Постанова № 62961472, 14.11.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"14" листопада 2016 р. № 820/3354/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Хмелівська Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТОК-АВТОЗАПЧАСТИНА" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги заявлені до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000192201 від 25 лютого 2016 року, прийнятого на підставі акту № 58/20-33-22-01-03/36456783 від 11 лютого 2016 року про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Істок-Автозапчастина" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року; визнання протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення № 0000202201 від 25 лютого 2016 року, прийнятого на підставі акту № 58/20-33-22-01-03/36456783 від 11 лютого 2016 року про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Істок-Автозапчастина" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.

У судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав у повному обсязі пославшись на те, що не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки та вважає неправомірним донарахування позивачу ПДВ, оскільки позивач мав законні підстави для віднесення до складу податкового кредиту та валових витрат сум за господарськими відносинами з контрагентами. Позивач зазначив, що бухгалтерський та податковий облік підприємства здійснювався без порушень цивільного, господарського законодавства України, вимог Податкового кодексу України. Укладені позивачем угоди, є дійсними, спрямовані на реальне встановлення між сторонами цивільних прав та обов'язків, за якими відбулося фактичне отримання поставлених послуг, проведені розрахунки. Отримані первинні документи оформлені відповідно до вимог законодавства, є підставою для відображення здійснених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав суду письмові заперечення позиція, яких повністю збігається з викладеною в судовому засіданні, де вказав, що при проведенні перевірки позивача взяті до уваги висновки актів перевірок ДПІ на обліку у яких знаходилися контрагенти позивача, якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, а отже позивачем неправомірно сформовані показники податкової звітності, внаслідок чого йому донараховані грошові зобов'язання та визначені штрафні санкції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу суб'єкта господарювання юридичної особи, про що йому видане відповідне свідоцтво серії А01 № 421466. Основним видом діяльності підприємства згідно виписки з ЄДР є оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів ( КВЕД 45.31).

У період з 06.01.2016 року по 28.01.2016 року фахівцями податкового органу проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року.

Під час проведення перевірки встановлено порушення п.135.1 ст.135, п.137.1 ст.137, п.138.1-138.2 п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України; п.198.3, 198.6 ст.198, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.1-198.3, 198.6 ст.198 ПК України, про що складено акт від 11.02.2016 року № 58/20-33-22-01-03/36456783.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 25.02.2016 року №0000192201, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 377693,00 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 188846,50 грн.; № 0000202201, яким встановлено завищення суми податкового кредиту та податкових зобов'язань на 1599479,00 грн., що не призвело до виникнення грошових зобов'язань .

Не погодившись з висновками акту перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями позивач скористався правом адміністративного оскарження, визначеного ст.56 ПК України, за результатами якого скарги залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 -138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (послуг) або ж призначення останніх для такого використання.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Положеннями ч.1 ст.901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Тобто звіт (акт) про виконання робіт має свідчити про те, що виконавець у процесі надання послуг проводив певну роботу і одержав результат, котрий замовник може використати в діяльності, що приносить дохід.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ «Кійторгопром» укладено договір про надання консультацій з питань комерційної діяльності та управління від 17.01.2013 року № 17/01-КТП, відповідно до умов якого виконавець зобов'язаний надати замовнику консультації (у разі необхідності письмові консультації) з питань комерційної діяльності та управління.

На підтвердження виконання вказаного договору (а.с.16-133, т.2) позивачем надані акти надання послуг, податкові накладні, виписки банку, звіт про надання послуг,звіти по дебетним та кредитним операціям по рахунку

ТОВ «Венера Трейд» договорі про надання рекламних послуг від 27.03.2013 року № ВТ-27032013, відповідно до умов якого рекламіст зобов'язаний надати рекламодателю послуги з реклами паливних фільтрів «Separ». На підтвердження виконання вказаного договору (а.с.134-161, т.2) позивачем надані акти виконаних робіт, податкові накладні, виписки банку, скріншоти екрану на підтвердження розміщення реклами в мережі Інтернет, звіти щодо продажу товару.

ТОВ «Геніус» договір надання юридичних послуг від 10.04.2013 року № Г-130410, згідно якого виконавець зобов'язаний надати замовнику юридичні послуги (загальні консультації зі складання юридичних документів, перевіряти на відповідність вимогам законодавства внутрішні документи замовника, приймати участь при укладенні договорів, вести претензійну роботу за матеріалами замовника. На підтвердження виконання вказаного договору (а.с.162-184, т.2) позивачем надані акти надання послуг, податкові накладні, виписки банку, звіт про надання послуг

ТОВ «Прод-Маркет» договір про надання консультування з питань комерційної діяльності та управління від 29.07.2013 року № ПМ-0713/29 виконавець зобов'язаний надати замовнику консультації (у разі необхідності письмові консультації) з питань комерційної діяльності та управління. На підтвердження виконання вказаного договору (а.с.185-195, т.2) позивачем надані акти надання послуг, податкові накладні, виписки банку, звіт про надання послуг.

ТОВ «Флоренція Груп» договір про надання юридичних послуг від 27.03.2014 року № Ф-1403/27 виконавець зобов'язаний надати замовнику юридичні послуги (загальні консультації зі складання юридичних документів, перевіряти на відповідність вимогам законодавства внутрішні документи замовника, приймати участь при укладенні договорів, вести претензійну роботу за матеріалами замовника. На підтвердження виконання вказаного договору (а.с.196-211, т.2) позивачем надані акти надання послуг, податкові накладні, виписки банку, звіт про надання послуг.

В обґрунтування економічної доцільності укладення означених вище договорів позивачем зазначено, що на момент укладення договорів підприємство потребувало фахових рекомендацій щодо удосконалення організації діяльності з метою подальшого підвищення ефективності власної господарської діяльності; відсутністю у штатному розкладі посади юрисконсульта та наявність значної кількості правових питань, вирішення яких потребувало фахового досвіду.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно ч. 2 ст. 3 Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. В ч. 1 та ч. 2 ст. 9 цього Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704. Крім того в п. 2.16 цього Положення зроблене застереження стосовно того, що забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Дослідивши долучені до матеріалів справи первинні документи, суд зазначає наступне. Так, відповідно до ст.1 Закону України"Про рекламу" від 03.07.1996 року № 270/96-ВР реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

До матеріалів справи позивачем в якості доказу створення та розміщення реклами надано скріншоти з сайтів «proma.UA», «Пульс цен», «OLX», «bizator», «board.com.ua», проте, останні не містять жодних ідентифікаційних відомостей з яких можливо встановити місце, час коли та ким зроблено розміщення оголошення.

Суд також звертає увагу на те, що вказані сайти за своєю природою є цілком аналогічними звичайним побутовим дошкам оголошень, розміщення інформації на яких вчиняється шляхом заповнення відповідної форми та не потребує додаткових фахових знань.

Із долучених до матеріалів справи звітів про виконані роботи не вбачається ходу виконання означених договорами робіт, останні не містять інформації щодо переліку, складу (кількості), обсягів та вартості виконаних робіт, не вказано періоду надання консультаційних та/або юридичних послуг, які роз'яснення поточного законодавства та які рекомендації по його застосуванню були надані; по яких локальних нормативних актах клієнта (положення, правила, процедури, посадові інструкції тощо) проведена експертиза і яка саме; по яких угодах, що укладалися позивачем, надані консультації; які підготовлені претензійні та позовні матеріали; які правові документи, необхідні для здійснення виробничої діяльності клієнта, розроблені, отримані і оформлені виконавцем; який причинно-наслідковий зв'язок між зазначеними у звітах змін до діючого законодавства та господарською діяльністю підприємства-позивача; які рекомендації по його застосуванню з питань ведення податкового, бухгалтерського обліку були надані, з питань обліку основних фондів та матеріальних активів і обліку та оплаті праці; відсутня інформація стосовно осіб, які надавали послуги та консультації, їх спеціальність, освіта, відсутні будь-які рекомендації для досягнення кількісного та якісного зростання потенціалу персоналу та підприємництва, що в свою чергу унеможливлює встановлення зв'язку витрат на послуги з господарською діяльністю підприємства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вказані витрати не можуть бути віднесені на результати господарської діяльності позивача, оскільки відсутні самі обставини витрат, заснованих на компенсації вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Наведені обставини свідчать про те, що вказані акти прийому-передачі виконаних послуг (звіти) не відповідають приписам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому не можуть бути прийняті в якості первинного документу бухгалтерського обліку на підтвердження правомірності формування витрат по операціям з контрагентами.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.02.2016 року №0000192201, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 377693,00 грн. та нараховані штрафні санкції у сумі 188846,50 грн. є необґрунтованими, доказів, які б спростовували доводи відповідача про правомірність винесення ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення судом не встановлено, в зв'язку з чим, суд приходить до переконання, що в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

Щодо податкового повідомлення рішення від 25.02.2016 року № 0000202201, яким встановлено завищення суми податкового кредиту та податкових зобов'язань на 1599479,00 грн., що не призвело до виникнення грошових зобов'язань, суд зазначає наступне.

Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV). Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ТОВ «Юдіта» (а.с.45-70, т.4) укладено договір поставки від 17.03.2014 року № Ю-17/03, відповідно до якого поставщик зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, якості та по цінам, вказаним у видаткових накладних, які виписані на ім'я покупця, які є невід'ємною частиною Договору (п.1.1.Договору). На підтвердження реальності вчинення господарських операцій з вказаним контрагентом позивачем надані суду видаткові та оборотно-сальдова відомість по рахунку 281 за березень - травень 2014 року, виписки банку.

Відповідно до видаткових та податкових накладних, виписок банку, витягу з журналу обліку довіреностей, рахунку-фактури, оборотно-сальдової відомості по рахунку 281 за січень 2013 року - грудень 2014, за жовтень 2013 року позивачем придбано у «Люкс Інвест Маркет» товарно-матеріальні цінності на суму 3040.00 грн. (а.с.71-75, т.4) та у ТОВ «Конвеерсмпецмонтаж» на суму 255,60 грн. (а.с.108-111, т.5).

Судовим розглядом встановлено, що висновки податкового органу відповідача щодо неправомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаними контрагентами ґрунтуються на протоколах допиту в якості свідків керівників вказаних підприємств (а.с.49-77, т.13), де зазначено, що вони за винагороду погодилися стати директорами цих юридичних осіб без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, до діяльності зазначених юридичних осіб та підписання фінансово-господарських документів не мають жодного відношення.

Представник позивача в судовому засіданні з вказаною позицією відповідача по справі не погодився вказавши на те, що за своїм змістом свідчення зазначених громадян стосуються їх особистої протиправної діяльності та ступеню вини, які належить з'ясовувати в межах кримінального провадження.

Суд зазначає, що за змістом наказу Мінфіну України від 01.11.201 року № 1379 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", наказу Міністерства доходів і зборів від 14.01.2014 року № 10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної», які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у Порядку. Усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Із досліджених в судовому засіданні протоколів допиту свідків, судом встановлено, що податкові накладні яких стали підставою для формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з вказаними вище контрагентами, підписані невстановленими особами, від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Вказана позиція узгоджується з рішенням ВСУ у справах від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11), від 04.10.2016 року № 2187а16.

Із досліджених в судовому засіданні матеріалів справи судом встановлено, що позивачем укладено договори поставки з ТОВ «Екліпс» (а.с.92-146, т.3) від 29.04.2014 року № ЄК-0429, ТОВ «Дронго» від 26.11.2013 року № 131126 (а.с.147-194, т.3), ТОВ «Регіон Бізнес Трейд» від 07.10.2014 року № РБТ-1007 (а.с.195-218, т.3) ,ТОВ «Валона» від 13..11.2014 року № В-1113 (а..с.219-250, т.3, а.с. 1-3, т.4), ТОВ «Востокмегатранс» від 11.06.2014 року № СМТ-06/11 (а.с.4-44, т.4), ТОВ «Діамант Ст» від 11.01.2014 року № 1 (а.с.76-92, т.4), ТОВ « Компанія Варс» від 19.08.2013 року № 130819-1 (а.с.93-114, т.4), ТОВ «Мітрал Систем» від 24.04.2013 року № 01/2404 (а.с.115-126,т.4), ТОВ «ПП Максима» від 01.02.2013 року № 1021 (а.с.137-155, т.4),ТОВ «Торговий дім «ПК «Індустрія» від 02.09.2013 року № 020913/7 (а.с.156-211, т.4)ТОВ «Азоп» від 27.02.2013 року №19 (а.с.1-32,т.5), ТОВ Агро-Днепр» від 04.01.2013 року № 14/13(а.с.90-95, т.5), ТОВ «Мотор-Агро» від 03.01.2012 року № 3 (а.с.96-107, т.5), ТОВ «Дніпропетровський автоцентр МАЗ» договір купівлі-продажу від 31.12.2011 року ВП 14№ 3016 (а.с.68-79, т.5). Крім того на підставі рахунків на оплату позивачем придбані ТМЦ у ТОВ «Аеріт»ТОВ «Буденергомаш» (а.с.127-136, т.4), ТОВ «Міратон-Лідер» та ТОВ «Старкад С» (а.с.243-250, т.4), ТОВ «Віст Груп Лімітед» (а.с.33-67, т.5) ТОВ «Конвеерспецмонтаж» (а.с.108-111, т.5)

На підтвердження реальності вчинення господарських операцій за вказаним договорами, в тому числі здійснення оплати, фактичного переміщення придбаних ТМЦ, подальшого використання у господарський діяльності позивачем надані в судове засідання видаткові, податкові накладні, ТТН, виписки банку, виписки з журналу реєстрації довіреностей та оборотно - сальдові відомості по рахунку 281 за відповідні періоди, рахунки фактури.

Проте суд звертає увагу на те, що облік руху товарно-матеріальних цінностей, що надійшли на підприємство з метою продажу ведеться на рахунку 28 « Товари» Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 р. № 291 , взяття товару на облік на складському приміщення підтверджується відомостями по рахунку 281

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України № 2 від 10.01.2007 року «Про затвердження методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку запасів» (далі Наказ № 2) з метою організації бухгалтерського обліку запасів розпорядчим документом, затвердженим (схваленим) власником (уповноваженим органом), визначаються: форми первинних документів, що використовуються для оформлення руху запасів, які непередбачені типовими формами первинного обліку; порядок обліку (ідентифіковано чи загалом) транспортно-заготівельних витрат, застосування окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат (п.1.4 Наказу № 2)

Надходження запасів на підприємство оформлюється відповідними документами, типові форми яких затверджуються Державним комітетом статистики України та іншими центральними органами виконавчої влади. Якщо для оформлення господарської операції типові форми первинних документів відсутні, то підприємство складає такі первинні документи, які б містили обов'язкові реквізити, передбачені законодавством та іншими нормативно-правовими актами. (п.3.1 наказу № 2)

Типові форми надходження запасів на підприємство затверджено Наказом Міністерства статистики України № 193 від 21.06.1996р. «Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів», серед яких журнал обліку вантажів, що надійшли (форма № М-1), акт про приймання матеріалів (форма № М-7) та інші. Приймання та оприбуткування запасів, які надійшли від постачальників або від переробників з переробки на стороні, оформлюється товарно-транспортною накладною з використанням штампу (позначення) про оприбуткування або прибутковим ордером. (п.3.6 Наказу). Якщо запаси надійшли на підприємство без товаросупроводжувальних документів, то складається акт про приймання матеріалів або комерційний акт (у разі, якщо такі запаси надійшли залізницею). (п.3.8 Наказу № 2)

Позивачем не подано до суду документів, що свідчать про приймання, оприбуткування та рух товару у відповідності з вищезазначеними нормативно правовими актами, що унеможливлює встановлення факту подальшого використання ТМЦ, придбаних у вказаних вище контрагентів у господарській діяльності позивача

На підтвердження реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, позивачем товарно-транспортними накладні, копії яких наявні у матеріалах справи.

Згідно з п. 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні від 14.10.1997 № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Відповідно до р.1 вказаних Правил вантажовідправником є - будь-яка фізична або юридична особа, яка подає перевізнику вантаж для перевезення; вантажоодержувач - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку; перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Суд зазначає, що в ч. 1 та ч. 2 ст. 9 цього Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.95 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704. Крім того в п. 2.16 цього Положення зроблене застереження стосовно того, що забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Із долучених до матеріалів справи ТТН вбачається, що вони заповнені не в повному обсязі: розділ "Вантажно-розвантажувальні операції" не містить відміток щодо здійснення вказаних операцій, відомості щодо посадових осіб контрагента позивача, які відпустили / прийняли на складі позивача придбані ТМЦ, тощо. Видаткові накладні № 1 від 20.12.2014 року, № 14 від 27.10.2014 року, № 95 від 03.11.2014 року, № 97 від 20.11.2014 року виписані по взаємовідносинам з ТОВ «Регіон Бізнес Трейд»; видаткові накладні № 49 від 08.12.2014 року, № 71 від 22.12.2014 року, № 74 від 29.12.2014 року, виписані по взаємовідносинам з ТОВ «Валона» містять лише підпис особи постачальника без зазначення її прізвища, ім'я та по-батькові, відсутні відомості про доручення на підставі якого отримувався товар у уповноваженого представника ТОВ « Валона», тощо. Також до матеріалів справи не надано подорожних листів на автомобіль Рено Мастер АХ 1702 СМ, посилання на які містяться у ТТН.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо відсутності реальної діяльності Контрагентів позивача, свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку позивача, є правильним.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.02.2016 року № 0000202201, яким встановлено завищення суми податкового кредиту та податкових зобов'язань на 1599479,00 грн., що не призвело до виникнення грошових зобов'язань є необґрунтованими, доказів, які б спростовували доводи відповідача про правомірність винесення ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення судом не встановлено, в зв'язку з чим, суд приходить до переконання, що в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТОК-АВТОЗАПЧАСТИНА" до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова у повному обсязі виготовлена 18 листопада 2016 року.

Суддя Спірідонов М.О.