Постанова № 62973018, 14.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2016 року № 826/7091/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «Прима Терм»доГоловного управління ДФС у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «Прима Терм» (надалі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.02.2016 № 0282615131, №0292615131, №0302615131.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємствами, які на думку податкового органу, мають ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту та витрат. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Справа розглянуту в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

02 лютого 2016 року відповідачем на підставі акта перевірки №4/26-15-13-01-02/32977678 від 16.01.2016, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0282615131, яким позивачу за порушення п.п. 198.3, 198.6, 201.4, 201.10 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 345 216 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 276173 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 69 043 грн;

- 0292615131, яким позивачу за порушення п.п. 14.1.27, 14.1.36, 44.1, 138.1, 138.2, 138.4, 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 103577 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 82 862 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 20 715 грн.

- 0302615131, яким позивачу за порушення п.п.14.1.27, 14.1.36, 44.1, 138.1, 138.2, 138.4, 139.1.9 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 917 534 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій та зменшення розміру від'ємного значення ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «Ніка Трейдинг», ТОВ «Будспецкомплекс», ТОВ «Торгрембуд-1», ТОВ «Ірпінь-Рем-Торг», ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія».

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, обґрунтовується контролюючим органом з огляду на наступне.

В частині ТОВ «Ніка Трейдинг» посилається на те, що відповідно до постанови слідчого про призначення перевірки даний суб'єкт господарювання використовувався для проведення безтоварних операцій з метою прикриття незаконної діяльності; відповідно до висновку бухгалтера ОСОБА_2, ТОВ «Ніка Трейдинг» завдано державі шкоди у формі ухилення від сплати податків на суму 9 351 917,74 грн; відповідно до протоколу допита свідка ОСОБА_3, останній вказав, що був лише формальним директором Товариства, ніяких операцій він як директор не здійснював.

Стосовно ТОВ «Будспецкомплекс» відповідач посилається на те, що основний постачальник даного контрагента позивача - ТОВ «Авсон Інвест» відсутнє за місцезнаходженням, відсутня інформація про основні засоби, трудові ресурси, складські приміщення, тощо.

Щодо ТОВ «Торгрембуд-1» і ТОВ «Ірпінь-Рем-Торг», ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія», відповідач посилається на те, що відповідно до матеріалів досудового розслідування по кримінальному провадженню № 32014100000000055, відкритому за ч.3 ст.212 КК України, встановлено факти незаконного формування податкового кредиту з ПДВ рядом підприємств за рахунок проведення операцій з купівлі-продажу газу пропан-бутан, дизпалива та надання будівельно-монтажних послуг від підприємства ТОВ «Ірпінь Рем-Торг», яке у свою чергу не здійснювало закупівлю вказаних товарів та послуг, в зв'язку з чим не могло їх реалізувати.

Допитаний у справі засновник та директор ТОВ «Ірпінь Рем-Topr» ОСОБА_4 показав, що він прийняв участь у створені вказаного підприємства на вимогу третіх осіб за грошову винагороду.

Ірпінською ОДПІ від СУ ФР ДНІ у Дарницькому районі ГУ ДФС У м. Києві листом від 15.05.2015р. №3216-8/7/09-008 отримано постанову від 15.05.2015р. слідчого СУ ФР ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДфС у м.Києві лейтенанта податкової міліції Дячука Г.В., про призначення документальної невиїзної перевірки в рамках досудового розслідування по кримінальному провадженні №32015100020000005 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 212КК України. В рамках досудового розслідування встановлено, що господарська діяльність ТОВ «Торгрембуд-1» має ознаки нереальності: відсутні технічні та технологічні можливості до вчинення господарських операцій, незначна кількість працюючих, відсутні основні фонди.

Основними постачальниками ТОВ «Торгрембуд-1» (більше 90 % податкового кредиту) є ТОВ «Ірпінь-Рем-Торг», ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія».

Виходячи з вищевикладеного відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Прима Терм» в частині взаємовідносин з ТОВ «Торгрембуд - 1», ТОВ «Ірпінь рем - торг», ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія» здійснювалась поза межами правового поля, а правочини між позивачем і вказаними контрагентами є недійсними та нікчемними (а.с. 43).

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов'язань акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів позивача, яка (фіктивність) встановлена в інших процесуальних документах, як то акт перевірки позивача, матеріали досудових кримінальних проваджень, не сприймаються судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

До того, суд приймає до уваги те, що згідно листів ГУ ДФС у м. Києві (а.с. 196-200 Том ІІ): 1) 30.06.2015 з кримінального провадження № 32014100000000055 виділені матеріали кримінальних проваджень за ч.3 ст. 212 КК України, того ж дня кримінальне провадження № 32014100000000055 закрите згідно з п.2 ч.1 ст.284 КПК України; 2) кримінальне провадження №32015100020000005 станом 23.03.2016р. закрите на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України; 3) 11.03.15 матеріали кримінального провадження за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Бік Прима Терм» (код за ЄДРПОУ 32977678), за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 212 КК України закрито в порядку п.2 ч.1 ст. 284 КПК України.

Разом з тим, з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин по справі, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Ніка Трейдинг», ТОВ «Будспецкомплекс», ТОВ «Торгрембуд-1», ТОВ «Ірпінь-Рем-Торг», ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія», мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи підтверджують, що у липні 2013 року Позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Ніка Трейдінг» на підставі договору поставки продукції № 48014 від 02.07.2013 року, згідно якого ТОВ «Ніка Трейдінг» зобов'язалось виробити і передати у власність Позивача продукцію, а Позивач, в свою чергу зобов'язався прийняти і оплати її відповідно до погоджених сторонами умов.

Асортимент, кількість, номенклатура та ціна продукції погоджені сторонами в специфікаціях № 1 та № 2 до договору поставки продукції № 48014 від 02.07.2013 року.

Сторони погодили, що поставка продукції здійснюватиметься за рахунок ТОВ «Ніка Трейдінг» на склад Позивача за адресою: м. Київ, вул. Святошинська, 34.

22.07.2013 року ТОВ «Ніка Трейдінг» виставило Позивачу рахунок-фактуру на оплату продукції (згідно специфікації № 1) № 284 від 22.07.2013 року на загальну суму з ПДВ 161 670,71 грн.

24.07.2013 року та 30.07.2013 року Позивач перерахував на користь ТОВ «Ніка Трейдінг» в якості оплати за продукцію грошові кошти в сумі 90 000,00 грн та 71 670, 77 грн відповідно.

30.07.2013 року Позивач отримав від ТОВ «Ніка Трейдінг» продукцію, згідно накладної № 284 від 30.07.2013 року всього на суму 161 670,77 грн.

Транспортування товару здійснювалось за рахунок ТОВ «Ніка Трейдінг» на склад Позивача, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 284 від 30.07.2013 року.

20.08.2013 року ТОВ «Ніка Трейдінг» виставило Позивачу рахунок-фактуру на оплату продукції (згідно специфікації № 2) № 000145 від 20.08.2013 року на загальну суму з ПДВ 241 791,02 грн.

29.08.2013 року, 09.09.2013 року та 13.09.2013 року Позивач перерахував на користь ТОВ «Ніка Трейдінг» в якості оплати за продукцію грошові кошти в сумі 120 895,51 грн, 60 000,00 грн. та 60 895,51 грн відповідно.

02.09.2013 року Позивач отримав від ТОВ «Ніка Трейдінг» продукцію, згідно накладної № 0000158 від 02.09.2013 року всього на суму 241 791, 02 грн.

Транспортування товару здійснювалось за рахунок ТОВ «Ніка Трейдінг» на склад Позивача та підтверджується товарно-транспортною накладною № 158 від 02.09.2013 року.

Продукція, що поставлялася ТОВ «Ніка Трейдінг» супроводжувалась сертифікатами відповідності виробників, як було обумовлено сторонами в договорі поставки продукції № 48014 від 02.07.2013 року.

Продукція, яка придбавалася у ТОВ «Ніка Трейдінг» в подальшому була реалізована Позивачем іншим контрагентам покупцям - ТОВ «Аміті-Груп», ТОВ «Інженерна компанія «Антлія», філія «Переробний комплекс ТОВ «Вінницька птахофабрика», ТОВ «Інжиніринг Плюс», ТОВ «Саб арматура», ТОВ «ІНТЕРЕСТ LTD», ТОВ «Будівельно-монтажне управління 77», що підтверджується належним чином складеними та оформленими первинними документами - рахунками фактурами, видатковими накладними, довіреностями на отримання товару.

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Будспецкомлекс», суд зазначає наступне.

Під час перевірки встановлено (а.с.30 Том І), що оригінали первинних документів по взаємовідносинах позивача з вказаним контрагентом вилучені на підставі протоколу обшуку від 18.02.2014 року, складеного старшим слідчим 1-го відділу КР СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві ст. лейтенантом податкової міліції Перепелицею С.С.

В ході перевірки до СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві відповідачем було надіслано запит №28725/7/26-15-13-01-02 від 30.12.2015 року щодо забезпечення доступ до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку. На момент написання акту перевірки відповіді не отримано.

Суд вважає, що доводи відповідача про безтоварність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Будспецкомлекс» є передчасними та, як наслідок, підлягають відхиленню, як необґрунтовані, адже відповідно до пункту 85.9 статті 85 Податкового кодексу України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу.

У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому пункту 85.9 статті 85 Кодексу, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Таким чином, контролюючий орган був зобов'язаний перенести терміни проведення перевірки, принаймні в частині що стосується ТОВ «Будспецкомлекс», до моменту отримання первинних документів від правоохоронного органу, натомість відповідачем були зроблені передчасні висновки про безтоварність господарських взаємовідносин в цій частині.

У період з серпня 2014 року по грудень 2014 року Позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Торгрембуд-1» на підставі укладеного договору № ДГ-00067 від 12.08.2014 року, за умовами якого Позивач зобов'язався оплатити, а ТОВ «Торгрембуд-1» зобов'язалось передати у власність Позивача нафтопродукти (бензин А-98, А-95, А-80 (76) неетильований та дизпаливо) у вигляді бланків-дозволу, в кількості та в асортименті зазначених у рахунку-фактурі та видатковій накладній ТОВ «Торгрембуд-1».

На підтвердження виконання вимог Договору № ДГ-00067 від 12.08.2014 року, ТОВ «Торгрембуд-1» виставило Позивачу рахунки-фактури на оплату, зокрема: № СФ-000371 від 12.08.2014 року, № СФ-000389 від 18.08.2014 року, № СФ-000398 від 20.08.2014 року, № СФ-000429 від 01.09.2014 року, № СФ-000451 від 09.09.2014 року, № СФ-000490 від 22.09.2014 року, № СФ-000518 від 29.09.2014 року, № СФ-000542 від 07.10.2014 року, № СФ-000574 від 15.10.2014 року, № СФ-000633 від 03.11.2014 року, № СФ-000683 від 14.11.2014 року, № СФ-000734 від 28.11.2014 року, № СФ-000744 від 03.12.2014 року, № СФ-000787 від 12.12.2014 року, № СФ-000816 від 22.12.2014 року.

13.08.2014 року, 20.08.2014 року, 02.09.2014 року, 12.09.2014 року, 22.09.2014 року, 29.09.2014 року, 08.10.2014 року, 16.10.2014 року, 05.11.2014 року, 17.11.2014 року, 01.12.2014 року, 05.12.2014 року, 12.12.2014 року, 25.12.2014 року ТОВ «Торгрембуд-1» передало у власність Позивача нафтопродукти (бензин А-98, А-95, А-80 (76) неетильований та дизпаливо) у вигляді бланків-дозволу згідно видаткових накладних № РН-0000179, № РН-0000188, № РН-0000195, № РН-0000226, № РН-0000251, № PH-QP00282, № РН-0000306, № РН-0000339, № РН-0000361, № PH-0000408, № РН-0000436, № РН-0000477, № РН-0000494, № РН-0000522, № РН-0000554.

Передача ТОВ «Торгрембуд-1» бланків-дозволів здійснювалась уповноваженій особі Позивача за довіреністю, що підтверджується копією журналу реєстрації довіреностей за 2013 та 2014 роки.

Оплату за передані бланки-дозволи на нафтопродукти Позивач здійснював шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Торгрембуд-1», що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, завіреними банківською установою.

Як зазначив позивач та не було спростовано відповідачем, бланки-дозволи на нафтопродукти (бензин А-98, А-95, А-80 (76) неетильований та дизпаливо), які придбавалися у ТОВ «Торгрембуд-1» в подальшому були використані Позивачем у своїй господарській діяльності для заправляння автотранспорту, адже на балансі Позивача перебуває ряд автомобілів, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 105, які безпосередньо використовуються Позивачем при провадженні власної господарської діяльності.

Протягом липня 2014 року Позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Ірпінь рем-торг» на підставі укладеного договору № ДГ-0000012 від 10.07.2014 року, за умовами якого Позивач зобов'язався оплатити, а ТОВ «Ірпінь рем-торг» зобов'язалось передати у власність Позивача нафтопродукти (бензин А-98, А-95, А-80 (76) неетильований та дизпаливо) у вигляді бланків-дозволу, в кількості та асортименті зазначених у рахунку-фактурі та видатковій накладній ТОВ «Ірпінь рем-торг».

На підтвердження виконання вимог Договору № ДГ-0000012 від 10.07.2014 року, ТОВ «Ірпінь рем-торг» виставило Позивачу рахунки-фактури на оплату, зокрема: № СФ-0000301 від 10.07.2014 року, № СФ-00312 від 14.07.2014 року, № СФ-00000338 від 21.07.2014 року, № СФ-0000355 від 25.07.2014 року.

10.07.2014 року, 18.07.2014 року, 23.07.2014 року та 28.07.2014 року ТОВ «Ірпінь рем-торг» передало у власність Позивача нафтопродукти (бензин А-98, А-95, А-80 (76) неетильований та дизпаливо) у вигляді бланків-дозволу згідно видаткових накладних № РН-0000257, № РН-0000278, № РН-0000295, № РН-0000303.

Передача ТОВ «Ірпінь рем-торг» бланків-дозволів здійснювалась уповноваженій особі Позивача за довіреністю, що підтверджується копією журналу реєстрації довіреностей за 2013 та 2014 рік.

Оплату за передані бланки-дозволи на нафтопродукти Позивач здійснював шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Ірпінь рем-торг», що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, завіреними банківською установою.

В обґрунтування доцільності існування господарських взаємовідносин з ТОВ «Ірпінь рем-торг», позивач зазначив, що бланки-дозволи на нафтопродукти (бензин А-98, А-95, А-80 (76) неетильований та дизпаливо), які придбавалися у ТОВ «Ірпінь рем-торг» в подальшому були використані Позивачем у своїй господарській діяльності для заправляння автотранспорту, адже на балансі Позивача перебуває ряд автомобілів, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 105, які безпосередньо використовуються Позивачем при провадженні власної господарської діяльності.

У період з березня 2014 року по липень 2014 року Позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія» на підставі укладеного договору № 11/1 від 05.03.2014 року, за умовами якого Позивач зобов'язався оплатити, а ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія» зобов'язалось передати у власність Позивача нафтопродукти (бензин А-98, А-95, А-80 (76) неетильований та дизпаливо) у вигляді бланків-дозволу, в кількості та асортименті зазначених у рахунку-фактурі та видатковій накладній ТОВ «Східно європейська паливна компанія».

На підтвердження виконання вимог Договору № 11/1 від 05.03.2014 року, ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія» виставило Позивачу рахунки-фактури на оплату, зокрема: № СФ-0000211 від 05.03.2014 року, № СФ-0000264 від 18.03.2014 року, № СФ-0000295 від 24.03.2014 року, № СФ-0000310 від 26.03.2014 року, № СФ-0000342 від 01.04.2014 року, № СФ-0000343 від 01.04.2014 року, № СФ-0000344 від 01.04.2014 року, № СФ-0000432 від 16.04.2014 року, № СФ-0000461 від 23.04.2014 року, № СФ-0000590 від 19.05.2014 року, № СФ-0000608 від 21.05.2014 року, № СФ-0000615 від 22.05.2014 року, № СФ-0000676 від 02.06.2014 року, № СФ-0000731 від 10.06.2014 року, № СФ-0000747 від 12.06.2014 року, № СФ-0000845 від 01.07.2014 року.

06.03.2014 року, 18.03.2014 року, 26.03.2014 року, 27.03.2014 року, 01.04.2014 року, 17.04.2014 року, 30.04.2014 року, 20.05.2014 року, 22.05.2014 року, 23.05.2014 року, 04.06.2014 року, 11.06.2014 року, 16.04.2014 року, 01.07.2014 року ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія» передало у власність Позивача нафтопродукти (бензин А-98, А-95, А-80 (76) неетильований та дизпаливо) у вигляді бланків-дозволу згідно видаткових накладних № РН-0000171, № РН-0000219, № РН-0000256, № РН-0000257, № РН-0000273, № РН-0000276, № РН-0000278, № РН-0000356, № РН-0000410, № РН-0000486, № РН-0000493, № РН-0000507, № РН-0000566, № РН-0000596, № РН-0000620, №РН-0000693.

Передача ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія» бланків-дозволів здійснювалась уповноваженій особі Позивача за довіреністю, що підтверджується копією журналу реєстрації довіреностей за 2013 та 2014 рік.

Оплату за передані бланки-дозволи на нафтопродукти Позивач здійснював шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія», що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, завіреними банківською установою.

В підтвердження доцільності існування господарських взаємовідносин з ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія», позивач зазначив, що бланки-дозволи на нафтопродукти (бензин А-98, А-95, А-80 (76) неетильований та дизпаливо), які придбавалися у ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія» були використані Позивачем у своїй господарській діяльності для заправляння автотранспорту, адже на балансі Позивача перебуває ряд автомобілів, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 105, які безпосередньо використовуються Позивачем при провадженні власної господарської діяльності.

Додатковим підтвердженням використання Позивачем для обслуговування власної господарської діяльності, придбаних у ТОВ «Торгрембуд-1», ТОВ «Ірпінь Рем-торг», ТОВ «Східно європейська паливна компанія» нафтопродуктів (бензину А-98, А-95, А-80 (76) неетильованого та дизпалива), слугують також оборотно-сальдові відомості по рахунку 203 (облік всіх видів палива) за 2014 рік, звіти про залишки та використання енергетичних матеріалів і продуктів перероблення нафти за 2014 рік.

Господарські операції з ТОВ «Ніка Трейдінг», ТОВ «Будспецкомлекс», ТОВ «Торгрембуд-1», ТОВ «Ірпінь Рем-торг», ТОВ «Східно-Європейська паливна компанія» відображені у бухгалтерському обліку Позивача, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 631 по кожному з вказаних контрагентів.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зміст Акта перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, окрім ТОВ «Будспецкомлекс», оцінка чому дана судом вище.

Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»; не доведено таких обставин і в Акті перевірки.

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача та третіми особами в ланцюгу постачання, з якими позивач у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. "а" ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та видаткових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч.4 ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 02.02.2016 №0282615131, №0292615131, №0302615131.

3. Стягнути судові витрати в сумі 20494 (двадцять тисяч чотириста дев'яносто чотири) грн. 91 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «Прима Терм» (код ЄДРПОУ 32977678) шляхом їх безспірного списання з рахунків Головного управління ДФС у місті Києві, за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.Б. Федорчук