Рішення № 62959579, 26.10.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У. № 320/8116/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Редько О.В.

Провадження № 22-ц/778/3195/16 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Трофимової Д.А.,

Суддів: Крилової О.В.,

Дзярука М.П.,

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Форвард» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 травня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання угоди споживчого кредитування недійсною, закриття банківських рахунків, відшкодування збитків та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 20 грудня 2010 року між нею та ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форвард», був укладений кредитний договір № 86856117 для сплати придбаного нею побутового товару в сумі 5 578 грн. з відкриттям на ім'я позивача карткового рахунку № НОМЕР_1 у відповідності до договору банківського обслуговування № 86856109 для використання його в рамках зазначеного кредитного договору.

Інших договорів позивач з ПАТ «Банк Руский Стандарт» не укладала.

Умови кредитного договору № 86856117 від 20.12.2010 року були виконані ОСОБА_3 в повному обсязі, заборгованість за кредитом та інші нарахування сплачено, що підтверджується претензією (відповіддю) Банка від 27.08.2015 року. Так, нею на виконання умов договору перерахована сума в розмірі 6 156 грн.

Проте, у подальшому позивачу стало зрозуміло, що вказаний правочин вчинено під впливом обману, він не підписаний керівником Банку або уповноваженою особою, печаткою не скріплений, тому є недійсним.

Внаслідок чого позивачу спричинені збитки в розмірі 578 грн.: 6 156 грн. (сума, що перерахована нею на виконання умов договору) - 5 578 грн. (сума, що отримана нею на за умовами договору).

Також позивач зазначає, що кредитного договору № 90218516 від 25.06.2011 року та договору № 27502315 від 29.12.2012 року про відкриття банківського рахунку № НОМЕР_2 з ПАТ «Банк Руский Стандарт» вона не укладала.

У липні 2011 року на її адресу поштою надійшла нова кредитна картка, як вважала позивач, для заміни раніше виданої їй кредитної картки у зв'язку з закінченням строку її дії. ОСОБА_3 зазначає, що активувала кредитну картку, подавши в Банк відповідну заяву.

Позивач користувалася кредитною карткою, вважаючи, що умови користування цією карткою відповідають умовам, які підписувалися та виконувалися нею у відповідності до договору № 86856109 від 20.12.2010 року з нульовим розміром відсоткової ставки за користування кредитом та сплатою комісії за видачу коштів через банкомат за рахунок кредиту в розмірі 5 % від суми кредиту, без штрафних санкцій, оскільки інших договорів з Банком не укладала.

Однак, в червні 2014 року Банк повідомив ОСОБА_3 про існування заборгованості станом на 24.06.2014 року в розмірі 13 739,99 грн. за кредитними договорами № 90218516 від 25.06.2011 року та № 27502315 від 29.12.2012 року про відкриття банківського рахунка.

Не з'ясувавши обставини, позивач 09.07.2014 року та 13.08.2014 року перерахувала грошові кошти на рахунок відповідача в загальній сумі 1 373 грн.

В рахунок поповнення банківського рахунку № НОМЕР_1 у період з 24.02.2012 року по 25.03.2015 року позивачем була перерахована сума в розмірі 28 212 грн., а в період з 10.01.2012 року по 31.01.2014 року використана сума 19 100,27 грн. Отже, збитки становлять 9 111,73 грн. (28 212 грн. - 19 100,27 грн.).

А всього їй завдано збитків на суму 9 689,73 грн. (578 грн. + 9 111,73 грн.).

З 01 лютого 2014 року кредитна картка була заблокована та позивачем не використовувалася.

ОСОБА_3 вважає, що діями робітників Банку її було введено в оману, вона помилялася щодо умов отримання коштів за кредитним договором № 90218516 від 25.06.2011 року та договором № 27502315 від 29.12.2012 року про відкриття банківського рахунку № НОМЕР_2, використовувала грошові кошти, вважаючи, що користується ними на умовах, які були визначені в кредитному договорі № 86856117 від 20.12.2010 року, до неї було застосовано насильство (психічний тиск), внаслідок чого їй було спричинено матеріальну та моральну шкоду.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_3 просила суд:

- визнати угоду, укладену між нею та ПАТ «Банк Форвард» у період з 20.12.2010 року по 21.09.2011 року згідно кредитного договору № 86856117 від 20.12.2010 року, недійсною, як вчинену на умовах омани по відношенню до неї зі сторони робітників ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форвард», та як таку, що не має юридичної сили (угода не підписана уповноваженою особою та не скріплена печаткою юридичної особи);

- визнати угоду, укладену між нею та ПАТ «Банк Форвард» у період з 25.06.2011 року по 10.07.2015 року згідно неіснуючого кредитного договору № 90218516 від 25.06.2011 року, недійсною, як вчинену на умовах омани та психічного тиску по відношенню до неї зі сторони ПАТ «Банк Форвард»;

- зобов'язати ПАТ «Банк Форвард» закрити рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, що відкриті Банком на її ім'я, у порядку, передбаченому Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, що затверджена Постановою Правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003р.;

- зобов'язати ПАТ «Банк Форвард» відшкодувати завдані їй збитки у подвійному розмірі в сумі 19 379,46 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн., що спричинені їй протиправними діями робітників ПАТ «Банк Форвард».

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 травня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним кредитний договір, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форвард», за заявкою № 86856117 від 20.12.2010 року в частині укладення договору про надання та використання платіжної картки (оферта 3).

Стягнуто з ПАТ «Банк Форвард» на користь ОСОБА_3 надлишок сплачених сум за кредитним договором в розмірі 7 076,79 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ПАТ «Банк Форвард» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

За положеннями п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

На підставі ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

ОСОБА_3 рішення суду не оскаржила, а ПАТ «Банк Форвард» рішення суду оскаржується в частині задоволених позовних вимог, тому апеляційний суд відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що Тарифи по карткам Банку та Умови надання та обслуговування платіжних карток Банку, які є необхідною складовою частиною договору про надання та обслуговування карток, не підписані позивачем, а відповідач не надав належних і допустимих доказів щодо сприйняття позивачем змісту, умов та предмету укладеного договору. Також, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України суд стягнув з Банку на користь ОСОБА_3 різницю між отриманими та сплаченими нею за платіжною карткою коштами у сумі 7 076,79 грн.

Проте, погодитися з такими висновками суду не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 ЦК України).

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до підписаної та поданої ОСОБА_3 до Банку 20.12.2010 року заяви № 86856117, остання виклала в ній три пропозиції (оферти) про укладення трьох різних договорів: кредитного договору (п. 1 заяви клієнта № 86856117), договору застави (п. 2 заяви клієнта № 86856117) та договору про надання та використання платіжної картки (п. 3 заяви клієнта № 86856117) - з метою відкриття рахунку, користування рахунком за допомогою платіжної картки та отримання кредитних коштів (т. 1, а.с. 70-72).

Стосовно кредитного договору (п. 1 заяви клієнта № 86856117), то сума кредиту становить 5 578,30 грн., ставка по кредиту - 0,01 % річних, загальна сума відсотків по кредиту - 0,29 грн., строк кредиту - 274 дні, з 21.12.2010 року по 21.09.2011 року, комісія за надання кредиту - 0,00 грн., комісія за РО щомісячно - 61,92 грн., щомісячний платіж складає 682,00 грн.

Як вбачається з відповіді ПАТ «Банк Форвард» від 27.08.2015р., який є правонаступником ПАТ «Банк Руский Стандарт», на заяву ОСОБА_3 від 20.07.2015 року, станом на 27.08.2015р. заборгованість по кредитному договору № 86856117 від 20.12.2010 року відсутня, кредитний договір № 86856117 від 20.12.2010 року та рахунок № НОМЕР_1 закриті (т. 1, а.с. 45, 46-49).

Далі, відповідно до п. 3 підписаної позивачем заяви № 86856117, договір про карту укладений на умовах, викладених в заяві № 86856117, Тарифах по карткам Банку та Умовах надання та обслуговування платіжних карток Банку (надалі - Умови по Карткам), та які відповідно до п. 8 підписаної позивачем заяви № 86856117 є складовою та невід'ємною частиною договору про карту, з якими ОСОБА_3 ознайомлена, повністю згодна, їх зміст розуміє, та їх положень зобов'язується неухильно дотримуватись.

У п. 14 заяви № 86856117 також зазначено, що клієнт розуміє і погоджується з тим, що складовою та невід'ємною частиною договору про картку є Умови по Карткам, з якими ОСОБА_3 ознайомлена, повністю згодна, їх зміст розуміє, та їх положень зобов'язується неухильно дотримуватись.

Отже, підписанням та поданням до Банку заяви позивач повною мірою підтверджувала згоду з запропонованими заявою умовами договору про надання та використання платіжної картки.

Таким чином, 20.12.2010р. Банк отримав від позивача пропозицію, що викладена в п. 3 заяви № 86856117, про укладення договору про надання та використання платіжної карти, в якій позивач погоджується з тим, що акцептом оферти про укладення такого договору будуть дії Банку по відкриттю позивачу поточного рахунку (п. 4.2. заяви № 86856117), а строк для відповіді Банку на оферту позивача про укладення договору становить 18 місяців з дати заяви № 86856117 (п. 6.2. Заяви № 86856117).

Заява № 86856117 підписана ОСОБА_3 в кінці кожного аркушу заяви, що не заперечує позивач.

Банк в межах зазначеного строку, а саме - 25.06.2011 року відкрив позивачу поточний рахунок № НОМЕР_2, що вбачається з виписки по рахунку карти, тим самим вчинив дії для прийняття пропозиції, тобто, відбувся факт укладення договору про надання та використання платіжної картки № 90218516 (т. 1, а.с. 73-118).

Банк встановив клієнту ліміт в розмірі 10 000 грн. При цьому, відповідно до п. 2.7.2. Умов, Ліміт вважається встановленим у дату відображення Банком такої видаткової операції на Рахунку Картки на підставі отриманих Банком розрахункових документів, та в подальшому здійснив кредитування рахунку картки клієнта, що підтверджується випискою по особовому рахунку клієнта з 25.06.2011р. по 16.10.2015р., згідно даних якої рух коштів по рахунку картки почався з 10.01.2012р. (т. 1, а.с. 73-118, 119-129).

Вказана платіжна картка була направлена ОСОБА_3 поштою та отримана нею, позивач 28.12.2011 року звернулася до довідково-інформаційного центру Банка та активувала карту. Вказані обставини визнані сторонами.

Отже, позивач після отримання картки здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, а також отримувала кошти в рамках ліміту з власної ініціативи.

Відповідно до п. 8.4 Умов по Карткам, Банк на власний розсуд має право перевипустити та направити держателю картку у зв'язку з закінченням терміну дії попередньої картки, випущеної клієнту, а також перевипустити картку, не чекаючи терміну закінчення дії попередньої картки, випущеної клієнту (т. 1, а.с. 119-129).

Під час дії договору про картку клієнту було випущено дві картки. Дата випуску першої - 25.06.2011р., строк дії - 30.06.2013р.; дата випуску другої - 21.06.2013р., строк дії - 30.06.2015р. (тип другої картки не змінювався).

ОСОБА_3 отримала другу картку поштою, здійснила дії щодо проведення її активації, з власної ініціативи отримувала кредитні кошти в рамках ліміту, що підтверджується випискою (т. 1, а.с. 73-118).

Крім того, 21.08.2013 року позивач особисто зверталася до відділення Банку з заявою про відновлення операцій з використання картки по договору по кредиту, де зазначала, що з Умовах надання та обслуговування платіжних карток та Тарифами ознайомлена, розуміє та повністю згодна (т. 1, а.с. 222).

Як зазначалося вище, позивач посилалася на те, що між нею та Банком було укладено кредитний договір без дотримання вимог цивільного законодавства щодо форми такого договору, що заява клієнта № 86856117 від 20.12.2010 року не відповідає вимогам ЦК України, при укладенні оспорюваного договору обмежено її права як споживача на одержання необхідної інформації.

Враховуючи встановлені обставини укладання договору та виконання його умов сторонами, положення ст.ст. 207, 638, 640, 641, 642 ЦК України, колегія суддів вважає, що договір про надання та використання платіжної картки № 86856117від 20 грудня 2010 року був укладений у письмовій формі, яка встановлена законом для цього виду договорів.

Пункт 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснює, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, якою сформульовані загальні вимоги до правочинів.

Згідно ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вказаних обставин колегією не встановлено.

Крім того, судовою колегією встановлено, що під час укладання оспорюваного договору позивач була ознайомлена з Тарифами по карткам Банку та Умовами надання та обслуговування платіжних карток Банку, підтвердила згоду на укладення договору своїм підписом.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір був укладений між сторонами 20 грудня 2010 року,протягом терміну дії договору сторони вчиняли дії на виконання його умов, у тому числі позивач, яка користувалася кредитними коштами, частково виконувала свої зобов'язання щодо їх повернення та сплати процентів.

Враховуючи викладені обставини, колегія приходить до висновку про те, що договір був укладений між сторонами на умовах та в порядку, визначеному чинним законодавством України, з дотриманням принципу свободи договору, а також встановлених законом вимог щодо письмової форми та змісту договору, посилання позивача на те, що укладений між нею та Банком договір не відповідає вимогам чинного законодавства, є безпідставними та необґрунтованими.

Висновки суду щодо порушення прав ОСОБА_3 як споживача є помилковими.

Так, за ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК України, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ст. 11 ЦПК України про диспозитивність цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема, щодо порушення її прав як споживача, порушення відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів», не знайшли свого підтвердження, а позовні вимоги ОСОБА_3 щодо визнання недійсним договору не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених як ЦК України, так і Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, у мотивувальній частини рішення суд зазначив, що враховує правові позиції, висловлені Верховним Судом України при розгляді справи № 6-240цс14 від 11 лютого 2015 року та № 6-16цс15 від 11 березня 2015 року.

Проте, правові висновки, викладені Верховним Судом України у вказаних постановах від 11 лютого 2015 року та від 11 березня 2015 року, стосується неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме, частини першої статті 259 ЦК України щодо збільшення позовної давності за домовленістю сторін.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору та, як наслідок, щодо застосування реституції як наслідку недійсності оспорюваного правочину підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Форвард» задовольнити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10 травня 2016 року по цій справі скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: