Рішення № 62958744, 21.11.2016, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 145/2378/14-ц Провадження № 22-ц/772/3319/2016Головуючий в суді першої інстанції Ратушняк І. О.Категорія 19 Доповідач Копаничук С. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої: Копаничук С.Г.

Суддів: Вавшка В.С., Панасюка О.С.

при секретарі: Торбасюк О.І.

за участю представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Кухара О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Можайське» про стягнення коштів, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Можайське» на рішення Тиврівського районного суду від 20 вересня 2016 року ,-

В с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Можайське» про стягнення коштів, вказавши, що в березні 2014 року між ним та відповідачем було досягнуто домовленості про те, що він, як засновник ТОВ «Можайське», надасть поворотно-фінансову допомогу товариству у сумі 105 000 грн. ,що буде оформлено договором про надання поворотної фінансової допомоги. У зв'язку з цим він ідучи назустріч проханню директора товариства ОСОБА_4 про необхідність поповнення обігових коштів товариства, 28.03.2014 року вніс грошові кошти в касу банку «Укрсиббанк»,які були зараховані на розрахунковий рахунок ТОВ «Можайське» НОМЕР_1. Оскільки ТОВ «Можайське» в подальшому відмовилося від укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги та враховуючи ,що договір не укладений ,а тому відповідач користується його коштами без статньої правової підстави , посилаючись на ст.1212 ЦК України, просив стягнути з відповідача на свою користь борг з 01.04.2014 року по 30.06.2015 року з урахуванням індексу інфляції у сумі 175 140 грн., 3% річних за час порушення виконання грошового зобов'язання у сумі 3 958 грн, передбачених ст. 625 ЦК України та судові витрати.

Рішенням Тиврівського районного суду від 20.09.2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Можайське» на користь ОСОБА_2 105000 грн. та судовий збір в сумі 1050 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Можайське» просить рішення суду скасувати через порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а по справі ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вказали, що

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи ,рішення суду та доводи апеляційних скарг ,колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим .Законним є рішення ,яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначене рішення цим вимогам не відповідає.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Постановляючи рішення по справі про часткове задоволення вимог та стягнення коштів з ТОВ «Можайське» суд встановив , що позивач був одним із засновників товариства. Між ним та директором товариства була досягнута домовленість про надання позивачем поворотної фінансової допомоги товариству в розмірі 105 000 грн. ,на виконання якої і в рахунок майбутнього підписання угоди про це, позивач 28.03.2014 року вніс в касу відділення «Укрсиббанку» 105 000 грн. поворотної фінансової допомоги ,яка була зарахована на рахунок ТОВ «Можайське» НОМЕР_1 і використовувалась останнім.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 вказував, що договір про поворотну фінансову допомогу не підписаний сторонами ,є неукладеним , а тому відповідач набув майно без достатньої правової підстави .

Погоджуючись з позивачем та задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що договір про поворотну фінансову допомогу сторонами не підписаний , тобто не був укладений ,а тому відсутній договірний характер правовідносин і відсутні правові зобов'язання щодо його виконання, а тому, посилаючись на ст.ст.207,208,1212 ЦК України дійшов висновку про повернення внесеної суми 105 000 грн. Відмовляючи у позові в частині стягнення 3% річних та боргу з урахуванням індексу інфляції суд виходив з того, що ст. 625 ЦК України до даних правовідносин застосовуватись не може, оскільки передбачає відповідальність за порушення грошового зобов'язання ,до якого зобов'язання з безпідставно набутого майна не відносяться.

Разом з тим, з висновком суду про стягнення коштів з відповідача ,як з особи, яка без відповідних правових підстав їх набула , погодитись не можна з наступних підстав.

Скасовуючи попередні рішення судів першої та апеляційної інстанції Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказав на те, що з висновками судів про те, що сторонами не було дотримано форми укладення договору (не підписаний),а тому виконання за неукладеним правочином є безпідставним ,а отримане майно підлягає поверненню за ст.1212 ЦК повністю погодитись не можна, оскільки під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи ,внаслідок якого набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Останній може вчинятися усно або в письмовій формі та вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна. При цьому суд касаційної інстанції послався на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 року у справі №6-88цс13 , від 03.06.2015 року №6-100цс15 та вказав, що висновок про задоволення позову з підстав ст.1212 ЦК України є передчасним, оскільки доказів визнання укладеного правочину недійсним або його розірвання не надано ,а тому правовідносини сторін, що регулюються нормами зобов'язального права, виключають застосування ст.1212 ЦК щодо повернення майна .

Зі змісту ст.360-7 ЦПК України вбачається, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.

Крім того, згідно ч.4 ст.338 ЦПК України висновки і мотиви ,з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Суд першої інстанції зазначених норм не дотримався і постановив рішення, що не відповідає вимогам закону ,а тому доводи апеляційної скарги щодо зазначеного заслуговують на увагу .

Разом з тим, загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки

виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особами, крім правочинів, передбачених ч.1 ст.206 ЦК України.

Відповідно до ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжних документів , пояснень сторін щодо їх дій , зокрема, перерахування позивачем на виконання домовленості відповідачу коштів та використання їх останнім, правовідносини між сторонами носять ознаки поворотної фінансової допомоги та регулюються нормами глави 71 ЦК України про позику, а не нормами ст.1212 ЦК України.

Саме таку позицію висловлював відповідач у запереченнях проти позову, у апеляційній та касаційній скаргах на попередні рішення судів у справі, не заперечуючи внесення позивачем на його рахунок зазначених ним коштів , як поворотної фінансової допомоги .Враховуючи викладене ,а також те, що внесення позивачем поворотної фінансової допомоги підтверджується платіжними документами ( т.1 а.с.10,81) ,колегія суддів критично відноситься до тих доводів апеляційної скарги на оскаржуване рішення , що заперечують обставину внесення цих коштів ОСОБА_2 та розцінює їх як намір уникнути їх повернення відповідачем з будь-яких заявлених підстав.

В той же час ст. 1046 ЦК передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, договір позики відноситься до реальних договорів ,а не консесуальних ,відтак є укладеним не з часу досягнення домовленості з усіх істотних умов ,а з часу з передачі майна.

Оскільки позика фактично була позивачем надана 28.03.2014 року та використовувалась відповідачем ,про що свідчать розрахункові документи, що є у справі (квитанції, платіжні доручення), проте письмова форма договору поворотної фінансової допомоги дотримана не була , висновок суду про те, що договір не був укладений та кошти були набуті відповідачем безпідставно, не відповідає матеріалам справи і вимогам закону.

Відтак, правовою підставою для повернення сплачених на його виконання сум не може бути ст.1212 ЦК , а до правовідносин підлягають застосуванню норми права ,що регулюють зобов'язальні правовідносини, що витікають з договорів.

Однак, позивач до суду з позовом до відповідача з інших підстав стягнення коштів , не як безпідставно набутих, не звертався, а тому висновки суду про стягнення коштів за ст.1212 ЦК не відповідають вимогам закону і доводи скарги в цій частині є обґрунтованими.

Оскільки позов про стягнення внесених коштів позивачем не заявлено з підстав зобов'язальних відносин із договору ,стягнення суми з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, передбачених ст.625 ЦК України, за даних підстав позову є неможливим.

Оскільки рішення суду першої інстанції не відповідає матеріалам справи і вимогам закону , воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову в задоволенні позову із заявлених позивачем підстав.

Керуючись ст.ст.202-208, 218, 1046 ЦК України, ст.ст.307,309,314,316 ЦПК України ,-

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ТОВ «Можайське» задовольнити.

Рішення Тиврівського районного суду від 20 вересня 2016 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Можайське» про стягнення коштів ,відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: