Ухвала суду № 62969962, 24.11.2016, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 24.11.2016

Справа № 320/7592/15-ц

Інд. 2-п/320/81/16

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого: судді Ніколовой І.С.

при секретарі Колесніковій Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду від «11» травня 2016 року по справі № 320/7592/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 за участю третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про дострокове стягнення заборгованості за договором кредитної лінії та звернення стягнення на іпотечне майно,

В С Т А Н О В И В

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 11.05.2016 позовну заяву ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про дострокове стягнення заборгованості за договором кредитної лінії та звернення стягнення на іпотечне майно було задоволено. Достроково стягнуто з ОСОБА_2 суму боргу за договором відновлюваної кредитної лінії № 31 від 11.03.2008 р. в сумі 11679,28 доларів США, звернено стягнення на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором № 31 від 11.03.2008 р. - однокімнатну квартиру, яка знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1, на користь ПАТ „Державний ощадний банкУкраїни" в особі територіально відокремленого безбалансового відділення № 10007/0292 філії - ЗОУ АТ «Ощадбанк, виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з житлової площі квартириАДРЕСА_2, з наданням постійного житла у квартирі за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, пр.. 50-річчя ПеремогиАДРЕСА_3, стягнуто на користь позивача з ОСОБА_2, ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2489,67 грн., з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у сумі 1218,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1 просить зазначене рішення скасувати, зауважуючи, що він не був присутнім на зазначеному судовому засіданні, 18.01.2016 року подав заяву про розгляд справи без його участі. Від його імені при розгляді справи приймав участь адвокат ОСОБА_4, з яким у нього укладено відповідний договір, копія якого знаходиться у матеріалах справи.

У зазначений день та дату адвокат не міг бути присутнім у судовому засіданні у звязку із тим, що приймав участь у судовому засіданні у кримінальній справі, про що належним чином повідомив суд та відповідним процесуальним документом просив відкласти розгляд справи. Клопотання вих.. № 01/06-05/16 від 06.05.2016 р. із додатками знаходиться у матеріалах справи. З точки зору заявника суд упереджено та зверхньо оцінив зазначену представником причину неможливості бути присутнім у судовому засіданні дійшов помилкового висновку що я мав бути присутнім у судовому засіданні особисто, але не був присутнім за причин, що не є поважними.

Таким чином, оскільки заявник приймає участь у судовій справі через свого представника, який в силу обєктивних причин не мав фізичної можливості бути присутнім у зазначеному судовому засіданні, з його точку зору, висновок суду про відсутність поважних причин явки його представника не відповідає дійсності та є наслідком зверхнього та упередженого ставлення судом до сторони справи.

18.01.2016 року ОСОБА_1 подано заяву про застосування строків позовної давності. Суд відмовив йому у задоволенні цієї заяви. Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення причиною такої відмови була нібито часткова сплата ОСОБА_2 суми боргу за договором кредиту. Судом не правильно оцінено обставини, які свідчать про пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду із вимогами про стягнення предмету іпотеки.

За обставинами справи заявник є майновим поручителем, а ОСОБА_2 боржником за кредитним договором. Його та ОСОБА_2 правовідношення із банком регулюються окремими договорами, з яких виникають самостійні права та обовязки.

У позові самостійною вимогою було звернення стягнення на предмет іпотеки, що перебуває у власності заявника. Таким чином, оскільки вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійною вимогою позивача до нього, як майнового поручителя, то ОСОБА_1 вважає, що до цієї вимоги правила про строки позовної давності мають бути застосовані незалежно від інших позовних вимог.

За фактичними обставинами цієї справи, пунктом 3.1.3. Іпотечного договору №31 (з майновим поручителем) від 11.03.2008 року (надалі Іпотечний договір) встановлено право позивача звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку неналежного виконання боржником за договором кредиту своїх зобовязань, у тому числі, невиконання, або неналежного виконання зобовязань за договором кредиту в цілому, або в будь якій його частині, якщо прострочення строку будь якого з платежів або його частини становить більше 1 (одного) місяця.

Пунктом 2.2. договору відновлювальної кредитної лінії №31 від 11 березня 2008 року (надалі Договір кредиту) встановлено, що у випадку неналежного виконання боржником, тобто ОСОБА_2 зобовязань за договором кредиту банк має право вимагати дострокового повернення суми кредиту та дострокового виконання інших зобовязань за договором кредиту та обовязок боржника виконати цю вимогу банку в продовж 30 днів з дати одержання такої вимоги.

На виконання вище зазначеного права позивач звернувся до ОСОБА_2 із вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату відсотків та неустойки вих. №356 від 06.04.2012 р., яку направив поштою 09.04.2012 року та яку відповідач отримав 14.04.2012 року. Копії відповідних документів додані позивачем до позову.

Зазначеним листом позивач в порядку, встановленому договором кредиту змінив його умови та у ОСОБА_2 виникло зобовязання достроково повернути кредит та сплатити усі нараховані платежі не в строк, що встановлений п. 1.5.1.3. Договору кредиту не пізніше 10 березня 2018 року, а в строк не пізніше 15.05.2012 року, тобто до закінчення тридцятиденного строку з моменту отримання відповідної вимоги, що встановлено умовами п.2.2. Договору кредиту.

Саме починаючи з 15.05.2012 року у позивача виникло право звернутися до суду із позовом до нього про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ОСОБА_1 зазначає, що право позивача на звернення із позовом про дострокове повернення кредиту та право позивача на звернення стягнення на предмет іпотеки не є тотожними. Ці права є різними та відрізняються як за змістом так й за субєктом боржником за відповідним договором.

Згідно правила, встановленого ст. 257 ЦК, із урахуванням вище наведеного, змісту п. 3.1.3. договору іпотеки та положень ст.ст. 260, 261 ЦК строк позовної давності на вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки сплив 15.05.2015 року. Тобто через три роки після виникнення у позивача відповідного права. При чому, за вказаний період ОСОБА_2 вимогу позивача про дострокове повернення кредиту у повному розмірі та сплати інших платежів не виконав.

Як вбачається зі змісту позову його предявлено до суду 31.08.2015 року, тобто вже після спливу строку позовної давності.

Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що сплив строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Заявник зазначає, що суд необґрунтовано відмовив у застосуванні правила про строк позовної давності. Так, судом не прийнято до уваги той факт, що на підставі вимоги позивача зобовязання ОСОБА_2 повертати кредит та сплачувати відсотки за його користування було змінено на зобовязання достроково повернути увесь кредит в продовж 30 днів з момент отримання відповідної вимоги. Ці зміни умов договору відбулися на підставі умов договору кредиту та у випадку, про який сторони домовилися. А ні умовами договору кредиту, а ні положеннями законодавства не передбачено повторну зміну умов договору кредиту навіть у випадку часткового погашення суми боргу. Змінені умови договору кредиту передбачали дострокове повернення усієї суми у визначений у вимозі строк. З моменту зазначеної зміни умов договору для відповідача перестав діяти встановлений договором графік повернення кредиту, але у нього виникло зобовязання повернути увесь кредит одночасно. Саме на 31-й день, з моменту, що зазначений у вимозі у позивача виникло право на звернення до суду ці цим позовом, оскільки з 31-го дня до цього моменту кредит повністю не повернутий.

Позивач та відповідачі не укладали будь яких угод про зміну встановленого у вимозі строку повернення кредиту, або про розстрочення повернення кредиту. Позивач навіть не відзивав вимогу про дострокове повернення кредиту або не повідомляв про втрату нею чинності.

Таким чином, суд, щодо позовної вимоги до ОСОБА_1, не правильно оцінив наявні фактичні обставини та дійшов помилкового висновку про нібито дотримання позивачем вимог закону стосовно строків позовної давності.

Крім того, ОСОБА_1 не погоджується з тим, що суд ґрунтує оскаржуване рішення на положеннях п. 3.1.3. Іпотечного договору та ст.ст. 33, 38, 39 закону України «Про іпотеку», оскільки:

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають, зокрема, із договорів та актів цивільного законодавства.

Зазначеними положеннями п. 3.1.3. Іпотечного договору встановлено, що позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки у порядку, встановленому договором.

Пунктом 6.6. зазначеного договору прямо та однозначно встановлено, що право позивача здійснити продаж предмета іпотеки відноситься виключно до порядку судового врегулювання. Тобто сторони при укладенні цього договору домовилися, що у визначених договором випадках без звернення до суду позивач задовольняє свої вимоги саме таким чином. При цьому, із відповідною вимогою позивач до ОСОБА_1 не звертався, а тому немає підстав вважати що його права було порушено необґрунтованою відмовою заявника у реалізації механізму позасудового задоволення вимог кредитора.

Статтею 33 вказаного закону зазначено загальні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, які в себе включають як судові способи так й позасудові. Ця стаття не дає позивачу права застосовувати позасудові способи задоволення вимог до кредиторів у судових провадженнях.

В контексті закону «Про іпотеку» в ст. 38 цього закону мова йде про право іпотекодержателя продати предмет іпотеки у випадку, якщо це зазначено у рішенні суду або у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (який є способом позасудового врегулювання спору). Із змісту цієї статті вбачається, що такого способу захисту права, як звернення до суду із вимогами надати право продати предмет іпотеки у іпотекодержателя немає. Системний аналіз змісту цієї статті дозволяє дійти висновку що мова йде про вирішення судом спору у випадку, коли іпотекодавець заперечує право іпотекодержателя у порядку досудового врегулювання продати предмет іпотеки або перешкоджає іпотекодержателю у реалізації ним цього права.

У свою чергу ст. 39 зазначеного закону встановлює зміст рішення суду про надання кредитору права продати предмет іпотеки, але не встановлює підстав прийняття такого рішення та права іпотекодержателя звернутися до суду із вимогами такого роду.

Між тим, стаття 36 вказаного закону прямо та однозначно відносить право продажу предмету іпотеки до способів досудового врегулювання спору та містить однозначну вказівку, що відповідні положення мають міститися у договорі іпотеки. Вище зазначено, що ці положення у Договорі містяться.

Закон не передбачає права кредитора звернутися до суду із вимогою, яка в силу закону та договору віднесена до способу досудового врегулювання спору. Також, з цієї статті прямо вбачається, зазначений у ст. 38 закону порядок продажу предмету іпотеки можливо застосувати виключно у випадку позасудового врегулювання спору та він не може бути застосований поза процедури досудового врегулювання.

Суд не звернув уваги на зміст зазначених норм закону, внаслідок чого виніс, з точки зору заявника, незаконне та необґрунтоване рішення.

ОСОБА_1 зазначає, що із позову вбачається, що підставою для звернення позивача до суду є невиконання відповідачем (не вказуючи яким само) вимоги про дострокове повернення кредиту. Позовні вимоги стосуються саме дострокового стягнення з боржника суми кредиту та інших платежів.

Суд при винесення зазначеного рішення не прийняв до уваги положення ч. 3 ст. 39 закону «Про іпотеку». Між тим, цією нормою закону передбачено право суду відмовити у задоволенні позову іпотекодержателю про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобовязання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що допущене відповідачами порушення зобовязання завдає будь які збитки позивачу або змінює обсяг його прав чи обовязків. Ці питання судом взагалі не розглядалися, що свідчить про не повне встановлення судом усіх істотних для правильного вирішення справи обставин.

Також, заявник вказує, що суд прийняв рішення про виселення ОСОБА_3 та її малолітньої дитини, заявника із іпотечної квартири із наданням їм житла у квартирі №63 по пр.-ту 50 річчя Перемоги, буд. 37. Зазначене рішення суд мотивував тим, що вказана квартира нібито знаходиться у власності заявника.

Суду були надані належні докази того, що на момент винесення рішення у цій справі квартира про яку йдеться, у його власності не перебуває, а він проживає у іпотечній квартирі.

У зазначеній квартині № 37 за вказаною адресою є інший власник, який не був залучений до справи як третя особа, адже рішенням суду порушені його права власності на нерухоме майно, оскільки суд вирішив, що три особи мають проживати у його квартирі.

Також, судом не було залучено до участі у справі, у якості третіх осіб членів сімї власника зазначеної квартири, оскільки вселення ще трьох осіб до цієї квартири очевидно порушують житлові права цих осіб.

Також, суд зазначеним рішенням прямо порушив вимоги закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким прямо передбачено заборону на стягнення житла, яке знаходиться у іпотеці за кредитом у іноземній валюті, якщо воно є єдиним житлом іпотекодавця та використовується ним для проживання.

Суд умисно ігнорував належні та допустимі докази фактів та обставин, з якими закон встановлює як підставу для застосування зазначеного мораторію.

В матеріалах справи знаходиться копія договору дарування квартири від 23 листопада 2015 року, копія сторінки паспорту ОСОБА_1 про факт реєстрації місця проживання у іпотечній квартирі, витяг із Державного реєстру прав на нерухоме майно від 17.01.2016 року про відсутність у нього іншого житла, ніж іпотечна квартира, довідка №4310 від 24.12.2015 року, видана МБТІ про відсутність у нього іншого, ніж іпотечна квартира, житла. Ці докази суддя за невідомих причин відверто ігнорував, та при вирішенні справи послався на неактуальні на дату винесення рішення довідки, що були надані позивачем, фактично визнавши перевагу цих доказів перед доказами, наданими заявником.

На окрему увагу заслуговує та обставина, що суд висиляючи ОСОБА_3 та малолітню дитину, ОСОБА_1 у квартиру №63 по пр.-ту 50 річчя Перемоги, буд. 37 проігнорував той факт, що житлова площа цієї квартири, згідно до відомостей наданого договору відчуження складає 16,4 кв. м. У цій квартині мешкає власниця із чоловіком та дитиною. Норма житлової площі на одну особу, згідно до ст. 47 Житлового кодексу складає 13,65 кв. м. Тобто суддя оскаржуваним рішенням намагається поселити чотирьох дорослих та двох малолітніх дітей в квартиру із житловою площею 16,4 кв. м. Це не законно, та крім усього іншого, порушує ч.2 ст. 12 закону «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», зокрема, створюючи неможливі для житла умови моїй дитині та дитині власниці вказаної квартири.

Враховуючи викладене, заявник просить скасувати заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду від 11.05.2016 по даній справі.

Також, відповідачем подано клопотання про поновлення строку для подачі заяви про перегляд заочного рішення. Заявник зазначив, що про існування заочного рішення він дізнався лише 04.10.2016 після передачі цього рішення йому представником, цим же представником заявнику було розяснено, що заяву необхідно подати упродовж 10 днів, але він помилково вважав, що строк починає перебіг з дня, коли представник надав йому копію рішення, і подав його відповідно 17.10.2016, оскільки 14.10.2016 був загальнодержавним святковим днем, після якого слідували два вихідних дні. Просить визнати поважною причину пропуску строку для подачі заяви про перегляд заочного рішення та поновити строк для її подачі.

Від представника заявника та відповідача ОСОБА_2 надійшла заява з клопотанням провести судове засідання за її відсутності, просить заяву задовольнити та скасувати рішення.

Представник позивача надав клопотання про розгляд заяви за його відсутності, проти задоволення заяви заперечує у звязку з тим, що заяву про перегляд заочного рішення подано з пропуском встановленого законодавством строку, клопотання про поновлення або продовження строку від відповідача не надходило, крім того, заявник не зазначив поважних причин з яких він не зявився у судове засідання, оскільки зайнятість його представника в іншому процесі та відсутність юридичної освіти у самого відповідача не перешкоджала йому залучити до участі у справі іншого представника. Також, представник позивача зазначає, що відповідач не надав доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи. Так, посилання відповідача на порушення судом ЗУ «Про іпотеку», норми Цивільного кодексу України в частині пропуску позивачем строків позовної давності, ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей» спростовуються наступним. Стосовно строків позовної давності, то з пояснень позивача, які маються в справі від 02.02.2016 вих. №127, з яких вбачається, що дійсно, 06.04.2012 в порядку п.2.2.2, 3.2.2 кредитного договору, п.3.1.3 іпотечного договору на адресу відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 банком були направлені вимоги про дострокове повернення кредиту, сплату відсотків та неустойки у звязку з наявністю у позичальників простроченої заборгованості. Згідно розрахунку заборгованості відповідачем в погашення простроченої заборгованості 29.04.2012 було фактично виконано вимогу про сплату боргу в цій частині. Більше того, позичальник увійшов у графік кредитної заборгованості, який доданий до позову, сплачуючи кожного місяця частину тіла кредиту та відсотки згідно умов кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. Починаючи з 29.03.2015 позичальник перестав сплачувати відсотки по кредиту, а з 29.05.2015 кредит, що стало підставою для звернення банку до суду 31.08.2015. Згідно з розділом 6 Іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобовязання (або відповідна його частина) не буде виконано. Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, не забороненим законом, в тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса або рішення суду у встановленому чинним законодавством України та цим договором порядку. Стосовно порушення судом вимог ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то він застосовується тоді, коли у позивальника або майнового поручителя не знаходиться у власності інше нерухоме житлове майно. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до листа КП «ММБТІ» від 03.11.2015 за №2760 за ОСОБА_1 окрім житла, що знаходиться у іпотеці зареєстровано право власності на кв. 63 по пр.. 50-річчя Перемоги, б. 37 у м. Мелітополь. Таким чином, на думку представника позивача спростовуються доводи відповідача ОСОБА_2 про застосування на іпотечну квартиру мораторія. Також, при укладанні іпотечного договору іпотекодавцем була надана заява, засвідчена нотаріусом про те, щр на час укладання іпотечного договору малолітні та неповнолітні особи за вказаною адресою не проживають. ОСОБА_5 народився 24.12.2013 вже після укладання іпотечного договору і мешкає за адресою реєстрації своєї матері ОСОБА_3 без реєстрації. Приймаючи до уваги, що у власності ОСОБА_1 є додаткове житлове приміщення, суд дійшов висновку про правомірність вимог про виселення відповідачів з іпотечної квартири з наданням житла у кв. 63, б.37 по пр.. 50-річчя Перемоги у м. Мелітополь. Та обставина, що ОСОБА_1 після отримання судом довідки ММБТІ від 03.11.2015 за №2760 про наявність у нього кв. 63, б.37 по пр.. 50-річчя Перемоги у м. Мелітополь здійснив відчуження вказаної квартири за договором дарування на користь ОСОБА_6, свідчить про те, що перешкоди ОСОБА_1 намагався уникнути стягнення на іпотечне майно, оскільки згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.12.2015 наданої відповідачем, не вбачається перехід права власності на зазначену квартиру від ОСОБА_1 до ОСОБА_6

Крім того, представник позивача надав додаткові заперечення, в яких зазначає, що станом на 15.09.2016 зареєстровано арешт на все майно боржника ОСОБА_1 на підставі постанови виданої державним виконавцем Кузнецовою Г.Г. 12.09.2016, вказаний арешт розповсюджується і на кв.63 б.37 по пр..50-річчя Перемоги у м. Мелітополь. За таких обставин, виключається можливість переходу права власності від ОСОБА_1 до ОСОБА_6 на підставі договору дарування.

Також, у додаткових запереченнях зазначено, що посилання заявника на ст.47 ЖК України є безпідставним, оскільки зазначена норма закону регулює житлові відносини громадян у сфері надання житлових приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, а не приватного житлового фонду. Стосовно виселення з іпотечного житла дитини ОСОБА_3, то в цій частині в рішенні суду зазначено, що згідно довідки КП «Житломасив» від 24.11.2015 в іпотечній квартирі зареєстровані відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_3 Дитина народилась у 2013 році, після укладання іпотечного договору, не була там зареєстрована, а відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання дитини до 10 років є місце проживання її батьків. Таким чином, доводи відповідача ОСОБА_7І, про те, що суд, ухвалюючи рішення порушив ст. 47 ЖК України в частині додержання норми житлової площі є необґрунтованими та незаконними та не дають підстав для скасування заочного рішення.

Тому представник позивача вважає заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду від 11.05.2016 №320/7592/15-ц обґрунтованим та законним, а доводи відповідача у заяві такими, що не дають підстав для його скасування. Просить відхилити заяву ОСОБА_1 про перегляд зазначеного заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_3 надала клопотання про розгляд заяви за її відсутності, на задоволенні заяв наполягає.

Представник третьої особи надала клопотання про розгляд заяви за її відсутності, просить прияти рішення на підставі наявних у матеріалах справи документах, враховуючи інтереси малолітньої дитини ОСОБА_5

Фіксування судового провадження технічними засобами не проводилося, згідно положень ч.2 ст.197 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що заочне рішення від 11.05.2016 року Мелітопольського міськрайонного суду підлягає скасуванню.

ОСОБА_7 через свого представника отримав копію судового рішення 30.09.2016./т. 2 а.с.39/ Заяву про перегляд заочного рішення подав 17.10.2016./т.2, а.с.2/

Згідно ч. 2 ст. 228 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Відповідно до ст. 73 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Відповідно вимог ст.232 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не зявився в судове засідання, та не повідомив про причини неявки з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Судом встановлено, що заявник строк подання заяви про перегляд заочного рішення пропустив з поважної причини, оскільки через свою правову необізнаність вважав, що строк рахується з моменту отримання ним копії рішення, тому вважає необхідним поновити строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення.

Суд, враховує, що зазначені заявником обставини мають значення для вирішення справи по суті, а представник відповідача не зміг бути присутнім у судовому засіданні 11.05.2016 з поважних причин та надав суду клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з його занятість в іншому процесі у Комунарському районному суді м. Запоріжжя/т. 1 а.с.213-215/ вважає за потрібне скасувати заочне рішення від 11.05.2016 року у цивільній справі № 320/7592/15-ц за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про дострокове стягнення заборгованості за договором кредитної лінії та звернення стягнення на іпотечне майно та призначити справу до розгляду у загальному порядку.

Керуючись ст.232 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Поновити строк ОСОБА_1 для подання заяви про перегляд заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області № 320/7592/15-ц від «11» травня 2016 року.

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду від «11» травня 2016 року по справі № 320/7592/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 за участю третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про дострокове стягнення заборгованості за договором кредитної лінії та звернення стягнення на іпотечне майно - задовольнити.

Заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду від «11» травня 2016 року по справі № 320/7592/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 за участю третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Мелітопольської міської ради про дострокове стягнення заборгованості за договором кредитної лінії та звернення стягнення на іпотечне майно скасуватиі призначити справу до розгляду в загальному порядку на«26» грудня 2016 року на 10 годину 00 хвилинв приміщенні Мелітопольського міськрайонного суду, про що повідомити сторін у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Ніколова І.С.