Постанова № 62950826, 21.11.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2016 р. Справа № 903/457/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Розізнана І.В. ,

суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" на рішення господарського суду Волинської області від 27.09.2016 р. у справі №903/457/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс"

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету"

2) товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОІНВЕСТКОМ"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1

про визнання недійсним договору

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача 1- ОСОБА_4,

відповідача 2 - не з'явився,

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.09.2016 року у справі №903/457/16 (колегія суддів: головуючий суддя Вороняк А.С., суддя Дем`як В.М., суддя Слободян О.Г.) у задоволені позовних вимог відмовлено.

В обґрунтування рішення, суд зазначив, що договір купівлі-продажу від 24.05.2016 року укладений у відповідності до положень ст. ст. 627, 628, 632, 658, 656, 657 Цивільного кодексу України, таким чином підстави для визнання вказаного договору недійсним відсутні. Окрім того, позивачем не доведено, яким чином оспорюваний договір порушує його права та інтереси. Щодо тверджень позивача, що постановою державного виконавця від 23.05.3016 року накладено арешт на все майно ТОВ "ЛБІ МНТУ", суд зазначив, що вказана постанова не надсилалась учасникам виконавчого провадження у встановлений законом спосіб та була внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно лише 16.06.2016 року, отже відповідачу та нотаріусу на момент укладення спірного договору від 24.05.2016 року не було відомо про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Не погоджуючись в казаним рішенням суду першої інстанції, позивач, ТОВ "Освіта-Плюс" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 27.09.2016 року скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Зокрема, скаржник зазначає, що в результаті неправомірних дій відповідача-1 ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", ТОВ "Освіта-Плюс" позбавлено можливості отримати кошти, що є предметом стягнення в рамках виконавчого провадження №50739235. Зазначає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги, що за спірним договором фактично відчужено приміщення гуртожитку площею 850,7 кв.м., тоді як предметом договору вказано нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м., а також те, що обєкт нерухомого майна було відчужено за заниженою ціною. Вказує, що постанова державного виконавця у виконавчому провадженні №50739235 про накладення арешту на все майно, що належить боржнику була внесена до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень одночасно з її виготовленням.

Відповідачем ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Освіта-Плюс" відмовити, а рішення господарського суду Волинської області від 27.09.2016 року у справі №903/457/15 залишити без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Рішенням господарського суду Волинської області від 28.08.2012р. у справі №5004/726/12 (залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2012р. та постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2013р.), визнано недійсним договір пожертви від 10.05.2005р. укладений між ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Волинським обласним благодійним фондом "Ліки". Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 02.08.2006р. укладений між Волинським обласним благодійним фондом "Ліки" та ТОВ "Освіта-Плюс". Визнано за ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" право власності на нежитлове приміщення, площею 645,5кв.м., розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, буд. 3. Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ "Освіта-Плюс" та виселено останнє з нежитлового приміщення площею 645,5кв.м., розташоване за адресою: м.Луцьк, вул.Електроапаратна, 3.

Рішенням господарського суду Волинської області від 16.11.2015р. (залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.03.2016р.) у справі №903/914/15 позовні вимоги ТОВ "Освіта-Плюс" до ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" про стягнення 1799045,42 грн. задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково - технічного університету" на користь ТОВ "Освіта-Плюс" 968326,00грн. основної заборгованості, 19366,52грн. витрат по сплаті судового збору, а всього на загальну суму 987692,52грн.. У позові про стягнення 87149,34 грн. річних, 743570,08 грн. інфляційних втрат, 359,81 грн. інших витрат відмовлено.

На виконання вказаного рішення суду було видано наказ від 04.04.2016 року за №903/914/15-1 (т.1, а.с.29).

08.04.2016 року державним виконавцем Першого ВДВС Луцького МУЮ відкрито виконавче провадження №50739235 з виконання наказу господарського суду Волинської області від 04.04.2016р. №903/914/15-1 (т.2, а.с.5).

23.05.2016 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Згідно даної постанови, накладено арешт на все майно в межах суми боргу 987692,52 грн., що належить боржнику - ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", заборонено останньому здійснювати відчуження будь-якого майна, арешт накладено з моменту надходження постанови (т.2, а.с.60).

Вказаний арешт на нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - 16.06.2016 року (т. 2, а.с.50-51).

23.05.2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, на підставі рішення суду від 28.08.2012р. у справі №5004/726/12, було зареєстровано за ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" право власності на нежитлове приміщення, площею 645,5кв.м., розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.2, а.с.63).

24.05.2016 року між ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" (далі - продавець) та ТОВ "Проінвестком" (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (далі - договір). Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 за №128. Згідно вказаного договору від 24.05.2016 року, продавець передає, а покупець приймає у власність належне продавцю на праві власності нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Волинська обл., м.Луцьк, вул. Електроапаратна, 3. Реєстраційний номер обєкта нерухомого майна в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 928451307101. Нежитлове приміщення, що відчужується має загальну площу 645,5 кв.м. (т.1, а.с.96-97).

Положення частини 2 статті 16 ЦК України та стаття 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського договору).

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до частини 1 та частини 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пункт 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, спірний договір за правовою природою є договором купівлі-продажу. Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.

Нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул.. Електроапаратна, буд.3, на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 24.05.2016 року було зареєстровано на праві приватної власності за ТОВ "ЛБІ МНТУ" саме як нежитлове приміщення, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.2, а.с.63).

Фактичне переобладнання нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою м.Луцьк, вул. Електроапаратна, буд.3, під гуртожиток, без проведення державної реєстрації права власності саме на такий обєкт нерухомого майна як гуртожиток, відповідно до ч. 4 ст. 334, ст. 182 ЦК України, не давало на момент укладення договору купівлі-продажу та на момент вирішення спору судом першої інстанції підстав ввести його в цивільний оборот як новий обєкт нерухомого майна (добудований та переобладнаний під гуртожиток), що відповідно не дає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу та спростовує доводи апелянта про невідповідність предмету оспорюваного договору купівлі-продажу фактичному стану нерухомого майна.

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Пунктом 2 договору купівлі-продажу від 24.05.2016 року сторонами договору погоджено ціну обєкту продажу, а саме - 289069,95 грн. без ПДВ, та визначено, що покупець зобовязується оплатити наведену вище суму до 24.05.2017 року. Таким чином, сторони договору купівлі-продажу в добровільному порядку у відповідності до ст. 627, 632 ЦК України погодили ціну договору, що не суперечить діючому законодавству та спростовує доводи апелянта про заниження ціни обєкту нерухомого майна при укладенні спірного договору. Оскільки апелянт не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу, визначення в такому договорі ціни предмету купівлі-продажу не може порушувати прав останнього. Апелянт як кредитор у виконавчому провадженні вправі оспорювати лише ту вартість об'єкту нерухомого майна, який реалізувався в процесі виконавчого провадження.

Щодо тверджень апелянта, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 24.05.2016 року було укладено під час дії заборони на відчуження майна ТОВ "ЛБІ МНТУ", накладеної постановою ДВС від 23.05.2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про виконавче провадження", під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти. Порядок доступу до таких реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, які забезпечують їх ведення.

Відповідно до ч.4 ст.57 Закону України "Про виконавче провадження", копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті, та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна.

Згідно п.3.20 Інструкції з організації примусового виконання рішень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012р. (далі - Інструкція), копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження, які державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами за адресами, зазначеними у виконавчому документі.

Пунктами 3.1., 3.3 положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень, що затверджено наказом Міністерства юстиції України №43/5 від 20.05.2003р. (далі - Положення) визначено, що до Єдиного реєстру обов'язково вносяться відомості про проведення всіх виконавчих дій. Відомості про проведення виконавчих дій вносяться до Єдиного реєстру одночасно з виготовленням документа, на підставі якого вчиняється виконавча дія.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять належних доказів про надіслання постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.05.2016 року сторонам виконавчого провадження, а також належних доказів на підтвердження внесення даної постанови до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень у відповідності до п.п. 3.1.,3.3 Положення.

Статтею 4 та п.2 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державній реєстрації підлягає, зокрема, заборона відчуження та арешт нерухомого майна. Державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно.

Сама ж державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав на нерухоме майно (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Провівши системний аналіз наведених норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що відомості про арешт майна боржника підлягають обовязковій державній реєстрації шляхом їх внесення до відповідного державного реєстру, більше того, така державна реєстрація обтяжень нерухомого майна є визнанням і підтвердженням самого факту наявності такого обтяження.

Таким чином, факт внесення інформації до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про обтяження майна ТОВ "ЛБІ МНТУ" на підставі постанови державного виконавця від 23.05.2016 року лише 16.06.2016 року, спростовує доводи апелянта про наявність заборони на відчуження майна ТОВ "ЛБІ МНТУ" на момент укладення договору купівлі-продажу від 24.05.2016 року.

Доводи апелянта, що внаслідок укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 24.05.2016 року позивач був позбавлений можливості задоволити свої вимоги у виконавчому провадженні №50739235 з виконання наказу господарського суду Волинської області від 04.04.2016р. №903/914/15-1, колегія суддів оцінює критично, оскільки постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві у вказаному виконавчому провадженні державним виконавцем винесено не було, вказане свідчить про те, що державний виконавець продовжує вживати заходів необхідних для належного виконання рішення суду та задоволення вимог стягувача.

Оцінюючи доводи апелянта, що оскаржуваний договір порушує його права та інтереси, як особи у якої виникнуть кредиторські вимоги на отримання 35% статутного капіталу ТОВ "ЛБІ МНТУ" на підставі договору про відступлення права вимоги від 15.06.2016 року, суд апеляційної інстанції зауважує, що згідно п.1.1 вказаного договору новий кредитор набуває право вимоги 35% вартості частки статутного капіталу ТОВ "ЛБІ МНТУ", які належали первісному кредитору у відповідності до ч.2 ст. 148 ЦК України та ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", як такому якого в березні 2016 року рішенням загальних зборів товариства виключено зі складу учасників ТОВ "ЛБІ МНТУ" і не проведено розрахунок щодо виплати відсоткової вартості частки статутного капіталу товариства, який має бути здійснено після затвердження звіту за 2016 рік і в строк до 12 місяців з дня виключення.

Тобто, фактично відступлено право вимоги на невизначену суму коштів, яка відповідно до самого договору про відступлення права вимоги має бути визначена в майбутньому, після затвердження звіту товариства за 2016 рік. Наведене дає підстави для висновку, що на час укладення спірного договору купівлі-продажу від 24.05.2016 року у ТОВ "ЛБІ МНТУ" не виникло обовязку виплати 35% вартості частки статутного капіталу у звязку із виключенням ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ "ЛБІ МНТУ", а отже і сам факт укладення договору купівлі-продажу від 24.05.2016 року будь-яким чином не пов'язаний та не стосується імовірного права позивача на отримання в майбутньому виплати 35% дійсної вартості майна ТОВ "ЛБІ МНТУ", передбаченого пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги від 15.06.2016 р. (т. 1, а.с.50).

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення абз. 5 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки у вказаному законі зазначено, що він встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Таким чином, норми вказаного спеціального закону слід застосовувати в межах справ про банкрутство, а не до правовідносин, що виникли в межах даного позовного провадження.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 27.09.2016 р. у справі №903/457/16 залишити без змін, апеляційну скаргу позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи №903/457/16 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Грязнов В.В.