Постанова № 62965659, 23.11.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року 810/3654/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомОСОБА_1доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.06.2016 №46615-13.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення суперечить принципу стабільності податкового законодавства з огляду на те, що передбачені нормами Податкового кодексу України зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Таким чином, на думку позивача, оскаржуване рішення прийнято відповідачем з порушенням норм законодавства та підлягає скасуванню.

У судове засідання, призначене на 21.11.2016, з'явився представник позивача та до початку розгляду справи по суті подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач, який належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, із клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Як зазначає позивач у позовній заяві та не заперечується відповідачем, згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 01.03.2007, який укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, до останньої перейшла у власність нежитлова будівля загальною площею 3347,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1.

Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України та відповідно до п.п.266.7.2 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України винесено податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 17.06.2016 №46615-13, згідно з яким позивачу за податковий період 2015 року визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" у розмірі 40768,90 грн.

Однак, не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIІI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п.266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п.266.3.1, п.п.266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що нежитлове приміщення загальною площею 3347,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а тому в розумінні податкового законодавства ОСОБА_1, як його власник, зобов'язана сплачувати вказаний податок відповідно до вимог ст. 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Пунктом 4.3 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, згідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пунктів 10.1 та 10.2 статті 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п.12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.п.12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (п.п.12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 вказаного Кодексу.

Відповідно п.п.12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Разом з цим, згідно з п. 5 р. XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Так, з наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. А встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це є компетенцією відповідних місцевих рад.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Так, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, установлений в селі Бирюки рішенням Бирюківської сільської ради Рокитнянського району Київської області від 29.01.2015 №362-34-VІ "Про встановлення місцевих податків і зборів на 2015 рік" з додатком 1, у зв'язку з чим суд вважає, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Положеннями п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким було передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також вказаною нормою права було установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Разом з тим, вказаним Законом не було передбачено, що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не застосовуються правила, зазначені у ст. 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до положень п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, на необхідності дотримання судами правила вирішення колізій у податковому законодавстві на користь платника податків наголошено також в остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України", а також у рішенні від 7 липня 2011 року у справі "Серков проти України".

В обох справах Європейський Суд дійшов висновку про порушення прав заявників, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості закону" і не забезпечувало адекватного захисту від свавільного втручання у майнові права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника-платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Відповідно, на думку Європейського Суду, відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства, яка призводила до його суперечливого тлумачення, порушує вимоги Конвенції щодо "якості закону".

Судом також враховано позицію Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), відповідно до якого принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при внесенні змін до порядку оподаткування (принцип стабільності податкового законодавства), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Враховуючи системний аналіз наведених норм права, практику Європейського суду з прав людини, а також те, що рішення сільської ради про введення на території села Бирюки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було прийнято лише в січні 2015 року, суд вважає, що обов'язок зі сплати податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у фізичних осіб, у даному випадку, виникає з 2016 року.

Відтак, складання та направлення Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкового повідомлення-рішення від 17.06.2016 №46615-13, згідно з яким позивачу за податковий період 2015 року визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки" у розмірі 40768,90 грн., є передчасним, а відповідно є таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У даному випадку відповідач не довів суду, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Разом із цим, позивач довів наявність факту порушення відповідачем його прав та законних інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 17.06.2016 №46615-13.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати у сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39468482).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.