Рішення № 62953845, 21.11.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №286/1284/16-ц Головуючий у 1-й інст. Невмержицький С. С.

Категорія 20 Доповідач Коломієць О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Жигановської О.С., Якухно О.М.

при секретарі

судового засідання: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання договору недійсним та стягнення коштів

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 09 червня 2016 року

в с т а н о в и л а :

В травні 2016 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 27липня 2015 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» було укладено договір фінансового лізингу № 00015). Посилаючись на те, що при укладенні договору представник відповідача ввів її в оману щодо істотних умов, а саме: позивач вважала, що уклала договір купівлі-продажу автомобіля за ціною 160000,00 грн., а не договір фінансового лізингу; обіцяли поставити автомобіль 29.07.2015 р., однак через два тижні повідомили про відсутність таких автомобілів та запропонували розірвати договір з поверненням коштів; авансовий платіж в розмірі 20000,00 грн., сплачених в якості авансу, виявився адміністративним платежем за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, тому поверненню підлягають лише кошти в сумі 754,50 грн. Предмет лізингу позивачці переданий не був, авансовий платіж не повернутий, тому вона звернулась в суд з вимогою визнати недійсним договір фінансового лізингу № 000150 від 27 липня 2015 року та стягнути з відповідача сплачені кошти в сумі 19245,50 гривень.

Заочним рішеннямОвруцького районного суду Житомирської області від09 червня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 19245,50 грн. авансового платежу та 551,20 грн. судових витрат. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при розгляді справи судом першої інстанції були неповно зясовані обставини справи, порушені норми процесуального і матеріального права. Зазначає, що суд не надав належної правової оцінки запереченням відповідача та доказам позивача, не обґрунтував та не навів мотивів їх неприйняття.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір фінансового лізингу за своєю природою є несправедливим, порушує принцип добросовісності, його умови призводять до дисбалансу договірних прав та обовязків сторін та завдають шкоди споживачеві. Дійшов висновку, що відповідачем не дотримано положень чинного законодавства при укладенні даного договору фінансового лізингу, що призвело до ненадання послуг, які були предметом договору.

Суд першої інстанції з врахуванням вимог ст. 1212 ЦК України та враховуючи, що положення договору щодо визначення адміністративного платежу в частині зазначення призначення платежу у квитанції є несправедливим, таким, що суперечить принципу добросовісності, вказує на нечесну підприємницьку практику, яка вводить в оману, а відтак, згідно ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» є недійсним, позивачем було сплачено саме авансовий платіж згідно квитанції, яка є первинним бухгалтерським документом і відповідає всім вимогам, дійшов висновку, що права позивача порушені та стягнув з відповідача суму сплаченого авансового платежу в розмірі 19245,50 грн. на.

Водночас, суд відмовив у визнанні недійсним договору фінансового лізингу, зважаючи на те, що оспорюваний договір розірвано 03.09.2015 р. і відповідно до положень ч.2 ст. 653 ЦК України зобовязання сторін на час ухвалення рішення є припинені.

Проте з таким висновком суду повністю погодитись не можна.

Під час розгляду справи було встановлено, що 27.07.2015 між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», в особі представника ОСОБА_3, укладено договір на поставку автомобіля. Предметом угоди є автомобіль «ЗАЗ VIDА», вартістю 160000 грн.

27 липня 2015 року позивачем було сплачено авансовий платіж в розмірі 20000 грн. та підписано договір фінансового лізингу № 000150, відповідно до умов якого лізингодавець бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства (а.с.7-11, 12, 13).

Предметом фінансового лізингу за даним договором є автомобіль «ЗАЗ VIDА», обєм двигуна 1,5 л, вартість якого відповідно до пункту 8.2 даного договору на момент укладання договору лізингу становила 160000,00 грн. (або 7712,96 дол. США).

Однак, 29 липня 2015 року автомобіль поставлено не було. Представник компанії по телефону пообіцяв, що автомобіль поставлять через тиждень. Через два тижні представник компанії по телефону повідомив, що вказаних автомобілів у наявності немає та сказав написати заяву про повернення коштів та розірвання договору.

Проте, після сплати позивачем авансового платежу, вона зясувала, що вказаний платіж є адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцеві за здійснення заходів, повязаних з підготовкою документів для укладення договору.

Відносини, що виникають в звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК Українипро лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюютьсяЗаконом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Як слідує з умов пункту 1.3 договору відповідач взяв на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати позивачу предмет лізингуу користування, тобто на момент укладення договору в нього як лізингодавця не було предмета лізингу. Отже, оспорюваний договір є договором непрямого лізингу.

Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У вступній частині договору фінансового лізингу № 000150 від 27.07.2015 р., укладеного між сторонами, визначено, що адміністративний платіж це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку 1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Крім того, відповідно до пункту 1.7 договору автомобіль може бути переданий лізингоодержувачу протягом стоку не більше 120 робочих днів з моменту сплати останнім адміністративного платежу, авансового платежу, комісії за передачу автомобіля.

Із наведеного слідує, що складова першого лізингового платежу - адміністративний платіж виходить за межі переліку лізингових платежів, встановлених законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Проаналізувавши норму статті 18 Закону, слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч.1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16 грудня 2015 року при розгляді справи № 6-2766цс15, яка в силуст. 360-7 ЦПК Українимає враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу № 000150 від 27 липня 2015 року, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості (пункт 1.4, розділ 1 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені вЗаконі України «Про фінансовий лізінг» положення ЦК України, одночасно значно розширені права лізінгодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо.За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Згідно зі ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, тому умови договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та інше суперечить положенням зазначеної вищестатті 808 ЦК України.

Окрім того, оспорюваний договір фінансового лізингу містить додаток «Графік сплати авансового платежу», однак в дійсності сторони в повній мірі не погодили,обсяг таких платежів та конкретні строки їх сплати, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування, що у свою чергу відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» також є ознакою несправедливої умови договору, а саме установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

У пункті 8.2 оспорюваного договору зазначена погоджена сторонами вартість предмета лізингу, однак лише на момент укладання договору (7712,96 дол. США, що становило 187425,00 грн.). За умовами договору вона може бути змінена в залежності від зміни обмінного курсу долара США до української гривні або у разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця, що у свою чергу відповідно до п. 13 ч. 3ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» також є ознакою несправедливої умови договору, а саме визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Також відповідач, не врахувавши норми ч.6 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», не надав можливості позивачу захистити свої права та інтереси у випадку їх порушення відповідачем або ж відмовитись від договору, натомість, його умовами передбачив можливість не повертати кошти, сплачені споживачем його послуг у разі розірвання договору з ініціативи останнього.

Так згідно пункту 3.2.7 договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу й у разі необрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу всі сплачені ним кошти за мінусом адміністративного платежу.

Відповідно до додатку 1 до договору розмір адміністративного платежу становить 10% від вартості предмета лізингу, що становить 231 дол. США 39 центів.

Згідно з пунктом відповідно до п. 12.1. ст.12 Договору лізингоодержувач, який сплатив адміністративний платіж частково або повністю сплатив авансовий внесок та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням. При цьому згідно з пунктом 12.1 договору лізингодавець повертає лізингоодержувачу лише 60 % від сплаченого авансового платежу, а 40 % утримує як штраф за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж у такому випадку поверненню не підлягає.

У той же час, договором не передбачена така відповідальність лізингодавця перед споживачем, що призводить до дисбалансу договірних умов та порушує норми законодавства, зокрема п. 3 ч. 1ст.11 ЗУ «Про фінансовий лізинг», відповідно до якого лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Крім того, статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

За положеннями цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу (10% вартості предмета лізингу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 Закону не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

Отже колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оспорюваний договір фінансового лізингу № 000150 по своїй природі є несправедливим, його умови не відповідають вимогам законодавства, порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року вказав, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило обєктивно бракує знань. Необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів одо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина першастатті 634 ЦК України). Отже для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги.

Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого субєкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Як слідує із матеріалів справи, укладений між сторонами договір фінансового лізингу є обємним документом, надрукований дрібним шрифтом. Крім того, він є юридично складним, в звязку з чим потребує достатнього часу для його прочитання, детального вивчення та розуміння. У той же час, суд вважає, що у позивачки на момент укладення договору обєктивно бракувало знань, необхідних для правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму.

Разом з тим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши наявність несправедливих умов договору, наявність дисбалансу прав та обовязків на користь лізингодавця, використання ним нечесної підприємницької діяльності дійшов помилкового висновку про відсутність підстав щодо визнання укладеного договору фінансового лізингу недійсним.

Таким чином рішення суду в частині відмови у задоволені вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу підлягає скасуванню, з ухвалення нового про задоволення даних вимог

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких умов, в порядку застосування реституції з ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню грошові кошти в сумі 19245 грн. 50 коп., сплачені позивачем на виконання недійсного правочину № 000150 від 27.07.2015 року. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» задовольнити частково.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 09 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» задовольнити.

Визнати недійсним договір № 000150 укладений 27.07.2015р. між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_2 сплачені по договору фінансового лізингу №000150 від 27.07.2015 р. кошти в розмірі 19245 грн. 50 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 551 грн. 20 коп. та на користь держави 551 грн. 20 коп. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий : Судді :