Рішення № 62950571, 23.11.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.11.2016 Справа № 904/8531/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИТАН ПЛЮС", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "ДНІПРОСТАЛЬ", м. Дніпро

про стягнення 29 262,34 грн. за договором підряду

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Гриценко І.О.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №2 від 01.01.2016р.

Від відповідача: ОСОБА_2, представник, довіреність №383 від 26.08.2016р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТИТАН ПЛЮС" звернулось до господарського суду з позовом в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "ДНІПРОСТАЛЬ" пеню 14 949,86 грн., 3% річних - 5 145,92 грн. інфляційні втрати 10 261,38 грн. за договором підряду № ПУ03150189 від 23.03.2015р.

Позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позов зазначив, що розрахунок позивача наведений у позовній заяві, не відповідає вимогам законодавства, оскільки не містить чіткої, документально підтвердженої дати виникнення обовязку сплати відповідачем основної суми з договором № ПУ03150189, а отже дата з якої позивач починає нарахування інфляції та 3% річних (17.06.2015р.) не має під собою обєктивного підґрунтя.

Так відповідно до умов п. 1.7 п. 1 укладеного договору замовник на протязі 30 календарних днів після підписання обома сторонами ОСОБА_3 виконаних робіт перераховує на розрахунковий рахунок виконавця суму у розмірі, вказаному в акті приймання виконаних робіт.

Відповідач зазначає, що акти виконаних робіт, на які посилається позивач у позовній заяві, були складені та підписані ним в одноособовому порядку. Отже, обовязок сплати по договору з зазначенням конкретної дати відсутній.

Також відповідач зазначає, що рішення господарського суду Дніпропетровської області та Дніпропетровського апеляційного суду не містять посилання на дату виникнення грошових зобовязань щодо сплати суми основного боргу у розмірі 151 228,73 грн. ОСОБА_2 судові рішення лише констатують факт наявності заборгованості та зобовязують відповідача оплатити таку заборгованість, але не констатують дату виникнення такої заборгованості.

Що стосується нарахування пені, то відповідач зазначає, що у відповідності до п. 7.4. п. 7. договору у випадку порушення строку оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня за кожен день прострочення.

Формулювання у договорі «не більше подвійної ставки НБУ» дає право стверджувати, що сторонами не визначено розмір та базу нарахування пені, а зазначено лише загальну умову щодо неї. Таке формулювання не означає встановлення договором права позивача на нарахування пені у певному розмірі за прострочення виконання грошового зобовязання. Дана позиція узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в постанові від 24.03.2015р. по справі № 916/4205/14.

Ухвалою суду від 18.10.2016р. розгляд справи відкладався на 08.11.2016р.

08.11.2016р. оголошено перерву до 23.11.2016р.

Клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу сторонами не подавалось.

У судовому засіданні 23.11.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, вислухавши пояснення сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

23.03.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТИТАН ПЛЮС» (далі позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "ДНІПРОСТАЛЬ" (далі відповідач, замовник) укладено договір №ПУ03150189 (далі - Договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобовязання виконати роботи з технічного обслуговування 3-х основних та 4-х допоміжних димососів, 4-х вентиляторів паровидалення Rimor, 4-х димососів стенду розігріву промковшів в обсягах, визначених в Додатку №1, розташованих на ТОВ МК Дніпросталь. Виконавець бере на себе зобовязання виконати обсяг робіт з технічного обслуговування відповідно технічного завдання (Додатку №2), який є невідємною частиною Договору (п.1.1 Договору).

Відносини, що виникли між сторонами на підставі зазначеного вище Договору, є господарськими зобовязаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

За умовами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно п.1.4 Договору вартість робіт з технічного обслуговування, використання витратних матеріалів відображуються в актах виконаних робіт, які підписуються обома сторонами

За умовами пункту 1.7 Договору замовник на протязі 30-ти календарних днів після підписання обома сторонами актів про виконані роботи перераховує на розрахунковий рахунок виконавця суму в розмірі, вказаному в акті прийому-здачі виконаних робіт.

Пунктом 2.1.2 Договору передбачено, що здача-приймання виконаних робіт оформлюється сторонами актом виконаних робіт, в якому в повному обсязі зазначається перелік та вартість виконаних робіт (надання послуг), а також вартість витрачених витратних матеріалів.

Положеннями пункту п. 2.1.3 Договору передбачено, що після виконання відповідних видів робіт, згідно Додатку №1, виконавець здає виконані роботи замовнику. В процесі здачі-приймання виконаних робіт сторони перевіряють відповідність виконаних робіт умовам Договору. Акт виконаних робіт готує виконавець і протягом 5-ти календарних днів з моменту закінчення робіт надає для підпису замовнику, але не пізніше 27-го числа місяця, в якому проводились роботи. Замовник протягом 3-х календарних днів зобов'язаний зробити прийомку виконаних робіт, або надати мотивовану відмову від приймання виконаних робіт із зазначенням строків усунення всіх вказаних замовником недоліків. У випадку якщо замовник в зазначений термін не підписав акт або не надав мотивовану відмову, роботи вважаються прийнятими без зауважень.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вказує позивач, на виконання умов Договору позивачем було виконано обумовлені Договором роботи відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 151 228,73 грн. (а.с.31-37).

Відповідач за виконані роботи не розрахувався, що стало причиною звернення позивач з позовом до суд.

Господарським судом Дніпропетровської області винесено рішення від 29.02.2016р. по справі № 904/332/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИТАН ПЛЮС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "ДНІПРОСТАЛЬ" про стягнення заборгованості за договором про виконання робіт у розмірі 151 228, 73 грн., яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2016р. зазначене рішення залишено без змін.

Відповідач за виконані роботи розрахувався лише 03.08.2016р., що підтверджується платіжними дорученнями № 01 та № 04 від 03.08.2016р. (а.с. 23)., що стало підставою нарахування позивачем відповідачеві пені у сумі 13 855,04 грн. за період з 28.09.2015р. по 16.12.2015р., 3% річних 5 145,92 грн. та інфляційні втрати 10 261,38 грн. за період з 17.06.2015р. по 03.08.2016р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог на підставі наступного.

Відповідно до вимог частин 1 і 7 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається крім випадків, передбачених законом.

Положеннями ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, цивільні та господарські зобовязання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобовязання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобовязання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно п. 7.4. Договору у випадку порушення строку оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь перід прострочення.

В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Як роз'яснено в абзацах 3,4 п.2.1 та п.2.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім ч.2 ст.231 ГК України, застосовуються за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

У вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено, а вміщено лише загальну умову (пункт 7.4 договору) про те, що у випадку порушення строку оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

Однак, таке формулювання не означає встановлення договором права позивача на нарахування пені у певному розмірі за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

З матеріалів справи не вбачається та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені, а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання грошових зобов'язань, що виникли з договору на проведення проектних робіт, шляхом позадоговірного встановлення пені, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Ця позиція суду узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в постанові від 24.03.2015р. по справі № 916/4205/14.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені не підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

Позивачем не вірно встановлено період за який необхідно нараховувати суму 3% річних, оскільки їх необхідно нараховувати з 16.06.2015р. по 03.08.2016р., то їх сума становить 5 151,01 грн., однак суд не може вийти за межі позовних вимог тому до стягнення підлягає сума заявлена позивачем 5 145,92 грн.

При перевірці розрахунку інфляційних втрат позивача суд враховує приписи Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з липня 2015 р. по липень 2016р. становлять 10 261,38 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).

Суд не приймає заперечення відповідача щодо не встановлення рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/332/16 дати отримання ОСОБА_3 здачі-приймання робіт оскільки, як зазначено в постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2016р. у цій справі: "Усі акти були підписані в односторонньому порядку Позивачем та листом № 116 від 15.05.2015р. передані Відповідачу (згідно напису на листі, він отриманий спеціалістом по пропускному режиму ОСОБА_3 15.05.2015р.)". "З огляду на те, що ОСОБА_3, яка 15.05.2015р. отримала акти, рахунки та звіти Позивача разом із листом № 116 від 15.05.2015р., є спеціалістом по пропускному режиму, що може здійснюватись охоронними підприємствами, факт підтвердження трудових відносин у такому випадку буде відсутнім." .

Частиною 3 ст. 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже. факт отримання ОСОБА_3 повноважною особою відповідача встановлено постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.07.2016р. по справі № 904/332/16 (а.с. 20-22)

Враховуючи викладене, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню зі стягнення з відповідача на користь позивача суму інфляційних втрат 10 261,38 грн. та 3 % річних 5 145,92 грн.

В іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір слід покласти на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 44, 49, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургійний завод "ДНІПРОСТАЛЬ" (49051, м. Дніпро, вул. Вінокурова, буд.4; код ЄДРПОУ 33718431) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИТАН ПЛЮС" (49094, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 32998525) суму інфляційних втрат 10 261,38 грн. (десять тисяч двісті шістдесят одна грн. 38 коп.), 3 % річних 5 145,92 грн. (пять тисяч сто сорок пять грн. 92 коп.), витрат по сплаті судового збору - 725,55 грн. (сімсот двадцять пять грн. 55 коп.), про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 25.11.2016р.

Суддя ОСОБА_4