Ухвала суду № 62954478, 23.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/4586/14-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.Провадження № 22-ц/780/207/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 23.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

23 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді: Ігнатченко Н.В.,

суддів: Сушко Л.П., Кулішенка Ю.М.,

за участю секретаря: Волинець Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Українська дистрибуційна компанія» про визнання договору позики недійсним,

у с т а н о в и л а:

У травні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що за договором позики від 25 березня 2014 року він дав у борг ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 100000 грн. строком до 24 квітня 2014 року, про що також була складена розписка. Однак до цього часу гроші не повернуто. Посилаючись на те, що відповідач не виконав своїх зобов`язань, позивач просив стягнути з нього на свою користь 100000 грн. боргу за договором позики та понесені судові витрати.

ОСОБА_2 подав зустрічний позов про визнання договору позики недійсним, в обґрунтування якого зазначив, що в березні 2014 року він звернувся до відповідача ТОВ Українська дистрибуційна компанія» щодо працевлаштування, на що йому повідомлено, що для допущення до виконання робіт по реалізації алкогольної продукції, йому необхідно зареєструватись як фізична особа-підприємець та підписати договір позики та розписку про отримання 100 000 грн. Знаючи, що він перебуває у скрутному матеріальному становищі і йому вкрай необхідна робота, керівництво підприємства скористалися цим, почали чинити психологічний тиск та погрожувати, тому він був вимушений вчинити правочин проти своєї справжньої волі, хоча в дійсності грошей не позичав. Вказав, що договір позики містить відомості про дату та картковий рахунок, які внесені у нього значно пізніше ніж укладався сам правочин та була складена розписка, що свідчить про спотвореність обставин отримання грошових коштів. Фактично між ним та ТОВ Українська дистрибуційна компанія» існували трудові відносини, адже заробітна плата нараховувалася на його картковий рахунок, а ОСОБА_3 як його керівник мав службовий вплив на нього. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив визнати недійсним договір позики укладений між ним та ОСОБА_3, предметом якого є грошові кошти у розмірі 100 000 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість в розмірі 100 000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову і задоволення зустрічних позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на те, що грошові кошти йому не передавалися, а спірна сума виникла внаслідок неправомірних дій керівництва ТОВ Українська дистрибуційна компанія» щодо примушування працівників вчиняти договори позики з безгрошовим характером, з яким він також перебував в трудових відносинах. Наполягає на тому, що судом першої інстанції помилково не було застосовано до вирішення спору норми матеріального права щодо підстав недійсності правочину, змісту договору позики, його умов, моменту укладення, правового значення розписки позичальника про отримання грошової суми, а також розяснення Верховного Суду України з цього приводу. На думку відповідача, договір позики та розписка були вчинені під впливом психологічного тиску з боку керівництва товариства, оскільки ОСОБА_3, використовуючи своє службове становище та примус, вирішив збагатитися незаконним шляхом. Крім того, вказує на порушення судом норм процесуального права, що полягають у безпідставному відновленні провадження у справі та вирішення спору по суті без зясування питань, що заявлялися у клопотанні експерта про надання додаткових матеріалів для проведення судово-технічної експертизи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення суми боргу за договором позики та не довів належними доказами як безгрошовість такого договору так і його вчинення проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього психічного тиску з боку позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 25 березня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого позивач передав у власність відповідача грошові кошти для придбання автомобіля у розмірі 100000 грн. без сплати відсотків строком повернення протягом тридцяти днів.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Отже, на підтвердження вимог названого закону відповідач видав позивачу розписку про позичені гроші. Така форма надана договору за бажанням сторін.

ОСОБА_3 надав суду оригінал розписки, згідно якої ОСОБА_2 взяв у нього в борг 100000 грн., із зобовязанням повернути зазначену суму протягом тридцяти днів починаючи з дати укладення договору позики.

Таким чином наявні в матеріалах справи оригінали договору позики та розписки на підтвердження отримання грошових коштів, містить зобовязання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 визначену суму грошей, що становить основний зміст та істотні обставини позичкового зобовязання, передбаченого ч. 1 ст. 1046 ЦК України і є належним доказом укладення між сторонами позики вказаної грошової суми.

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося сторонами, що у визначений в договорі строк відповідач грошові кошти не повернув.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що під час укладення оспорюваного договору позики були дотримані вимоги ч. 1 ст. 1047 ЦК України щодо письмової форми договору позики і що складання позичальником розписки або іншого документу, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми є правом, а не обов`язком сторін договору позики і відсутність такого документу за наявності письмового договору позики не є безумовною підставою для висновку про безгрошовість договору позики.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За правилом ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Як розяснено у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Посилання відповідача на те, що укладення договору позики було наслідком психологічного тиску з боку керівництва ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» з огляду на його скрутне матеріальне становище та зацікавленість працевлаштуванні не приймаються до уваги апеляційного суду як такі, що не підтвердженні будь-якими доказами у справі.

Натомість, як вбачається із довідки ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» від 17 листопада 2014 року відповідач ніколи не перебував в трудових відносинах з товариством. Між сторонами існували лише договірні відносини згідно договору про надання послуг від 1 липня 2013 року № 1560У, відповідно до якого ОСОБА_2 зобовязався надати ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» послуги у сфері інформатизації, а саме по збору, обробці, даних та внесення інформації в бази даних товариства, а товариство зобовязалося прийняти надані послуги і оплатити їх згідно з умовами даного договору.

Крім того, вищевказаний договір був підписаний директором ТОВ «Українська дистрибуційна компанія» ОСОБА_4, а тому так званий службовий вплив на нього з боку позивача, є взаємовиключним із договірними відносинами сторін.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини.

Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

За правилами ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільногозаконодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповіднодо звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання ( ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Обгрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_2 вказав, що в договорі позики зазначено відомості про дату його складання та картковий рахунок, однак вони внесені у нього значно пізніше ніж укладався сам правочин та була складена розписка.

З метою підтвердження або спростування вказаних обставин ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 січня 2016 року у справі було призначено комплексну судово-технічну та почеркознавчу експертизу документів, проведення якої доручено експертам КНДІСЕ, проте в подальшому за клопотанням відповідача на підставі ухвали суду від 25 травня 2016 року справу направлено для проведення експертизи до ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа».

За результатом проведення фізико-хімічної експертизи документів експертом ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» ОСОБА_5 було складено висновок від 27 вересня 2016 року № 1904, відповідно до якого рукописні записи у договорі позики виконано раніше ніж зазначена дата договору, а також кульковою ручкою іншого кольору та хімічного складу.

Разом з тим, колегія суддів критично ставиться до зазначених висновків експерта з огляду на таке.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Згідно із ч. 6 ст. 147 ЦПК України, висновок експерта для суду не є обовязковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Незважаючи на те, що в даному випадку мало місце призначення комплексної судово-технічної та почеркознавчої експертизи документів, яка мала проводитися не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань (ч. 1 ст. 149 ЦПК України), експерт ОСОБА_5 склав висновок одноособово і за результатом фізико-хімічних досліджень документів.

Також, відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» та п. 1.2.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5, ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» не наділене повноваженнями з проведення технічної експертизи документів.

Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що згідно даних Державного реєстру атестованих судових експертів ОСОБА_5 присвоєно кваліфікацію судового експерта за експертною спеціальністю 2.2 дослідження матеріалів документів рішенням експертно-кваліфікаційної комісії ОНДІСЕ від 11 жовтня 2007 (свідоцтво № 231, термін дії до 11 жовтня 2012 року). Згідно з наказом ОНДІСЕ від 4 серпня 2008 року № 93-к ОСОБА_5 було звільнено з посади співробітника інституту, про що до реєстру внесено відповідний запис.

Таким чином експерт ОСОБА_5 на час проведення експертизи не був судовим експертом, а є фахівцем у відповідній галузі знань.

При цьому встановлено, що експертиза спочатку призначалася в належну експертну установу КНДІСЕ, експертами якого було зазначено, що дана експертиза є доволі складною та по своїй суті є комплексною, а саме: судово-технічною експертизою матеріалів документів та судово-технічною експертизою реквізитів документів й потребує поетапного дослідження з декількох судово-експертних спеціальностей та потребує значного часу для її проведення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вищезазначений висновок експерта не може бути належним та допустимим доказом у справі на підтвердження доводів позивача про безгрошовість договору позики в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, та самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, задовольняючи основні позовні вимоги та відхиляючи зустрічні вимоги, суд першої інстанції, з урахуванням наведених норм закону та встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку, що відповідачем порушено зобовязання щодо своєчасного повернення боргу за договором позики, а тому з нього на користь позивача підлягають до стягнення грошові кошти в сумі, яка дорівнює загальному розміру зобовязання.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених позовів, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 11, 60, 61, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Л.П. Сушко

ОСОБА_6