Рішення № 62959482, 22.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 317/1594/14 Головуючий у 1 інстанції: Мінгазов Р.В.

Провадження № 22-ц/778/4095/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«22» листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Мельник З.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 місцевої прокуратури № 2 Запорізької області в інтересах держави в особі органа уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах: Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 районної державної адміністрації Запорізької області, треті особи: Обслуговуючий садівничий кооператив «Гриф-2006», Державна інспекція сільського господарства у Запорізькій області, про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення її власнику,

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2014 року ОСОБА_3 міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням Запорізької області в інтересах держави в особі органа уповноваженого державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах: Головного управління Держземагенства у Запорізькій області звернувся до суду з позовом, який протягом розгляду справи уточнив, до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 служби Запорізького районного управління юстиції Запорізької області, треті особи: ОСК «Гриф-2006», Державна інспекція сільського господарства у Запорізькій області, про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення її власнику.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що проведеною перевіркою за участю спеціалістів Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області встановлені порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок на території Долинської сільської ради.

Розпорядженням голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 року №2/51 членам ОСК «Гриф-2006» було передано у власність земельні ділянки за рахунок земель ОСК «Гриф-2006», зокрема ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку № 4 площею 0,1000 га, кадастровий номер 2322183500:12:001:0603, для ведення садівництва

У подальшому, на підставі зазначеного розпорядження, ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 703046, який було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010726000361 від 20.03.2007 року.

За договором купівлі-продажу ВЕТ № 049768 від 20.07.2007 року ОСОБА_4 передав спірну земельну ділянку на користь ОСОБА_5, який на даний час є власником спірної земельної ділянки. На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ 276085.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 року розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 року №2/51 скасовано. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вважає, що ОСОБА_4 набув право власності на земельну ділянку в порушення норм ст.ст. 118, 123 ЗК України, у звязку з чим державний акт серії ЯГ № 703046 підлягає визнанню недійсним, оскільки ОСОБА_4 було відведено земельну ділянку, яка не перебувала у його користуванні, на підставі технічної документації із землеустрою та без розроблення проекту землеустрою.

На підставі зазначеного просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯГ № 703046 від 20.03.2007 року на імя ОСОБА_4; визнати недійсним державний акт ЯЕ № 276085 від 20.03.2007 року виданий на імя ОСОБА_5; скасувати записи про державні реєстрації вказаних державних актів, та витребувати у ОСОБА_5 спірну земельну ділянку.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 24 травня 2016 року залучено правонаступника позивача ОСОБА_3 місцеву прокуратуру №2 замість ОСОБА_3 міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, замінено неналежного відповідача ОСОБА_6 службу Запорізького районного управління юстиції Запорізької області на ОСОБА_3 районну державну адміністрацію Запорізької області.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду заступник прокурора Запорізької області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду в частині підстав для відмови у задоволенні позову, визначивши наступне мотивування для відмови у задоволенні позову:

«Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 у справі № 0870/645/12 задоволено позов Запорізького міжрайонного прокурора з нагляду за застосуванням законів у природоохоронній сфері, визнано незаконним і скасовано розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 «Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК «Гриф-2006» у власність земельних ділянок для ведення садівництва».

У подальшому прокурор звернувся з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акта на право власності на землю, отриманого на підставі скасованого розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 та витребування спірної земельної ділянки у останнього власника.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2015 скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанцій у адміністративній справі № 0870/645/12 та винесено нове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора щодо незаконності розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 «Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК «Гриф-2006» у власність земельних ділянок для ведення садівництва».

Генеральна прокуратура України звернулась із заявою до Верховного Суду України про перегляд рішення суду касаційної інстанції у цій справі, яку ухвалою від 14.09.2015 прийнято до провадження, однак до теперішнього часу не розглянуто.

Відповідно до правової позиції, визначеної у постанові Верховного суду України від 23.10.2013 у справі № 6-93цс13, право, посвідчене державним актом на право власності на землю, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність, а тому з огляду на приписи ч.1 ст.16 ЦК України та ст. 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей акт не визнано недійсним (незаконним) у встановленому законом порядку.

Таким чином, на момент постановлення рішення Запорізького районного суду від 29.06.2016 розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 є чинним, тому державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_4 на його підставі, не може бути визнаний недійсним, а спірна земельна ділянка - витребуваною у останнього власника».

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що Розпорядженням голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 22.01.2007 року № 32 затверджено проект відведення земельної ділянки загальною площею 4,0559 га. в оренду громадянам членам ОСК «Гриф» для ведення колективного садівництва, розташованої на землях запасу Долинської сільської ради, за межами населеного пункту на 12 років.

На підставі вказаного розпорядження 30.01.2007 року між ОСОБА_3 районною державною адміністрацією (орендодавець) та ОСК «Гриф» (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до пунктів 1.2 вказаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 2322183500:12:001:0321 за рахунок земель запасу Долинської сільської ради Запорізького району, розташовану за межами населеного пункту.

Згідно з п. 2 договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,0559га, в тому числі: 2,9559га рілля, 1,1000га - пасовища.

Розпорядженням голови ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 передано безоплатно у власність громадянам членам ОСК «Гриф-2006» земельні ділянки, зокрема ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку № 4 площею 0,1000 га, кадастровий номер 2322183500:12:001:0603, для ведення садівництва.

ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на землю ділянку серії ЯГ № 703046, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010726000361 від 20.03.2007 року.

В подальшому ОСОБА_4 передав вказану земельну ділянку за договором купівлі-продажу ВЕТ № 049768 від 20.07.2007 року на користь ОСОБА_5, який на даний час є власником спірної земельної ділянки. На підставі вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ 276085.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 року розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 року № 2/51 «Про безоплатну передачу громадянам членам ОСК «Гриф-2006» у власність земельних ділянок для ведення садівництва» скасоване.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2015 року, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство України не містить норм щодо недійсності з моменту ухвалення розпорядження субєкта владних повноважень у випадку визнання його незаконності та скасування. Скасоване через декілька років після прийняття розпорядження ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 року №2/51 не може бути підставою для витребування землі від добросовісного набувача, оскільки воно було чинним на момент укладення оскаржуваної угоди.

Суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги щодо визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та вимога скасувати реєстрацію державного акту права власності на земельну ділянку заявлені з підстав недійсності угоди, за якою здійснювалося відчуження земельної ділянки, і задоволенню не підлягають, і, відповідно, відсутні підстави для задоволення вимог щодо недійсності угоди, за якою здійснювалося відчуження земельної ділянки.

Крім того, суд зазначив про відсутність правових підстав для визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та вимог про скасування реєстрації державного акту права власності на земельну ділянку.

Також районним судом зазначено про те, що скасування розпорядження ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 року № 2/51 не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, оскільки вони не відповідають загальним принципам права, тому що відповідачем по справі, на реалізацію скасованого розпорядження райадміністрації вже було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Рішення про надання земельної ділянки у власність за своєю природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовним актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів, і який є виконаними в силу самого його прийняття.

За висновками суду ОСОБА_4 набув спірну земельну ділянку на законних підставах. ОСОБА_5 набув право власності на земельну ділянку за відплатним договором, який було укладено з дотриманням вимог чинного законодавства. Розпорядження голови ОСОБА_3 районної адміністрації є виявленням волі розпорядника землі, а тому підстав для застосування ст.388 ЦК України немає.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Проте в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду вимогам ЦПК України (стс.ст.213-215) не відповідає.

З наведеними висновками суду щодо підстав для відмови у позові погодитися не можна, оскільки вони не в повній мірі погоджуються з фактичними обставинами справи , суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч. 2 та 3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин).

Згідно з ч.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Про те, що вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого такий акт видано, зазначено в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-12цс13) та постанові від 23 жовтня 2013 року (справа № 6-93цс13), які мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. ст. 11, 31 ЦПК України суд розглядає цивільні справи за зверненнями фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними позовних вимог. Визначення предмета та підстав заявленого позову належить виключно позивачу.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами перевірки, проведеної ОСОБА_3 міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері у 2012 році, встановлено що розпорядження ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 № 2/51 «Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК «Гриф-2006» у власність земельних ділянок для ведення садівництва» на думку позивача винесено у порушення ст. ст. 118, 123 Земельного кодексу України та ст.ст. 20, 50 Закону України «Про землеустрій».

Прокурор звернувся з позовом про визнання незаконним та скасування вказаного розпорядження.

На підставі розпорядження ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 03.03.2007 № 2/51 ОСОБА_4 отримано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 15.02.2012р. та ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013р. у справі № 0870/645/12 задоволено позов Запорізького міжрайонного прокурора з нагляду за застосуванням законів у природоохоронній, визнано незаконним і скасовано розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51.

У подальшому прокурор звернувся з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акта на право власності на землю, отриманого на підставі скасованого розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 та витребування спірної земельної ділянки у власника.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2015 скасовано рішення суду першої та апеляційної інстанцій у адміністративній справі № 0870/645/12 та винесено нове рішення про відмову в задоволенні позову прокурора щодо незаконності розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 «Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК «Гриф-2006» у власність земельних ділянок для ведення садівництва».

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином судом першої інстанції не враховано те, що отримання ОСОБА_4 державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га для ведення садівництва, яку відчужено на користь ОСОБА_5 за вказаним договором купівлі-продажу від 20.07.2007р., поєднано із розпорядженням ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 «Про безоплатну передачу громадянам - членам ОСК «Гриф-2006» у власність земельних ділянок для ведення садівництва».

Відповідно до правової позиції, визначеної у постанові Верховного Суду України від 23.10.2013 у справі № 6-93цс13, право, посвідчене державним актом на право власності на землю, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність, а тому з огляду на приписи ч.І ст.16 ЦК України та ст. 152 Земельного кодексу України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей акт не визнано недійсним (незаконним) у встановленому законом порядку.

Таким чином, на момент постановлення рішення Запорізького районного суду від 23.08.2016 розпорядження ОСОБА_3 райдержадміністрації від 03.03.2007 № 2/51 є чинним, тому державний акт на право власності на землю, виданий ОСОБА_7 на його підставі, не може бути визнаний недійсним, а спірна земельна ділянка витребуваною у останнього власника ОСОБА_5

Саме зі вказаних підстав суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні позову.

Окрім цього визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 20.04.2016 у справі № 6-2824цс15.

Вирішення позовних вимог щодо витребування майна є похідним від вирішення питання недійсності держаного акту на право власності, а підстави для витребування земельної ділянки на користь держави необхідно вирішувати, із застосуванням положень ст. 388 ЦК України.

Так, частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У пункті 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Таким чином, право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник, за умови, що це майно вибуло з володіння поза його волею.

Вказаних обставин у даній справі не встановлено.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції згідно вимог ст.309 ЦПК України підлягає зміні в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволені позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задовольнити частково.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 серпня 2016 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: