Постанова № 62950833, 23.11.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2016 року Справа № 902/613/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 14-100, від 18.04.2014р.

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Вінницької області від 10.10.16р. у справі № 902/613/16 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом ОСОБА_2 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ

до відповідача ОСОБА_3 міського комунального підприємства "Теплоенергетик"

про стягнення 438051,94 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с.32-5) до ОСОБА_3 міського комунального підприємства "Теплоенергетик" (надалі відповідач), в якій просить стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати за поставлений газ в сумі 438051 грн. 94 коп.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10.10.2016 (а.с.127-130) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 75217 грн. 52 коп. пені, 21464 грн. 11 коп. - 3% річних, 251153 грн. 03 коп. інфляційних втрат та 6345 грн. 78 коп. витрат зі сплати судового збору. В задоволенні позову в частині стягнення 77325 грн. 75 коп. пені, 1042 грн. 76 коп.-3% річних та 11848 грн. 78 коп. інфляційних втрат відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що позивачем помилково у кожний період прострочення заборгованості включався останній день, у який відбулася проплата, а тому суд самостійно здійснив обрахунок заборгованості з пені та 3% річних, сума яких відповідно становить 150435,05 грн. та 21464,11 грн. Крім того, суд , перевіривши розрахунок інфляційних втрат, визначив їх в розмірі 251153,03 грн.

Зменшуючи розмір штрафних санкцій на 50%, місцевий господарський суд виходив з приписів пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України та стягнув пеню в розмірі 75217,52 грн.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції в частині зменшення пені до 75217,52 грн., позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в даній частині та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 75217,52 грн. пені, в стягненні яких було відмовлено (а.с.140-146).

Скаржник зокрема зазначає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають викладеним у рішенні обставинами справи.

Зокрема, апелянт вказує, що відповідно до положень статті 224 Господарського кодексу України, до збитків позивача за операцією купівлі-продажу природного газу слід віднести фактично понесені інфляційні втрати, визнані судом правомірно заявленими в розмірі 251153 грн. 03 коп., проте визнана судом обґрунтовано заявлена до стягнення з відповідача неустойка у розмірі 150435 грн.05 коп. є значно меншою від заподіяних збитків. Відтак, зазначає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про зменшення неустойки, порушив вимоги ст.83 ГПК України та ст.233 ГК цього ж кодексу, статті 551 ЦК України.

Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції, зменшуючи розмір неустойки, прийняв до уваги обставини, які не є винятковими в розумінні ст.233 Господарського кодексу України та не врахував майнового стану позивача.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/613/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. (а.с.138).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 23.11.2016 на 10 год. 00 хв. (а.с.139).

21.11.2016 на виконання вищевказаної ухвали суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу (а.с.155), в якому останній заперечує доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

При цьому відповідач у відзиві зазначає, що основною причиною невчасного погашення заборгованості за отриманий природний газ є те, що підприємству з боку держави не відшкодовано заборгованість з різниці в тарифах, яка утворилася у зв'язку із невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджувалися органами державної влади. На даний час дана заборгованість не лише не погашена, але і зросла.

Одночасно із відзивом відповідач подав клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі повноважного представника, за наявними у матеріалах справи документами (а.с.156).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2016, враховуючи перебування судді Філіпової Т.Л. у відпустці та проведену у зв'язку з цим автоматичну заміну складу суду, апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Грязнов В.В. (а.с.164-166).

В судовому засіданні від 23.11.2016р. представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у ній.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, а також зазначене вище клопотання відповідача про розгляд справи без його участі, наявність відзиву із викладеною в ньому позицією щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 20.11.2013р. між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець, позивач) та ОСОБА_3 міським комунальним підприємством "Теплоенергетик" (покупець, відповідач) укладено договір №415/14-ТЕ-1 купівлі-продажу природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України, Національної акціонерної компанії Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 Договору сторони передбачили, що продавець передає покупцеві з 01.01.2014р. по 31.12.2014 р. газ в обсязі до 2995,517 куб.м.

Відповідно до п. 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4 Договору сторонами визначено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акту. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно із п. 5.2 Договору ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 1118,974 грн з урахування збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без врахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб.м. природного газу 1118,974 грн, крім того ПДВ - 17%- 190,226 грн, всього з ПДВ - 1309,20 грн.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. Договору).

Додатковими угодами до Договору внесено зміни до п.5.2 Договору Ціна газу, визначивши ціну за 1000 куб.м. газу в розмірі 1091,00 грн. з урахуванням збору до цільової надбавки, п. 12 Договору ОСОБА_1 та реквізити сторін, п. 1.2 Предмет договору, п. 6.3 Договору Щодо зарахування коштів.

Колегією суддів встановлено, що на виконання взятих на себе договірних зобов'язань продавцем (позивачем) передано покупцю (відповідачу) протягом січня-березня 2014р. та жовтня-грудня 2014р. природний газ на загальну суму 3286809 грн. 44 коп., що підтверджується скріпленими підписами та печатками сторін актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014р., 28.02.2014р., 31.03.2014р., 31.10.2014р., 30.11.2014р. та від 31.12.2014р.

Натомість, відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу не виконав належним чином, за поставлений газ розрахувався невчасно, з порушенням строків, встановлених Договором, що підтверджується довідкою про операції за період з 01.01.2014р. по 30.11.2015р., довідкою про сальдо за період з 01.01.2014р. по 30.11.2015р. та банківськими виписками по рахунку позивача.

Як стверджується вищевказаними довідкою про операції, довідкою про сальдо та банківськими виписками по рахунку позивача основний борг відповідачем сплачено 30.03.2015р.

Зважаючи на те, що відповідачем свої договірні зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу не виконано належним чином (за поставлений природний газ здійснено розрахунок несвоєчасно), позивачем заявлено до стягнення з нього 152543 грн. 27 коп. пені, 22506 грн. 87 коп.- 3% річних та 263001 грн. 81 коп. інфляційних втрат.

Колегія суддів, розглянувши заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено з матеріалів справи, згідно із п. 7.2 Договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Поряд з цим, у п. 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2статті 32 названого Закону (частина третя статті 343 ГК України).

Крім того, у абз. 2 п. 1.9 даної постанови Пленуму вказано, що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року).

Колегія суддів, надаючи оцінку правильності визначеним позивачем періодам нарахування пені та 3% річних (за зобов'язаннями січня-березня 2014р. та жовтня-грудня 2014р.), з урахуванням вищевказаних положень законодавства та змісту п. 6.1 Договору, встановила, що вказані періоди нарахування 3% річних та пені позивачем визначено невірно, оскільки пеня та 3% річних мають нараховуватися з дня, що передують дню виконання такого зобов'язання, тобто з 14-го числа місяця до дня зарахування коштів на рахунок кредитора.

Зокрема, детально досліджуючи наданий позивачем розрахунок, колегією суддів встановлено, що позивачем помилково у кожний період прострочення заборгованості включався останній день, у який відбувалася проплата. Проте, враховуючи положення пункту 1.4 викладеної вище постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14, день у який відбувається оплата заборгованості не вважається днем прострочення заборгованості. Тому, колегією суддів здійснено перерахунок пені та 3% річних виходячи із вказаних позивачем періодів за виключенням дня проплати.

Відтак, здійснивши перерахунок пені та 3% річних у правильних періодах за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН", колегія суддів визначила їх розмір: пеня в сумі 150435 грн. 05 коп. та 3% річних - 21464 грн.11 коп. Таким чином колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо розміру заявлених позивачем до стягнення пені в сумі 150435 грн. 05 коп. та 3% річних - 21464 грн. 11 коп. А тому, решта заявлених до стягнення сума пені в сумі 2108 грн. 22 коп. та 3% річних в розмірі 1042 грн. 76 коп. не підлягають до задоволення.

Крім того, колегією суддів за допомогою програми "ЛІГА.ЗАКОН" здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат та визначено їх розмір - 251153 грн. 03 коп. Враховуючи те, що вказана сума є дещо меншою ніж та, яка заявлена позивачем, колегія суддів приходить до висновку про відмову у стягненні решти заявлених інфляційних втрат в сумі 11848 грн. 78 коп.

Розглядаючи клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву вих. №324 від 15.08.2016р., доповненнях до відзиву №440 від 06.10.2016р. та в усних пояснення його представника щодо зменшення розміру заявленого позивачем до стягнення пені, колегія суддів, проаналізувавши матеріали справи та дослідивши наявні обставини, прийшла до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значних збитків для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, колегія суддів враховує вказівку, що міститься в п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", в якому зазначається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків), тощо.

Водночас, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 №7-рп/2013.

Тому, колегія суддів бере до уваги наступні обставини:

- відповідач є теплогенеруючим підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво, транспортування, розприділення та постачання теплової енергії; дане підприємство забезпечує споживачів (населення) послугами з газопостачання, і покладення на нього додаткових витрат призведе до повної зупинки його діяльності та негативно вплине на розвиток системи теплопостачання міста та технічний стан мереж;

- газ, який постачався за договором, використовувався відповідачем для виробництва теплової енергії, що споживалась бюджетними установами та організаціями, населенням та іншими установами, заборгованість яких за спожиту теплову енергію та надані послуги становила станом на 01.01.2014р. - 4029,2 тис. грн.., на 01.01.2015р. - 3674,9 тис. грн.., на 01.01.2016р. - 2718,5 тис. грн.., на 01.08.2016р. - 1432,4 тис. грн.., що також є підтвердженням того факту, що в діях відповідача відсутній будь-який умисел щодо несплати заборгованості;

- єдиним джерелом розрахунків за спожитий природний газ є отримання коштів від споживачів, а основною причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію, та її несвоєчасне відшкодування із боку держави, про що свідчить наявний в матеріалах справи розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, на послуги опалення та гарячого водопостачання наданих населенню ОСОБА_3 міським комунальним підприємством "Теплоенергетик", яким підтверджується заборгованість держави перед ОСОБА_3 міським комунальним підприємством "Теплоенергетик" з різниці в тарифах за 2014 рік та за 9 місяців 2015 року у розмірі 3607673 грн. 29 коп.;

- державою взято на себе обов'язок щодо відшкодування заборгованості за використаний природний газ підприємствами паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості, зокрема ПАТ НАК "Нафтогаз України";

- прострочка з оплати газу за договором №415/14-ТЕ-1 від 20.11.2013р. виникла саме через несвоєчасність відшкодування із боку держави різниці у тарифах на теплову енергію.

Відтак, колегія суддів зазначає, що вищеперелічені обставини є винятковими та такими, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій, а тому суд першої інстанції, на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, прийшов до правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені, що стягується із відповідача, на 50%.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що визначаючись щодо зменшення пені, суд першої інстанції також врахував обов'язковість виконання зобов'язань, баланс інтересів сторін та значний розмір основного боргу, що потягнув за собою нарахування такого розміру неустойки, а також те, що позивач є державним підприємством, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а відповідач є комунальним підприємством.

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені господарськими судами обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для зменшення пені.

Відповідно до ч.1ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В підтвердження своїх заперечень на рішення суду позивач не довів викладеного та не надав відповідних доказів.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно зясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 13.10.16р. на рішення господарського суду Вінницької області від 10.10.2016р. у справі № 902/613/16 залишити без задоволенння.

Рішення господарського суду Вінницької області від 10 жовтня 2016 року у справі №902/613/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/613/16 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Грязнов В.В.