. заборгованості за період з 01.08.2015 р. по 31.08.2016 р. включно, та 331 192,96 грн. пені, що разом складає 2 134 986,13 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи, що вказана заява подана позивачем відповідно до ст. 22 ГПК України, відповідає вимогам чинного законодавства, не суперечить правам і охоронюваним законом інтересам сторін, заява про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом до розгляду.

За таких обставин, предметом позову у справі № 908/2545/16 є позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 1 803 793,17 грн. заборгованості за період з 01.08.2015 р. по 31.08.2016 р. включно, та 331 192,96 грн. пені.

Представник позивача у судовому засіданні в підтримав доводи, викладені у позовній заяві на наданих суду додаткових поясненнях, з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав раніше подане клопотання про застосування строку позовної давності за вимогою про стягнення пені.

В поданому суду письмовому клопотанні від 21.10.2016 р. (вих. № 2559) відповідач вказує, що з наданих позивачем розрахунків пені на суму 371 498,86 грн. вбачається, що термін нарахування пені виходить поза межі позовної давності та просить суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені.

В доповненнях до відзиву відповідач наголошує, що в даному випадку відсутні підстави вважати перерваним строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, оскільки акт звірки взаєморозрахунків, на який посилається позивач, підписано з боку позивача та відповідача лише бухгалтерами підприємств, що не узгоджується з приписами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також, у судовому засіданні представник відповідача підтримав письмові клопотання про зменшення розміру пені на 90% та про відстрочення виконання судового рішення у справі № 908/2545/16 - до 01.04.2017 р.

В письмовому клопотанні від 14.11.2016 р. (вих. № 2779) відповідач, в обґрунтування наявності підстав для зменшення судом розміру пені вказує, що допущене з його боку прострочення виконання грошового зобов'язання виникло з об'єктивних причин, у зв'язку з великою, постійною дебіторською заборгованістю споживачів за послуги з теплопостачання, від яких і здійснюється платежі за оренду. ПАТ «Бердянське підприємство теплових мереж» є основним надавачем послуг з теплопостачання у м. Бердянську, основним споживачем яких є населення (близько 90% від загальної кількості), іншими споживачами є бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства. При цьому зауважує, що підставою для звернення позивача до суду є несвоєчасне виконання відповідачем обов'язку оплати за оренду по Договору оренди майнового комплексу підприємства теплових мереж від 04.01.2010 р., в той же час, наявність заборгованості населення перед відповідачем, недостатність фінансування бюджетних установ на оплату за теплову енергію призводила до неповних розрахунків за оренду перед позивачем, інших джерел фінансування відповідач не має. Посилаючись на приписи ст. 233 ГК України та п. 3 ст. 83 ГПК України, просить зменшити розмір пені на 90%.

Обґрунтовуючи своє клопотання про відстрочення виконання судового рішення, відповідач посилається на те, що негайне виконання рішення для ПАТ «Бердянське підприємство теплових мереж» є неможливим через відсутність коштів. Вказує, що несвоєчасна сплата споживачами за послуги з теплопостачання не дає можливості підприємству своєчасно розрахуватися за Договором оренди майнового комплексу підприємства теплових мереж від 04.01.2010 р. Станом на 01.11.2016 р. заборгованість населення за послуги з теплопостачання перед ПАТ «Бердянське підприємство теплових мереж» становить 13704,9 грн., заборгованість бюджету 2228 тис. грн., інші - 1627,4 тис. грн., що підтверджується звітом про розрахунки за спожиту теплову енергію, які щомісяця подаються до Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до постанови НКРЕ від 14.04.2011 р. № 606. Відзначає, що неспроможність відповідача винайти кошти на оплату боргу викликана постійною недостатністю обігових коштів внаслідок затримок в оплаті бюджетними організаціями та населенням. Як вбачається з балансу підприємства, станом на 31 грудня 2015 р. кредиторська заборгованість відповідача становить більше 55142 тис. грн., в той же час дебіторська заборгованість складає 27953 тис. грн., а збитки від провадження господарської діяльності станом на 31.12.2015 року становлять більше 801 тис. грн. Головною причиною збитковості підприємства відповідач вказує те, що тарифи не покривали фактичні виграти підприємства по наданню послуг з теплопостачання, покриття становило лише 79.9 % від собівартості. При цьому, відповідач забезпечує теплом як населення так і підприємства м. Бердянськ, в зв'язку з чим не може зупиняти свою діяльність, яка має важливе соціальне значення для мешканців міста. Враховуючи наведені обставини, відповідач просить суд відстрочити виконання рішення суду до 01.04.2017 р., що надасть можливість у цей строк отримати від Держави суму з різниці в тарифах та вивільнити власні кошти для оплати за рішенням суду.

Представник позивача проти задоволення поданих відповідачем клопотань заперечив.

Відносно заяви про застосування судом строку позовної давності за вимогою про стягнення пені, позивач вважає, що заява відповідача по застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню, оскільки згідно акта звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 01.11.2015 р. відповідач визнав борг зі сплати орендних платежів у розмірі 781 193,21 грн. та зі сплати пені в розмірі 31220,19 грн., тому строк позовної давності за зобовязаннями які виникли до 01.11.2015 р. перервався та почався заново.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 22.11.2016 р. справу розглянуто, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що 14.01.2010 року між Територіальною громадою міста Бердянська в особі Бердянської міської ради (Орендодавцем, позивачем у справі), Закритим акціонерним товариством «Бердянське підприємство теплових мереж» (Орендарем, правонаступником якого є відповідач у справі) було укладено у новій редакції договір оренди майнового комплексу теплових мереж (далі Договір оренди), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майновий комплекс теплових мереж (МК) (п. 1.1 Договору оренди).

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди Орендар вступає у користування МК у термін, указаний в Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та Акта приймання-передачі МК.

Пунктами 3.1 та 3.2 Договору оренди (в редакції додаткової угоди від 29.10.2015 р.) сторонами узгоджено, що Орендар має сплачувати орендну плату у розмірі 204210,13 грн. до 20 числа поточного місяця з урахуванням індексу інфляції з початку оренди.

Згідно із п. 3.3 Договору оренди, у випадку неперерахування орендної плати або перерахування після останнього банківського дня поточного місяця, або не в повному обсязі, Орендодавцем нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Пунктом 5.2 Договору оренди визначено, що Орендар зобовязався вчасно та в повному обсязі вносити орендну плату.

Відповідно до п. 11.1 Договору оренди цей Договір укладено строком на 20 років, що діє з 14 січня 2010 року до 14 січня 2030 року, включно.

За доводами позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобовязань станом на 31.10.2016 р. відповідач має прострочену заборгованість з орендної плати за період з 01.08.2015 р. по 31.08.2016 р. у розмірі 1 803 793,17 грн., що є підставою для покладення на останнього відповідальності у вигляді пені в сумі 331 192,96грн.

На адресу відповідача була направлена ОСОБА_3 (вих. № 1795 від 19.07.2016 р.) з вимогою терміново сплати існуючу заборгованість.

ОСОБА_3 була залишена відповідачем без задоволення.

Позовні вимоги про стягнення з ПАТ «Бердянське підприємство теплових мереж» на користь Територіальної громади м. Бердянська в особі Бердянської міської ради заборгованості в розмірі 2 134 986,13 грн., з яких: основна заборгованість в сумі 1 803 793,17 грн. та пеня в розмірі 331 192,96 грн. (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог), стали предметом судового розгляду у даній справі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобовязання між субєктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Відповідно до умов статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму... Плата за користування майном може вноситься за вибором сторін у грошовій або натуральній формі... Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором ...

Виходячи з предмету оренди за договором оренди 14.01.2010 р., правовідносини сторін щодо порядку користування майновим комплексом регулюються приписами Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

За таких обставин, оскільки однією із кваліфікуючих ознак договору найму є його оплатний характер, за користування найманим майном з наймача обов'язково стягується орендна плата.

Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

З приписів п.п. 3.2, 5.2 Договору оренди вбачається, що Орендар зобовязався своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, зобовязання за Договором оренди щодо передачі відповідачу МК виконано позивачем у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, за змістом пунктів 3.1, 3.2 Договору оренди (в редакції додаткової угоди від 29.10.2015 р.) Орендар має сплачувати орендну плату у розмірі 204210,13 грн. до 20 числа поточного місяця з урахуванням індексу інфляції з початку оренди.

Судом встановлено, що впродовж спірного періоду (01.08.2015 р. по 31.08.2016 р., включно) відповідачем, всупереч умов договорів та вимог закону, у повному обсязі орендні платежі не сплачувалися, що призвело до утворення у останнього заборгованості за Договором оренди в розмірі 1 803 793,17 грн., що відповідачем не заперечується.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надсилав на адресу відповідача ОСОБА_3 з вимогою погасити заборгованість за Договором, яка відповідачем була залишена без задоволення.

При цьому, станом на момент вирішення спору в суді, будь-яких належних і допустимих у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України доказів сплати орендної плати в повному обсязі відповідачем до матеріалів справи не надано.

Згідно наданих відповідачем у відзиві на позов пояснень, заборгованість з орендної плати в розмірі 1 803 793,17 грн. станом на момент розгляду справи залишається не сплаченою. Отже, факт порушення умов, визначених змістом зобовязання та факт несплати суми боргу у визначеному позивачем розмірі відповідачем не заперечується.

Доказів сплати суми заборгованості в розмірі 1 803 793,17 грн. відповідачем суду не надано.

Зважаючи на те, що ПАТ «Бердянське підприємство теплових мереж», в порушення умов договору оренди від 14.01.2010 р., свої зобовязання щодо здійснення орендних платежів належним чином та у повному обсязі не виконав, суд вважає вимогу про стягнення з останнього основного боргу на користь Територіальної громади м. Бердянська в особі Бердянської міської ради в сумі 1 803 793,17 грн. законною, обґрунтованою і задовольняє її у повному обсязі.

Правові наслідки порушення грошового зобовязання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611 ЦК України.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).

Положенням ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також розяснення, викладені у п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 4-7 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Вимога про стягнення пені заявлена позивачем на підставі пункту 3.3 Договору оренди, за змістом якого, у випадку неперерахування орендної плати або перерахування після останнього банківського дня поточного місяця, або не в повному обсязі, Орендодавцем нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення (включаючи день оплати).

Позивач просить стягнути з відповідача суму 331 192,96 грн. пені за зобовязаннями, що виникли за Договором оренди (за період з 01.06.2015 р. по 30.06.2016 р.).

Оскільки відповідачем не виконувались своєчасно та належним чином зобов'язання щодо внесення орендних платежів за Договором оренди, позивачем нарахована до сплати пеня.

В даному випадку, факт порушення відповідачем умов Договору щодо строків оплати підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

Таким чином, оскільки сплата неустойки у вигляді пені за сам факт несвоєчасного виконання відповідачем грошового зобовязання, передбачена умовами договору без будь-яких обумовлень (у тому числі щодо відсутності вини), тому позивач обґрунтовано заявив пеню до стягнення.

Судом перевірено розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство. При цьому, суд виходив з обставин щодо виникнення спірного боргу (окремо по кожному місяцю за заявлений період), умов Договору, суми простроченого боргу, що існувала протягом розрахункового періоду, дати початку нарахування, дат здійснених відповідачем оплат, обмеження терміну нарахування пені в пів року згідно ч. 6 ст. 232 ГК України та приписів ч.5 ст.254 ЦК України, якою передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд відзначає, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню. Так, за заявлений позивачем період належний до стягнення розмір суми пені на користь позивача становить суму 329 824,62 грн.

При цьому суд зазначає, що позивач в своїх розрахунках в період прострочення включив дні оплати, що є невірним. Відповідно на наданих у п.1.9 Постанови Пленуму № 14 розяснень, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Тому суд здійснив перерахунок пені та встановив, що за прострочення грошового зобовязання зі сплати орендних платежів, починаючи з червня 2015 р. по липень 2016 р., включно, за кожним окремо місяцем, належний до стягнення розмір суми пені на користь позивача становить суму 329 824,62 грн. В цій сумі позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на недосягнення сторонами у договорі згоди щодо розміру пені, оскільки ставка НБУ є величиною змінною і в договорі повинно бути чітко визначено за який період вона береться, суд відхиляє як необґрунтовані. Приписами ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань чітко визначено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, відсутність у Договорі оренди посилання на те, за який період береться облікова ставки НБУ, не може бути підставою вважати неузгодженою розмір пені, оскільки цей період визначено Законом.

Щодо заяви відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності за вимогою про стягнення пені суд зазначає наступне.

Пунктом 2 ст. 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 267 ЦК України (п. п. 3, 4) передбачено: позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В даному випадку, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності щодо нарахування позивачем пені, яке відображено у заяві № 2559 від 21.10.2016 р.

Відповідно до п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 р., якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Разом з цим, приписами частин 1, 3 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У дослідженні обставин, повязаних із вчиненням зобовязаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обовязку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання предявленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити борг; підписання уповноваженою на це особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої йде спір (п. 4.4.1. постанови Пленуму № 10).

Враховуючи наведене, доводи відповідача стосовно пропуску позовної давності за вимогами про стягнення пені судом визнані безпідставними з огляду на те, що матеріали справи свідчать, що 01.11.2015 р. між Управлінням комунальної власності Бердянської міської ради та відповідачем (боржником) було підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно з яким боржником визнається заборгованість з орендної плати в сумі 781 193,21 грн. та пені в розмірі 31 220,19 грн. Отже, за зобовязаннями, які виникли до 01.11.2015 р. строк позовної давності є перерваним та розпочався заново. Позовна заява направлена до суду 26.09.2016 р. (конверт), тому підстави вважати пропущеним строк позовної давності за вимогою про стягнення пені відсутні.

Посилання відповідача, що акт звірки взаєморозрахунків не може свідчить про переривання строку позовної давності, оскільки, в порушення приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», його підписано з буку позивача та відповідача лише бухгалтерами підприємств, суд відхиляє як необґрунтовані.

Акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.11.2015 р. підписано від імені позивача та відповідача головними бухгалтерами підприємств, які є посадовими особами і діють на виконання своїх службових обовязків, та скріплено печатками підприємств. При цьому, судом враховується, що відповідно п. 3.4.1 «Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлення на виготовлення печаток і штампів» затв. Наказом МВС України від 11.01.1999 р. № 17, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Отже, зазначене обумовлює презумпцію, в силу якої печатка на любому документі вважається поставленою з відома її керівника.

Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, суд знаходить підстави для його часткового задоволення.

Пунктом 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, на який посилається відповідач, передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання. Тобто, наведена правова норма надає господарському суду право зменшити розмір неустойки, що стягується.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозвязку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 223 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у звязку з порушенням зобовязання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

В силу ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України також закріплено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» відзначається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, згідно з приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В обґрунтування заявленого клопотання, відповідач посилається на те, що допущене з його боку прострочення виконання грошового зобов'язання виникло з об'єктивних причин, у зв'язку з великою, постійною дебіторською заборгованістю споживачів за послуги з теплопостачання, від яких і здійснюється платежі за оренду. ПАТ «Бердянське підприємство теплових мереж» є основним надавачем послуг з теплопостачання у м. Бердянськ, основним споживачем яких є населення (близько 90% від загальної кількості), іншими споживачами є бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства. Неспроможність відповідача своєчасно оплачувати за оренду викликана постійною недостатністю обігових коштів в період червень 2015 р. - вересень 2016 р., внаслідок затримок в оплаті населенням, бюджетними організаціями та підприємствами перед відповідачем. Станом на 01.11.2016 р. заборгованість населення за послуги з теплопостачання перед ПАТ «Бердянське підприємство теплових мереж» становить 13704,9 грн., заборгованість бюджету 2228 тис. грн., інші - 1627,4 тис. грн., що підтверджується звітом про розрахунки за спожиту теплову енергію, які щомісяця подаються до Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг відповідно до постанови НКРЕ від 14.04.2011 р. № 606. Кредиторська заборгованість підприємства станом на 31.12.2015 р. згідно з даними статистичної та податкової звітності становить більше 55142 тис. грн., в той же час дебіторська заборгованість складає 27953 тис. грн., а збитки від провадження господарської діяльності станом на 31.12.2015 року становлять більше 801 тис. грн.

Фактичні обставини свідчать про те, що боржник має тяжкий фінансово-економічний стан (копії балансу, звіти про розрахунки за спожиту теплову енергію за період червень 2015р. вересень 2016р. долучені до матеріалів справи).

Тарифами на теплову енергію витрати на покриття штрафних та фінансових санкцій не передбачені, отже у відповідача відсуне джерело покриття штрафних та фінансових санкцій. При цьому, відповідач не є дотаційним підприємством і з бюджетів всіх рівнів фінансування на здійснення своєї господарської діяльності або покриття збитків не отримує. Крім того відповідач є сезонним підприємством, оскільки надає послуги з централізованого опалення лише в період жовтень квітень, а також працює в умовах дії постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 р. «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу», згідної якої всі кошти, що надходять на спеціальні рахунки теплопостачальних підприємств підлягають обов'язковому розподілу у відсотковому відношенні на рахунки НАК «Нафтогаз України» та поточні рахунки відповідача. Розподіл відбувається автоматично уповноваженим банком на підставі реєстру затвердженого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Отже, відповідач не може впливати на встановлений державою порядок розрахунків, оскільки кошти від споживачів надходять на спеціальні рахунки, розподіляються і одразу перераховуються банком на рахунки НАК «Нафтогаз України», незалежно від його волі і дій.

Наведене свідчить про те, що відповідач не має можливості розрахуватися із позивачем одноразово та в короткий строк. Стягнення суми заборгованості за виконавчим документом може призвести до зупинення діяльності відповідача, що в свою чергу спричинить зменшення надходжень від наданих послуг та може призвести до його повної неплатоспроможності. Діяльність підприємства відповідача є соціально важливою та не може бути зупинена.

Специфіка господарської діяльності ПАТ «Бердянське підприємство теплових мереж» полягає в досягненні забезпечення соціально-значимого та стратегічно-масштабного результату - постачання теплової енергії виключно всім споживачам в м. Бердянську. Таким чином, в даному випадку, застосування судом в повному обсязі господарсько-правової відповідальності в функціональному відношенні не тільки не буде відповідати основній меті відповідальності - стимулюванню належному виконанню зобов'язання.

Оцінивши доводи відповідача, викладені в клопотанні про зменшення неустойки (пені) до 90% від заявленої суми, яке було підтримано представником відповідача у судовому засіданні, оскільки відповідач в повному обсязі визнає основний борг, який становить 1 803 793,17 грн., не відмовляється здійснити його погашення, враховуючи значну суму основного боргу та штрафних санкцій, суд вважає за можливе задовольнити вказане клопотання частково та, керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України, зменшити розмір пені до суми 150 000,00 грн.

При цьому суд виходить з того, що інфляційні процеси в економіці держави також негативно впливають на фінансовий стан самого позивача, а тому зменшення розміру пені на 90% (як просить відповідач) є надто великим обсягом звільнення відповідача від відповідальності і також негативно вплине на майновий стан позивача у справі, що є неприпустимим.

За таких обставин, враховуючи та співставляючи майнові інтереси обох сторін, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшення розміру пені (постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р.), а саме: в сумі 1 803 793,17 грн. основного боргу та в сумі 150 000,00 грн. пені. В іншій частині позовної вимоги про стягнення пені суд відмовляє.

Також, з аналогічних підстав, відповідачем заявлено клопотання про відстрочення виконання судового рішення суду - до 01.04.2017 р.

Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2. постанови пленуму ВГСУ Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України).

Проаналізувавши обставини, на підставі яких відповідач просить суд відстрочити виконання рішення (із урахуванням майнових інстересів обох сторін та враховуючи сезонний характер діяльності підприємства-відповідача), суд вважає за можливе клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення на підставі ч. 6 ст. 83 ГПК України задовольнити частково та відстрочити виконання рішення у справі № 908/2545/16 до 01.02.2017 року.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 32 004,26 грн. судового збору, оскільки судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету суми зайво сплаченого судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, обєкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України Про судовий збір.

Так, пунктом 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Зокрема, згідно пп. 2 п.2 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Судом розглядається позовна вимога про стягнення з відповідача 2 134 986,13 грн. заборгованості, з яких: 1 803 793,17 грн. сума основного боргу та 331 192,96 грн. пені (з урахуванням прийнятої судом заяви про зменшення розміру позовних вимог), тобто, предметом розгляду даної справи є вимога майнового характеру, за яку належить до сплати 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 32024,79 грн.

Згідно наданого до позову платіжного доручення № 129 від 30.08.2016 р. позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено суму 32846,00 грн. судового збору, отже, сума зайво сплаченого судового збору складає 821,21 грн.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; <…>.

За таких обставин, судовий збір в сумі 821,21 грн., зайво сплачений позивачем платіжним дорученням №129 від 30.08.2016 р. підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж» (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Морська, 65/97, код ЄДРПОУ 05541120) на користь Бердянської міської ради (71100, м. Бердянськ Запорізької області, пл. Єдності, 2, код ЄДРПОУ 20525153) суму 1 803 793 (один мільйон вісімсот три тисячі сімсот девяносто три) грн. 17 коп. основного боргу та суму 150 000 (сто пятдесят тисяч) грн. 00 коп. пені.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Бердянське підприємство теплових мереж» (71100, м. Бердянськ Запорізької області, вул. Морська, 65/97, код ЄДРПОУ 05541120) на користь Бердянської міської ради (71100, м. Бердянськ Запорізької області, пл. Єдності, 2, код ЄДРПОУ 20525153) суму 32 004 (тридцять дві тисячі чотири) грн. 26 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Відстрочити виконання рішення суду у справі № 908/2545/16 від 22.11.2016 р. строком до 01.02.2017 року.

Видати ухвалу на повернення з державного бюджету України Бердянській міській раді (71100, м. Бердянськ Запорізької області, пл. Єдності, 2, код ЄДРПОУ 20525153) суми 821(вісімсот двадцять одна) грн. 21 коп. судового збору, зайво сплаченого згідно платіжного доручення № 129 від 30.08.2016 р., за наявності відповідної заяви позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 25.11.2016 р.

Суддя М.В. Мірошниченко