Рішення № 62953261, 22.11.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 158/2239/15-ц Провадження № 22-ц/773/1493/16 Головуючий у 1 інстанції: Панасюк С.П. Категорія: 30 Доповідач: Лівандовська-Кочура Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Лівандовської-Кочури Т.В.,

суддів - Подолюка В.А., Грушицького А.І.,

за участю секретаря Галицької І.П.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 30 серпня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що фактом поширення недостовірної інформації була підписана заява ОСОБА_3 про його примусову госпіталізацію. У вересні 2012 року по м. Ківерці розповсюджувались чутки про судовий розгляд справи про визнання його недієздатним. В заяві вказав на його психічний стан те, що не усвідомлює значення своїх дій. Судовим рішенням від 01 червня 2012 року встановлено, що він не чинив суспільно небезпечних дій. Позивач не мав підстав подавати позов про визнання недієздатним та поширювати недостовірну інформацію про недієздатність. Відсутність психічного розладу спростовано рішенням спеціальної лікарської комісії від 09 грудня 2013 року та актом експерта від 03 липня 2013 року. Подання заяви про його психічний стан та заяви про недієздатність є порушенням особистих немайнових прав, так як інформація є неправдивою. 30 травня 2016 року подав уточнену позовну заяву, у якій зазначив, що за ініціативи відповідача публікувались статті про нього у газеті «Віче» та «Україна молода». Вважає, що неправдива поширена формація про нього мала майнове підґрунтя, усунення від особистого майна і переоформлення на іншу особу. Поширенням стосовно нього недостовірних відомостей серед оточуючих і знайомих, відповідач завдав моральної шкоди, шляхом особистого приниження, приниження честі та гідності. В результаті цього, він вимушений лікуватись, змінити свій стиль життя, доводити, що він є психічно здоровим. З огляду на викладене, просив суд стягнути із відповідача ОСОБА_3 завдану йому моральну шкоду в сумі 100 000 грн., поширеними неправдивими відомостями про його психічну хворобу із негативними наслідками та звичками в Ківерцівському районному суді, перед знайомими і колегами пенсіонерами.

10 лютого 2016 року ухвалою Ківерцівського районного суду зазначену справу передано для розгляду до Рожищенського районного суду.

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 30 серпня 2016 року в даній справі позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 20 000 грн. моральної шкоди, в решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає, що рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1, судові витрати компенсувати за рахунок державного бюджету.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи 20 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які виразились у розповсюдженні недостовірних відомостей про психічну хворобу позивача серед оточуючих і знайомих, позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, порушенні звичного способу життя, доведення, що інформація є неправдивою, необхідністю відновлювати стан здоров'я.

Однак, з таким висновком погодитись не можна.

Як на підставу свого позову позивач ОСОБА_1 покликається на звернення відповідача із заявою до державних органів про його примусову госпіталізацію, у зв'язку із погіршенням психологічного стану, звернення із заявою до суду про визнання його недієздатним та поширення негативної інформації з ініціативи відповідача відносно нього у газетах «Віче» та «Україна молода» та серед знайомих і колег.

Встановлено, що рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 18 серпня 2015 року стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 по 800 грн. з кожного у відшкодування моральної шкоди, завданої умисним поданням заяви про направлення ОСОБА_6 на примусове лікування на ім'я лікаря-психіатра Ківерцівської районної лікарні та начальника Ківерцівського РВ УМВС України у Волинській області. В ході розгляди даної справи, судом апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що звертання до правоохоронних та інших державних установ є законним способом захисту своїх прав, і звернення до правоохоронного органу, що містять певні відомості про неправомірну поведінку, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами, у зв'язку із чим, рішенням Апеляційного суду Волинської області від 16 жовтня 2015 року, яке залишене без змін 22 грудня 2015 року судом касаційної інстанції, рішення суду першої інстанції скасоване, у задоволенні позову відмовлено.

Отже, зазначена підстава вже була предметом судового розгляду, і їй була надана відповідна правова оцінка.

Крім того, в позовній заяві ОСОБА_1 покликається як на підставу даного позову на звернення ОСОБА_3 до суду із заявою про визнання його недієздатним, і вказує, що по цій справі рішенням від 01 червня 2012 року встановлено, що він не чинив суспільно небезпечних діянь і в позові відмовлено.

Судом встановлено, що 20 липня 2012 року ОСОБА_3 подав до суду заяву про визнання ОСОБА_1 недієздатним, встановлення над ним опіки і призначення опікуна. В ході судового розгляду справи було проведено судово-психіатричні експертизи. Згідно акту №550 амбулаторної судового психіатричної експертизи від 07 листопада 2012 року встановлено, що у ОСОБА_1 виявляються зміни в психічній діяльності, згідно акту № 236 стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 03 липня 2013 року - у ОСОБА_1 виявляються ознаки психічного розладу у вигляді параноїдного розладу особистості в ст. нестійкої компенсації, які не позбавляють його можливості в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. 27 серпня 2013 року заяву ОСОБА_3 в даній справі залишено без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, в зв'язку з повторною неявкою належним чином повідомленого заявника. Зазначена ухвала у встановленому законом порядку оскаржена не була. Рішення від 01 червня 2012 року було постановлено на підставі заяви головного лікаря ВОПЛ №2 смт. Олика ОСОБА_7 про госпіталізацію до психзакладу ОСОБА_1 в примусовому порядку і в такій госпіталізації було відмовлено.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснено, що інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи касаційних скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою для пред'явлення позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законодавством.

Так як інформація про наявний у позивача психічний розлад, зазначена у заяві, скерованій відповідачем ОСОБА_3 до суду, була визначена підставою для її пред'явлення, сам факт звернення до суду, у зазначеному випадку, не може слугувати підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації позивача і, як наслідок, відшкодування моральної шкоди.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» передбачено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Позивач не надав суду доказів на підтвердження факту поширення недостовірної інформації, а саме серед яких конкретно оточуючих його людей, коли і в який саме спосіб відповідач ОСОБА_3 поширив таку інформацію.

Також, у встановлений законом спосіб, позивачем не доведено, що ініціатором статті «Сімейні війни без переможців» в газеті «Україна молода» від 04 березня 2014 року за № 032 та статті «Щоб не ділитися майном колишня дружина і син запхали пенсіонера у психлікарню» в газеті «Віче» від 11-17 жовтня 2012 року був саме відповідач.

Окрім того, вважаючи, що в пресі відносно нього було поширено недостовірну інформацію, позивач не звертався до вказаних газет із позовом про спростування недостовірної інформації.

Позовна вимога щодо відшкодування моральної шкоди є похідною від вимог про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Оскільки колегією суддів не встановлено факту розповсюдження відповідачем негативної та недостовірної інформації щодо позивача, яка порушує його честь, гідність та ділову репутацію, не надано доказів, що згадані заяви відповідача були подані умисно, з корисливою метою і у їх зверненні викладені завідомо неправдиві відомості, а інформація про психічний стан відповідача ОСОБА_3, викладена у заяві, поданій до суду була визначена підставою для пред'явлення позову, тому не може розцінюватись як порушення гідності, честі чи ділової репутації позивача, і як наслідок, відшкодування моральної шкоди, то позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи роз'яснення п.35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду заяви позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави та відповідно до вимог ч. 5 ст. 88 ЦПК України з державного бюджету в користь ОСОБА_3 слід стягнути 606,32 грн. судових витрат, які сплачені ним за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 30 серпня 2016 року у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_3 606 (шістсот шість гривень) грн. 32 коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді