Ухвала суду № 62948891, 22.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 2а/1570/10944/2011

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

при секретарі - Осавуляк О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рута Нова-К» до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення-,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Рута Нова-К» (ТОВ «Рута Нова-К») звернулося до суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - Ізмаїльська ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області) в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000242350 від 05 жовтня 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення № 0000242350 від 05 жовтня 2011 року прийняте неправомірно, оскільки позивачем для підтвердження реальність господарських відносин з його контрагентами були надані всі необхідні первинні документи.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року адміністративний позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, Ізмаїльська ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги Ізмаїльської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ТОВ «Рута Нова-К» зареєстроване та перебуває на обліку в Ізмаїльській ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області як платник податків з 21 грудня 2005 року за № 151600293.

На підставі направлень від 23 серпня 2011 року № 359, № 360, наказу від 23 серпня 2011 року № 1328, в період з 23 серпня 2011 року по 06 вересень 2011 року співробітники податкового органу провели виїзну позапланову перевірку ТОВ «Рута Нова-К» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» за період з 01 травня 2011 року по 31 травня 2011 року.

За результатами цієї перевірки 13 вересня 2011 року Ізмаїльська ОДПІ склала акт № 691/23-50/33757245 «Про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ «Рута Нова-К», з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «Авитек Груп ЛТД», за період з 01 травня 2011 року по 31 травня 2011 року». /т.1 а.с.9-26/

В акті перевірки встановлено порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 684 950,00 грн., у тому числі за травень 2011 року - 684 950,00 грн.

Такі висновки відповідача обґрунтовані тим, що у зв'язку з отриманим листом та актом перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва № 1042/23-3/37046350 від 08 серпня 2011 року «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Авитек Груп ЛТД», з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за період з 01 травня 2011 року по 31 травня 2011 року» щодо визнання усіх операцій купівлі-продажу ТОВ «Авитек Груп ЛТД» за період з 01 травня 2011 року по 31 травня 2011 року такими, що не спрямовані на реальне настання наслідків та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача», а також отриманими поясненнями директора ТОВ «Авитек Груп ЛТД» Мартинюка А.Ф. відповідно до службової записки ГВПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва від 32 травня 2011 року № 6512/26-06/51, який не має відношення до ведення фінансово-господарської діяльності підприємства, відсутні факти реальності вчинення господарських операцій.

За наслідками перевірки ТОВ «Рута Нова-К» відповідно до зазначених порушень Ізмаїльська ОДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 05 жовтня 2011 року № 0000242350, яким позивачеві за порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 684 951,00 грн., у тому числі за основним платежем 684 950,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 1,00 грн. /т.1 а.с.8/

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що вказані висновки податкового органу про наявність зазначених порушень податкового законодавства позивачем є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В апеляційної скарзі вказується на те, що рішення суду першої інстанції поставлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки під час перевірки податковим органом контрагентів позивача були встановлені значні порушення норм діючого законодавства які ставлять під сумнів реальність настання правових наслідків між ними та позивачем, мають ознаки нікчемності та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта з огляду на наступне.

Разом з тим, відповідно до пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, підставами для формування податкового кредиту є наявність належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.200.1 ст.200 ПК України.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (далі - Закон № 996) передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який є основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари (послуги, роботи) до складу податкового кредиту, необхідно мати первинні документи (платіжні доручення, податкові накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг), тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно ст.1 Закону № 996 первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Судом апеляційної інстанції не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особою, яка, на час їх видачі, була зареєстрована платником податку на додану вартість та дієздатною юридичною особою.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Водночас, судом апеляційної інстанції досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» договір поставки нафтопродуктів № 0103-15/ДТ від 01 березня 2011 року. /т.1 а.с.87-91/

Відповідно до п.1.1 зазначеного договору постачальник зобов'язується передати, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти (товар) на умовах поставки в кількості, асортименті, цінам і строкам поставки відповідно до умов договору.

Згідно з п.2.1 договору товар повинен відповідати вимогам нормативних документів, діючим на території України, та підтверджуватися паспортом якості товару або сертифікатом відповідності.

Відповідно до п.4.2 договору обставини постачальника по поставці товару вважаються виконаними, право власності на товар та ризики по його втраті (псуванню) переходять до покупця з моменту підписання товарно-транспортних накладних.

З огляду на зміст вказаного договору позивача з контрагентом, колегія суддів дійшла до висновку, що він містить всі істотні умови, які передбачені законодавством.

До того ж, даний договір повністю узгоджується, є логічним та відповідає тому виду діяльності, яким займається підприємство позивача.

В свою чергу, колегією суддів встановлено, що на виконання умов вищевказаного договору ТОВ «Авитек Груп ЛТД» у травні 2011 року поставило ТОВ «Рута Нова-К» дизельне пальне на загальну суму 4 109 699,00 грн., у тому числі ПДВ 684 949,83 грн., що підтверджується видатковими накладними. /т.1 а.с.104, 108, 113, 116, 119, 122, 125, 128/

За наслідками поставки нафтопродуктів ТОВ «Авитек Груп ЛТД» виписало ТОВ «Рута Нова-К» належним чином оформлені податкові накладні. /т.1 а.с.103, 107, 112, 115, 118, 121, 124, 127/

Крім того, на підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору позивач надав до суду товарно-транспортні накладні, сертифікат відповідності № UA1.035.0128406-10 терміном дії з 15 жовтня 2010 року по 14 жовтня 2011 року, журнал обліку надходження нафтопродуктів за 2011 рік. /т.1 а.с.105-106, 109-111, 114, 117, 120, 123, 126, 129, 201; т.2 а.с.1-5/

Також колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься журнал реєстрації довіреностей, згідно записів якого вбачається, що за травень 2011 року позивач видавав довіреності на отримання дизельного палива від ТОВ «Авитек Груп ЛТД» на ім'я водіїв ОСОБА_4 та ОСОБА_5 /т.1 а.с.45-63/

З письмових пояснень ОСОБА_4 від 01 вересня 2011 року вбачається, що він є водієм бензовоза МАЗ НОМЕР_1 та протягом травня 2011 року отримував дизельне паливо на наливній естокаді на території нафтової бази від ТОВ «Авитек Груп ЛТД» на підставі заявки поданої ТОВ «Рута Нова-К» наливним способом через лічильник в горловину бензовозу. На отримане дизельне паливо виписувались товарно-транспортні накладні. Паливо зливалось в резервуар ТОВ «Рута Нова-К» оператору ОСОБА_6 /т.1 а.с.100/

З письмових пояснень ОСОБА_5 від 01 вересня 2011 року також вбачається, що він є водієм бензовоза МАЗ НОМЕР_2 та протягом травня 2011 року завантажував дизельне паливо на наливній естокаді на території нафтової бази від ТОВ «Авитек Груп ЛТД» для ТОВ «Рута Нова-К». Завантаження здійснювалось наливним способом через лічильник в горловину бензовозу. На отримане паливо виписувались товарно-транспортні накладні. Паливо зливалось в резервуар ТОВ «Рута Нова-К» оператору ОСОБА_6 /т.1 а.с.101/

Крім того, додатковим підтвердженням господарських правовідносин є наявні в матеріалах справи письмові пояснення оператора ОСОБА_6 від 01 вересня 2011 року згідно яких вбачається, що він отримував дизельне паливо від ТОВ «Авитек Груп ЛТД» бензовозами МАЗ НОМЕР_2 та МАЗ НОМЕР_1 під керуванням водіїв ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відповідно до товарно-транспортних накладних та зливав у резервуари, отримання дизельного пального відповідно товарно-транспортних накладних він реєстрував у товарній книзі. Відпускав дизельне пальне оператор відповідно до товарно-транспортних накладних підприємствам та на заправки ТОВ «Рута Нова-К». Бензовози МАЗ НОМЕР_1 та МАЗ НОМЕР_2 завантажувались на наливній автоестакаді, що розташована на території нафтобази орендованої іншою організацією. /т.1 а.с.102/

В свою чергу судом апеляційної інстанції встановлено, що при придбанні дизельного палива у ТОВ «Авитек Груп ЛТД» та його реалізації позивачем використовувалася схема: танкер з дизельним пальним приходив до причалу нафтобази та зливав дизельне пальне в орендовані резервуари; дизельне пальне з резервуарів по трубопроводах надходило на автоналивну естакаду, що знаходиться на території нафтобази; користувачем орендованих резервуарів, трубопроводу та автоналивної естакади є ТОВ «Тайгет»; співробітник ТОВ «Авитек Груп ЛТД» відпускав дизельне пальне з автоналивної естакади споживачам у автомобілі-бензовози; так само одержувало дизельне пальне й ТОВ «Рута Нова-К» у власні бензовози; пальне розвозилося для подальшої реалізації по АЗС, а також продавалося сільгоспвиробникам та іншим підприємствам для їх потреб, згідно оплачених рахунків; частина дизельного пального ТОВ «Рута Нова-К» зливало у свої ємкості.

До того ж, в матеріалах справи міститься підтвердження того, що ТОВ «Тайгет» орендувало у ТОВ «Рута Нова-К» резервуари, трубопроводи та автоналивну естакаду, які знаходяться на території нафтобази та надавало послуги оптовим продавцям нафтопродуктами. Одним із клієнтів ТОВ «Тайгет» було ТОВ «Авитек Груп ЛТД», яке через працівників користувача орендованих резервуарів, трубопроводу та автоналивної естакади ТОВ «Тайгет» відпускало дизельне пальне за документами ТОВ «Авитек Груп ЛТД».

З матеріалів справи вбачається, що за поставлені нафтопродукти позивач зі своїм контрагентом розрахувався, тобто сторони договору зазнали змін майнового стану, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку. /т.1 а.с.242-254/

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що реальність спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується матеріалами справи, зокрема вищевказаними: договорами; актами здачі-прийому виконаних робіт; податковими накладними; видатковими накладними, товарно-транспортними накладними. / а.с.22-74/

Посилання апелянта на нікчемність правовідносин між позивачем та його контрагентами колегія суддів до уваги не приймає, оскільки інформація на яку посилається податковий орган як на доказ є недостатньою для спростування правомірності висновку суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку з приводу реальності господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами, правильності формування позивачем податкового кредиту та протиправності оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст.200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Головуючий: Т.М.Танасогло

Суддя: А.В.Бойко

Суддя: О.В.Яковлєв