Постанова № 62972834, 21.11.2016, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 21.11.2016 Справа № 816/1023/16-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року

Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого - судді Микитенка В.М.,

за участю: секретаря - Різник А.В.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, третя особа Насіров Роман Михайлович про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

06.07.2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, третя особа Насіров Р.М., у якому, з урахуванням уточнених вимог, просив:

- визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо незабезпечення ОСОБА_1 щорічно санаторно-курортною путівкою для лікування у 2016 році.

- зобов'язати Державну фіскальну службу України надати ОСОБА_1 санаторно-курортну путівку до санаторно-курортних закладів для лікування та оздоровлення за 2016 рік.

- стягнути з розрахункових рахунків Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 10000 грн. моральної шкоди.

- встановити судовий контроль за виконанням цього рішення та зобов'язати Державну фіскальну службу України подати суду звіт про його виконання.

В обґрунтування своїх позовних вимог послався на те, що до 24.11.1998 року він проходив службу на посаді начальника оперативного відділу податкової міліції Головного відділу податкової міліції ДПІ у м. Полтаві ДПА та наказом №139 ОП від 18.11.1998 року звільнений за ст.65 п. «а» за віком у відставку і перебуває на пенсійному обліку в Державній податковій службі України. Також він являється учасником бойових дій, тому має право на безоплатну путівку до санаторно-курортних закладів щорічно, однак таку путівку, в тому числі у 2016 році, йому надано не було, незважаючи на неодноразові звернення. При цьому йому було спричинено моральну шкоду у вигляді тяжких душевних страждань, що призвело до погіршення нормального життєвого укладу та стану здоров'я, у зв'язку з чим він змушений витрачати кошти на придбання ліків і оздоровлення.

В судовому засіданні позивач свій позов підтримав з підстав у ньому зазначених.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомлений про дату і час слухання справи, тому його неявка не перешкоджає розгляду справи, з огляду також на наявні у справі його заперечення.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 24.11.1998 року проходив службу на посаді начальника оперативного відділу податкової міліції Головного відділу податкової міліції ДПІ у м. Полтаві ДПА та наказом №139 ОП від 18.11.1998 року звільнений за ст.65 п. «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом податкової міліції (за віком), є учасником бойових дій, страждає на ряд хронічних захворювань (а. с. 7, 18, 103-105).

На неодноразові звернення позивача ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про надання санаторно-курортної путівки, йому було відмовлено, зокрема:

-15.02.2016 року відповідачем повідомлено, що кошти на вказані цілі виділено на 2016 рік в сумі 200 000 грн., однак не проведений конкурс із визначення відповідного санаторію (а.с.9);

-10.03.2016 року надано аналогічне повідомлення (а.с.10);

-23.06.2016 року відповідачем вже зазначено, що кошти на придбання путівок пенсіонерам податкової міліції не виділялись, закупівля путівок не проводилась (а.с.8).

Звернення позивача ОСОБА_1 до Державної Фіскальної Служби України у 2014 та 2015 році з цих питань також залишались без задоволення (а.с.11-17).

Із роз'яснення Міністерства фінансів України від 27.11.2015 року убачається, що Державна фіскальна служба, керуючись бюджетним законодавством, самостійно розробляє план своєї діяльності та визначає пріоритети використання бюджетних коштів відповідно покладених на неї завдань та функцій, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів (а.с. 30).

Приписами ст. 46 Конституції України закріплено, що громадянам України гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 року зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

На виконання п.3 ст.12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо безоплатного забезпечення санаторно-курортним лікуванням учасників бойових дій, Кабінет Міністрів України постановою №446 від 27.04.2011 року затвердив Порядок забезпечення санаторно-курортними путівками до санаторно-курортних закладів цих категорій громадян. Вказаний порядок визначає механізм забезпечення учасників бойових дій Державною податковою службою України за рахунок коштів, виділених з державного бюджету України безоплатними путівками до санаторно-курортних закладів щорічно.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з вимог ч.2 ст.71 КАС України: «У адміністративних справах про протиправність рішень дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову».

Згідно з вимогами ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач, являючись пенсіонером податкової міліції, учасником бойових дій, особою похилого віку, яка страждає на ряд серйозних хронічних захворювань та потребує лікування і перебуває на відповідному обліку відповідача, має право на щорічну санаторно-курортну путівку для лікування та оздоровлення у 2016 році.

Посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування спростовуються його ж листом (а.с.9) про виділення відповідних коштів та загальновідомими даними ЗУ «Про державний бюджет на 2016 рік», згідно з яким Державна Фіскальна Служба України отримала фінансування на її функціонування.

Водночас, з огляду на вимоги ч.2 ст.71 КАС України, відповідачем не доведено правомірності своєї відмови позивачеві у наданні відповідної санаторно-курортної путівки сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, тому таку бездіяльність слід визнати протиправною із зобов'язанням вчинити належні дії.

З цих міркувань заперечення відповідача та його відповіді позивачеві без наведення відповідних доказів є неспроможними !

Відповідно до частини першої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України, у резолютивній частині постанови зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно).

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини).

У Рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 07.05.2002 у справі "Бурдов проти Росії" визначив, що у контексті статті 6 Конвенції виконання судового рішення, прийнятого будь-яким судом, має розглядатися як складова "судового розгляду".

З огляду на викладене, встановлення судом контролю за виконанням судового рішення є заходом для забезпечення конституційного права громадянина на судовий захист.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 у справі "Класс та інші проти Німеччини", із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада; щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.

Таким чином, вимога позивача про встановлення судового контролю за виконанням даного рішення підлягає задоволенню.

Водночас, позов у частині стягнення 10 000 грн. моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки позивачем, виходячи з меж позову, не доведено належними засобами доказування (зокрема висновками судово-психологічної експертизи, свідченнями очевидців, відповідними документами, інше) наявності такої шкоди, критеріїв її визначення, глибини душевних страждань, саме внаслідок протиправної бездіяльності відповідача у 2016 році.

Керуючись ст. 6-14, 71, 159-163, 167, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо незабезпечення ОСОБА_1 щорічно санаторно-курортною путівкою для лікування у 2016 році.

Зобов'язати Державну фіскальну службу України надати ОСОБА_1 санаторно-курортну путівку до санаторно-курортних закладів для лікування та оздоровлення за 2016 рік.

Встановити судовий контроль за виконанням цього рішення та зобов'язати Державну фіскальну службу України подати до суду звіт про виконання даного рішення протягом 30 днів з дня вступу його в законну силу.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Октябрський районний суд м. Полтави протягом 10 днів.

Повний текст постанови складений 25.11.2016 року.

Суддя В.М.Микитенко