Вирок № 62959560, 24.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 320/5761/15-к

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження № 11-кп/778/1638/16Головуючий у 1-й інстанції Купавська Н.М.Категорія - ст.185 ч.3 КК УкраїниСуддя-доповідач в 2-й інстанції Гончар О.С.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2016 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого Гончара О.С.

суддів Дутова О.М., Білоконева В.М.

за участі секретаря Лопух Ю.О.

прокурора Стоматової В.П.

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 жовтня 2015 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Мелітополя Запорізької області, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1,

визнано винним і засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.185, ч.3 ст.185 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним вироком міськрайонного суду ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за те, що він 12 лютого 2015 року, приблизно о 23 годині 30 хвилин, знаходячись біля будинку № 5 по вул. Героїв Сталінграду в м. Мелітополі Запорізької області, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб, спільно з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом виставлення заднього лівого скла автомобіля НОМЕР_1, проник до вказаного автомобіля, звідки таємно викрав майно, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 5 000 грн.

Він же, 15 лютого 2015 року, приблизно о 23.00 годині, знаходячись поблизу гаражу, що розташований в АДРЕСА_2, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб, спільно з двома особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, розподілили між собою злочинні ролі, згідно з якими в момент вчинення злочину ОСОБА_2 та одна особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, повинні були проникнути до вказаного гаражу, який є сховищем, а інша особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, повинна була знаходитись в безпосередній близькості з місцем вчинення злочину та попередити ОСОБА_2 та іншу особу, відносно якої матеріали виділені в окреме провадження у випадку наближення сторонніх осіб, а також надати іншу допомогу в разі необхідності. Так, одна із осіб, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, діючи спільно з ОСОБА_2, впевнившись в тому, що за їх діями ніхто не спостерігає, з використанням заздалегідь приготовлених пристосувань для відкриття замків, відкрили замок вхідних воріт та проникли до вищевказаного гаражу, який є сховищем, звідки таємно викрали майно та грошові кошти, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на загальну суму 9 650 грн.

16 лютого 2015 року, приблизно о 22 годині 30 хвилин, ОСОБА_2, знаходячись біля будинку АДРЕСА_3, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб, спільно з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, з використанням заздалегідь приготовлених пристосувань для відкриття замків, відкрили замок вхідних воріт до металевого гаражу № НОМЕР_2, який знаходиться біля вказаного будинку, після чого проникли до вищевказаного гаражу, який є сховищем, де з автомобіля «ВАЗ 2101», д.н.з. НОМЕР_3 таємно викрали майно, чим завдали потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 2 250 грн.

02 березня 2015 року, приблизно о 02.00 годині, ОСОБА_2, знаходячись біля будинку № 31 по вул. Горького в м. Мелітополі, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, за попередньою змовою групою осіб, спільно з особою, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, шляхом розбиття скла водійських дверей автомобіля «DAEWOO-Lanos», д.н.з. НОМЕР_4 проникли до вказаного автомобілю, звідки таємно викрали майно, чим завдали потерпілому ОСОБА_6 матеріальної шкоди на загальну суму 5 000 грн.

Дії ОСОБА_2 кваліфіковано за

-ч.2 ст.185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно за попередньою змовою групою осіб;

-ч.3 ст.185 КК, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно за попередньою змовою групою осіб, поєднане із проникненням у сховище.

Йому призначено покарання за

-ч.2 ст.185 КК - 3 роки позбавлення волі;

-ч.3 ст.185 КК - 4 роки позбавлення волі.

Відповідно до ст. 70 КК, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК. Вирішено питання про речові докази.

В апеляційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухваленим щодо ОСОБА_2 рішенням суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд першої інстанції безпідставно призначив обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК, оскільки в достатній мірі не було враховано усіх обставин вчинення злочинів, їх тяжкість, наявність непогашених судимостей обвинуваченого. У зв'язку з чим призначене покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК.

Заслухавши в засіданні апеляційної інстанції доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; думку прокурора, яка наполягала на задоволенні апеляційної скарги в межах заявлених в ній вимог; заслухавши обвинуваченого, який просив вирок суду залишити без змін; надавши сторонам право виступу в судових дебатах, і обвинуваченому, крім того, в останньому слові; перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає повному задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК, оскільки в апеляційній скарзі не порушується питання щодо оскарження висновків суду першої інстанції стосовно доведеності винуватості обвинуваченого ОСОБА_2 у скоєнні інкримінованих кримінальних правопорушень і правильності кваліфікації його дій, колегія суддів вирок в зазначеній частині не перевіряла і не досліджувала. У зв'язку з чим, вважає встановленим вчинення ОСОБА_2 злочинів, передбачених ч.2 ст.185 та ч.3 ст.185 КК, за обставин, встановлених судом першої інстанції і зазначених ним в оскарженому вироку.

Щодо доводів прокурора, наведених у апеляційній скарзі, про неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого ОСОБА_2, то вони є слушними.

Застосовуючи до ОСОБА_2 ст. 75 КК, суд врахував, що він хоча і раніше судимий, але позитивно характеризується за місцем проживання, на час розгляду кримінального провадження одружився. Крім того, судом було враховано щире каяття обвинуваченого, думку потерпілого ОСОБА_5, який просив призначити обвинуваченому умовне покарання, повне визнання обвинуваченим вини, відшкодування шкоди потерпілим та активне сприяння розкриттю злочинів, як обставини, що пом'якшують покарання. Також судом враховано відсутність обставин, що обтяжують покарання. Наведені обставини, за переконанням суду, свідчили про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання.

Проте з таким висновком міськрайонного суду, апеляційний суд не може погодитись, оскільки він не ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, визначених у ст. 65 КК, згідно з якими при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.

Судом не було враховано з достатньою повнотою ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, серед яких поруч із злочинами середньої тяжкості вчинено й тяжкі злочини, та те, що обвинувачений раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих тяжких злочинів проти власності, судимості за які не зняті та не погашені у встановленому законом порядку. Належним чином не враховано кількість епізодів злочинної діяльності, а також те, що ОСОБА_2 поновив свою злочинну діяльність вже через 7 місяців після свого звільнення з місць позбавлення волі, де він відбував покарання за скоєння тотожних корисливих злочинів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.75 КК при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років суд вправі прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, якщо з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Апеляційний суд вважає, що суд вказаних вимог закону не дотримався та належним чином не мотивував своє рішення про застосування до ОСОБА_2 вимог ст.75 КК, зокрема, у вироку не зазначено, які обставини справи і дані про особу дають підстави з огляду на вищенаведене стверджувати про можливість виправлення обвинуваченого без відбування реального покарання з відповідним контролем за ним. Не встановлено таких обставин і під час апеляційного розгляду. Тому судова колегія погоджується із наведеними в апеляційній скарзі запереченнями прокурора про те, що виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів можливе лише за реального відбування покарання.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та його особі внаслідок безпідставного застосування ст. 75 КК, а тому вирок міськрайонного суду в частині призначення покарання підлягає скасуванню та ухваленню в цій частині нового вироку.

При цьому судова колегія також звертає свою увагу на тому, що попередня ухвала апеляційного суду Запорізької області від 11.02.2016 року, якою оскаржуваний вирок суду в частині призначеного покарання ОСОБА_2 було залишено без змін, скасована ухвалою ВССУ від 22.09.2016 року саме через необґрунтоване застосування інституту звільнення від відбування покарання відповідно до ст.75 КК. За наслідками нового апеляційного розгляду провадження апеляційний суд не встановив інших обставин, які могли вплинути на питання звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

При вирішенні питання про розмір призначеного покарання судова колегія виходить з того, що за місцем мешкання ОСОБА_2 характеризується позитивно, на час розгляду провадження одружився. Обставинами, що пом'якшують покарання, суд визнає повне визнання провини обвинуваченим, його щире каяття, відшкодування шкоди потерпілим, а також думку потерпілого ОСОБА_5, який просив призначити ОСОБА_2 покарання без позбавлення волі, що дає суду право призначити покарання в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією більш тяжкого злочину - ч.3 ст.185 КК.

Крім того, судова колегія зважає на те, що з огляду на положення ст.404 КПК суд апеляційної інстанції не вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо це погіршує становище обвинуваченого. Тому апеляційний суд не вправі призначити покарання більш суворе, ніж те, про яке йдеться в апеляційній скарзі прокурора.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 420 КПК колегія суддів,

ЗАСУДИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 жовтня 2015 року в частині призначеного ОСОБА_2 покарання скасувати.

Вважати ОСОБА_2 засудженим за

ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі;

ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_2 покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Початок строку відбування ОСОБА_2 покарання обраховувати від дня фактичного приведення вироку до виконання.

В решті вирок суду залишити без змін.

У відповідності до ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_2 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 20.06.2015 року (включно) до 22.06.2015 року (включно) з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з часу його проголошення.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар О.С.Дутов О.М.Білоконев В.М.