Постанова № 62960978, 22.11.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 р. Справа №805/4201/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 13:15

Докружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.,

при секретарі Нестеренко Н.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торезький завод наплавочних твердих сплавів” про накладання арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торезький завод наплавочних твердих сплавів” про накладання арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, в обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач має податковий борг з податку на прибуток підприємств у сумі 103 387,94 грн, який виник за рахунок несвоєчасної сплати узгоджених податкових зобов'язань. До відповідача застосовувалися заходи стягнення заборгованості визначені Податковим кодексом України, однак позитивного результату не надали, заборгованість станом на час подання позову не погашена. Враховуючи наявність банківських рахунків у відповдіача, просить накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться у боржника.

Представники сторін до судового засідання не з’явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Представник позивача через відділ діловодства та документообігу суду надав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача у судове засідання нез’явився про час дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, з заявами та клопотаннями про відкладання розгляду справи до суду не звертався.

Суд, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач, Маріупольська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області, є суб`єктом владних повноважень, яка в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

Відповідач, Товариства з обмеженою відповідальністю“Торезький завод наплавочних твердих сплавів”(код ЄДРПОУ 38102080, вул. Італійська, буд.116-а, м. Маріуполь Донецька область, 87525) пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації з 18.04.2013 року номер запису 126 410 200 00000688.

Судом встановлено, що ТОВ “Торезький завод наплавочних твердих сплавів” надавав податкову звітність з податку на прибуток підприємства за 2014 рік за 3 квартали 2015 року за 2015 року із самостійно визначеною сумою податкового зобов’язання.

20.04.2016 року податковим органом було проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток, за наслідком якої складено акт № 30/05-81-12-04-1/38102080 від 20.04.2016 року яким встановлено порушення та сформовано податкове повідомлення-рішення №0001821204 від 29.04.2016 року про зобов’язання сплатити штраф у сумі 11361,60 грн. яке направлено на адресу підприємства.

24.06.2016 року податковим органом було проведено камеральну перевірку ТОВ “Торезький завод наплавочних твердих сплавів” з питання своєчасності надання декларації з податку на прибуток, за наслідком якої складено акт № 55/05-81-12-04-1/38102080 від 24.06.2016 року яким встановлено порушення та сформовано податкове повідомлення-рішення №0004041204 від 07.07.2016 року про збільшення грошового зобов’язання за штрафними санкціями у сумі 1020,00 грн. яке направлено на адресу підприємства.

Згідно картки особового рахунку вбачається, що за відповідачем значиться заборгованість у сумі 103 387,94 грн.

Правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), який відповідно до пункту 1.1 статті 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 16.1.3., 16.1.4. п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно п. 57.1 ст.57 ПК України зазначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, грошове зобов'язання, яке самостійно узгоджене платником податків, або узгоджене в порядку оскарження, але не сплачене у встановлений ПК України строк набуває статусу податкового боргу.

Враховуючи той факт, що податкове зобов’язання відповідача набуло статусу податкового боргу, податковим органом було застосовано рід дій для погашення заборгованості.

Приписами п. 59.1 ст. 59 ПК України, встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Пунктом 59.4 статті 59 ПК України, передбачено, що податкова вимога надсилається також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов'язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з п.59.5 ст.59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Судом встановлено, що податковим органом було сформовано та надіслано на адресу відповідача податкову вимогу форми «Ю»№ 1271-25 від 12.02.2015 року на суму 70524,39 грн, яке отримано відповідачем. Доказів оскарження вказаної податкової вимоги сторонами до суду не надано.

Крім того, задля погашення податкового боргу, податковим органом було прийнято рішення про опис майна у податкову заставу № 8 від 30.03.2016 року.

Зазначені дії позивача не призвели до погашення відповідачем податкового боргу, у відповідності до чого податковий орган звернувся до суду з заявою про накладання арешту на кошти боржника.

Право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, передбачено пп. 20.1.33 п.20.1 ст. 20 ПК України.

Суд зазначає, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу, визначені п.п.20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Норми підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 та пункту 94.2 статті 94 ПК України не заперечують за змістом одна одну, оскільки регулюють різні правовідносини. Так, норми пункту 94.2 ПК України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України регулює інше коло суспільних відносин, а саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, причому в специфічній ситуації за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Згідно п.94.4 ст. 94 ПК України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

З положень норм пп 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України вбачається, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем з метою встановлення наявності активів у відповідача направлялися запити до державних органів реєстрації.

Згідно листа Територіального сервісного центру 1441 Регіонального сервісного центру МВС в Донецькій області №31/5-1441-814 від 31.03.2016 року вбачається, що транспортні засоби за відповідачем не зареєстровані.

Згідно інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме айно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта № 70934953 від 20.10.2016 року за відповідачем відсутнє нерухоме майно.

Отже, матеріалами справи підтверджено відсутність у відповідача будь-якого майна та інших майнових активів для погашення податкового боргу в сумі 103 387,94 грн.

Матеріалами справи вбачається, що у відповідача наявні відкриті рахунки у банках.

Постановою Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 р. затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі – Інструкція №22).

Вимоги цієї Інструкції №22 поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів та є обов'язкові для виконання ними (пункти 1.1. та 1.3 Інструкції).

Пункт 10.2 Інструкції №22 передбачає, що арешт за постановою державного виконавця або за рішенням суду (далі - документ про арешт коштів) накладається на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами в банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах. (пункт 10.3 Інструкції №22).

До арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги/інкасові доручення (розпорядження) щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог/інкасових доручень (розпоряджень) за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта.

Банк після списання за платіжною вимогою/інкасовим дорученням (розпорядженням) суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, списує цей документ з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших документів про арешт коштів, проводить операції за рахунком клієнта.

З аналізу зазначених вище норм вбачається, що у разі визначення конкретного розміру заборгованості у документі, яким накладено арешт, банк без порушення прав платника та одночасно клієнта банка в частині обмеження користування належними такому платнику коштами або цінностями, у разі повного виконання рішення про арешт та списання визначеної суми у визначеному розмірі, продовжує безперешкодно виконувати завдання по списанню або перерахуванню коштів платника за його бажанням.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Таким чином, враховуючи, що відповідач у встановлені законодавством строки не сплатив суму узгодженого податкового зобов'язання, доказів зворотного суду не надано, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Згідно вимог ч.4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167,244-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Маріупольської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торезький завод наплавочних твердих сплавів” про накладання арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку - задовольнити.

Накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства з обмеженою відповідальністю“Торезький завод наплавочних твердих сплавів”(код ЄДРПОУ 38102080, вул. Італійська, буд.116-а, м. Маріуполь Донецька область, 87525) для забезпечення погашення податкового боргу в сумі 103 387 (сто три тисячі триста вісімдесят сім) грн 94 коп з податку на прибуток приватних підприємств.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено у судовому засіданні 22 листопада 2016 року.

Повний текст постанови виготовлено 25 листопада 2016 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання особами, які беруть участь у справі, копії постанови шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Христофоров А.Б.